Майже піврічний законодавчий марафон завершено, Верховна Рада ухвалила відповідні зміни до Конституції, якими передбачено прагнення України отримати повноправне членство у НАТО і ЄС. Це було сприйнято досить позитивно на Заході і, відповідно, була реакція Москви.

Це історична подія, яка вкладається у перелік інших історичних кроків української влади. Це насамперед: припинення великого договору з Російською Федерацією, остаточний вихід України з СНД, отримання Томосу. Названі події окреслюють геополітичні орієнтири України і дислокацію на світовій арені.

З іншого боку, останні зміни до Конституції України не варто розглядати крізь призму швидкого результату. Тут варто казати про чітке позиціонування України у світі і визначення її зовнішньополітичного курсу. Це є грантією того, що внутрішньополітична кон’юнктура не впливатиме на зовнішньополітичний курс країни, який остаточно визначено.

Але є інша сторона, на яку варто звернути увагу. Йдеться про те, що зміни до Конституції мають бути наповнені конкретним змістом і реалізовуватися на практиці. І тут важливим є виконання Угоди про асоціацію з ЄС і реалізація річної Національної програми про співробітництво з НАТО. Їх варто розглядати як важливі у контексті опору російській агресії, а з іншого боку у контексті просування до європейської спільноти.