Проаналізуємо ситуацію станом на останню декаду серпня
Важко сказати напевне, чи Росія намагатиметься посилати нам «подарунки» саме на 24 серпня — на День Незалежності. Але, враховуючи досвід не лише останніх шести місяців — День Незалежності України, як і незалежність України — для Росії — це як червона ганчірка для бика. Попри те, що не буде масових святкувань, в будь-якому разі росіяни якимось чином спробують продемонструвати своє ставлення до цього свята. Можливо вчергове спробують показати, що Україна не може захиститися від «аналоговнєт» російської зброї. Я не казав би, що сто відсотків це має бути те, чого ми ще не бачили (стукаючи по дереву), але все одно треба бути пильними і превентивні заходи цього дня на рівні керівництва країни та і кожного окремого громадянина будуть не зайві.
Що ж змінилося на фронті станом на останню декаду серпня?
Можна говорити про позитивні тенденції, які ще належить закріпити. Я не поспішав би з висновками стосовно того, що Україна вже перехопила ініціативу. Бо Росія, хоча й малоуспішно, але продовжує атаки на різних ділянках. Тож це вже не повне володіння ініціативою російського боку, але ще передчасно говорити про те, що Україна перехопила ініціативу в оперативному чи стратегічному плані. Водночас дійсно можна говорити про якісно новий етап війни. Ці удари, що завдавалися по цілях на Кримському півострові, мали, окрім суто військового значення, надзвичайний символічний ефект і справили дуже сильний вплив на реноме російської влади не лише на території Криму.
Політичні цілі Кремля переважають над військовими цілями чи можливостями Росії
Тобто можемо говорити, що почався якісно новий етап війни. Ну і принагідно хотів би сказати: на мій погляд, одна з версій, що зараз інтенсивно обговорюється стосовно замаху на Олександра Дугіна і вбивства його дочки, — не виключаю, що це недолуга спроба ФСБ, орієнтована на російську публіку, — відволікти увагу від вибухів, що мали місце в Криму. Тобто перебити цим інформаційну хвилю.
Щодо реальних загроз на певних ділянках фронту я радше погоджуся з позицією нашого Генштабу чи політичного керівництва, що це — вся лінія фронту, довжиною 2,5 тис. км. Будь-який із цих напрямків є загрозливим. Чому навчив нас досвід 24 лютого — це те, що спрогнозувати дії російського військово-політичного керівництва на підставі здорового глузду практично неможливо.
Зараз ця тема обговорюється після статті у The Washington Post про те, чи були належним чином сприйняті сигнали від наших західних партнерів, чи працювала добре розвідка. Так от саме тоді є також дані про те, що з усіх цих, образно кажучи, класичних підходів за військовими підручниками, Росія була не готова до наступу. І це був її прорахунок, бо не врахували того, що були не стільки військові на чолі планування, скільки політики чи їхні ФСБшники.
Чому я зараз кажу про те, що провокація може відбутися на будь-якій ділянці по всій лінії фронту — від півночі на південь, навіть за відсутності видимих ознак підготовки (за класичним підходом). Ну, а якщо вже відштовхуватися від наявної інформації, від аналізу, що базується на військових індикаторах, то, звичайно, зараз зберігається найбільша загроза на сході. Бо там політичні цілі Кремля переважають над військовими цілями чи можливостями Росії.
Для Путіна важливо бодай одну перемогу задекларувати — так зване звільнення Донбасу. Це, звичайно, південний напрямок, де російські війська опинилися у складному становищі і Росія намагатиметься посилювати оборонні позиції і контратакувати. Ну і загроза з боку Білорусі теж нікуди не ділася. Сто відсотків ніхто не може гарантувати, що у певний момент, вибачаюся, клямка, не впаде у Лукашенка, або його просто посунуть убік і дадуть команду білоруським військам перейти український кордон.
На жаль, надто широкий діапазон загрозливих напрямків. Можливості росіян ослаблені, але загроза від них ще не нейтралізована.
Джерело:
