На черговому засіданні Тристоронньої контактної групи (Україна, Росія, ОБСЄ) у форматі відеоконференції домовилися про режим повного та всеосяжного припинення вогню — із 00:01 27 липня 2020 року.
В Офісі президента України ці домовленості іменували «проривними», а саме: «режим дотримання повного та всеосяжного припинення вогню у разі, якщо він буде дотриманий іншою стороною, є базовою передумовою реалізації Мінських домовленостей і відкриває шлях до виконання інших положень цих домовленостей». Що ж, сама по собі ця подія відповідає тій логіці, якої постійно дотримується Україна в переговорному процесі, мовляв, спочатку безпекові питання, а потім — політичні. Але постійно — в односторонньому порядку. Адже скільки за шість років було узгоджених «режимів тиші» — рахуй не перерахуєш.
Рік тому на засіданні в Мінську також було досягнуто домовленості про безстрокове припинення вогню на Донбасі з 21 липня. Так зване «хлібне перемир’я», серед усього іншого, вперше містило заборону на ведення вогню з будь-яких видів озброєнь і передбачало відповідальність за його порушення. Отже, які шанси, що російські окупаційні війська того ж дня — 27 липня 2020 року — не порушать нинішні домовленості?
«СЦКК у чинному складі»… Як на мене, це капкан, який Росія зуміла запхнути в текст цих домовленостей», — стверджує співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки «Центру Разумкова» Олексій Мельник. Таким чином буде зафіксовано (десь напівофіційно, а десь — напівформально), що сторона конфлікту насправді не РФ, а ОРДЛО.
Також експерт ставить низку дуже важливих запитань, мовляв, а як розуміти вимогу про те, що «вогонь у відповідь у разі наступальних дій допускається лише в тому разі, якщо його відкрито за наказом відповідного керівництва Збройних сил України та керівництва збройних формувань ОРДЛО після безуспішної спроби використати вищезгаданий координаційний механізм? Про видання таких наказів буде повідомлено ТКГ? Скільки часу буде втрачено командиром на очікування результатів «безуспішної спроби використати вищезгаданий координаційний механізм»? Скільки куль, мін і снарядів «прилетить» на наші позиції за цей час?
«Давайте змоделюємо ситуацію. Ведеться обстріл, який триває десятки хвилин, годину. Є загроза життю наших військовослужбовців, — каже Мельник. — А Україна підписалася під тим, що, мовляв, перш ніж відкривати вогонь, треба телефонувати, щоб з «того боку» підняли слухавку, щоб СММ ОБСЄ, щоб ТКГ були до цього підключені… Таким чином втрачається час на реагування».
Знову ми бачимо згадування «керівництва збройних формувань ОРДЛО» без згадування фактичної приналежності цих формувань до РФ — сторони переговорів і сторони конфлікту, наголошує експерт. «Україна вкотре підписується під згодою «переадресації» претензії у порушенні домовленостей до відповідача, який ні за що не відповідає і нічого не вирішує (ОРДЛО)», — зауважив Мельник. А також додав, що доволі небезпечним є також положення про «позиційне розміщення військ, яке склалося на момент прийняття цієї заяви…»: «Оскільки воно може тлумачитися «тією стороною» як визнання фактичної лінії розмежування, що на 700 кв. км — не на користь України — відрізняється від раніше узгодженої».
Джерело:
