Актуалізація останніх місяців питань щодо НАТО та України змусила замислитись над тим, як зараз сприймають Північно-Атлантичний альянс в Україні

І що важливо — як його сприймають в різних частинах країни. Що показало останнє велике соціологічне дослідження Разумков Центру з цього приводу?

Перш за все, ми побачили, що в українському суспільстві, станом на квітень 2021р., сформувалася потужна та відносно стабільна підтримка євроатлантичного курсу України. Тобто, якщо гіпотетично уявити, що зараз був би проведений загальнонаціональний референдум стосовно вступу України до НАТО, то можна сподіватися на високу явку виборців та переконливу більшість голосів за вступ країни до Альянсу.

Друге. Упродовж останніх шести років спостерігаються ознаки стабілізації громадської думки. Що мається на увазі? Що після періоду стрімкого зростання рівня суспільної підтримки у 2014−2015рр. з менш ніж 20% до майже 50%, спостерігаються лише незначні коливання рівня підтримки та розподілу голосів між противниками і прихильниками вступу.

Є також тенденції, які викликають певне занепокоєння.

Зокрема, на тлі вагомої загальнонаціональної переваги частки прихильників євроатлантичної інтеграції, спостерігаються суттєві регіональні диспропорції. Частка прихильників на Півдні України має мінімальну перевагу над часткою противників (43% — за, 38% — проти), а мешканці Сходу переважно виступають проти вступу (33% — за, 50% — проти).

Можливо однією з причин наявності все ще значної частки противників вступу є вкрай низький рівень поінформованості громадян про НАТО. На думку опитаних, хоч інформація про НАТО загалом має позитивний, збалансований або ж нейтральний характер, але її мало, а за змістом така інформація — обмежена та неповна.

Що можна порадити українській владі, якщо вона дійсно ставить собі за мету шлях до НАТО і, як один з його ключових етапів, бажає широкої загальнонаціональній підтримки цього курсу? Зокрема, слід активніше зосередитись на комунікаційній складовій — не лише на змісті, але й на підборі джерел і форм подачі інформації.

Ось лише кілька підказок, що випливають із результатів дослідження:

Перше. Максимально ефективно використовувати домінуюче місце телебачення як головного джерела інформації для більшості громадян. На основі незалежних рейтингових оцінок, контент-моніторингу визначити перелік державних і приватних телеканалів, радіостанцій, Інтернет-сайтів для налагодження державно-приватного партнерства на центральному та регіональному рівні. Вивчити необхідність, доцільність і можливості виділення державних ресурсів для підвищення ролі менш популярних джерел інформації про НАТО.

Друге. Друковані та електронні ресурси центральних органів влади повинні виконувати роль, насамперед, первинного джерела офіційної інформації для регіональних органів влади, ЗМІ та індивідуальних споживачів. Для цього слід забезпечити якісне наповнення та оперативне оновлення урядових інформаційних ресурсів.

Третє. Для створення та розповсюдження менш формальних, більш зручних і доступних для різних категорій форматів інформаційних продуктів ширше залучати зовнішніх експертів з комунікації та маркетингу.

Джерело: