Міністр оборони переконує, що реально. Але, може, це не більш як політична гра? Так, курс на членство в НАТО закріплений в Конституції та в Стратегії нацбезпеки. Чи достатньо цього?
1 грудня на брифінгу в Києві на тему «Оборонні аспекти євроатлантичної інтеграції України», міністр оборони Андрій Таран звернувся до послів та військових аташе держав-членів НАТО, а також представників офісу НАТО в Україні: «Поінформуйте, будь ласка, свої столиці, що ми сподіватимемось на вашу всебічну політико-військову підтримку щодо прийняття такого рішення (надання Україні ПДЧ — Ред.) на наступному саміті НАТО у 2021 році».
За його словами, сьогодні курс України на повноправне членство в НАТО закріплений у Конституції України, а швидке отримання Плану дій щодо членства в НАТО — мета, зафіксована у нещодавно прийнятій Стратегії національної безпеки України. Міністр зазначив, що за останні сім років Україна твердо відстоює не лише власну незалежність, а й безпеку та стабільність Європи, виступає потужним форпостом на східному фланзі НАТО. (З повним текстом його заяви можна ознайомитися — тут).
Важко не погодитися з паном Тараном, але… Все це прозвучало, дуже несподівано, в дуже складний для України момент, і тому ще більше збурило як оптимістів північноатлантичної інтеграції, так і опонентів такого курсу. Але нас цікавить питання реальних українських перспектив і як це співвідноситься з повідомленням (поки не офіційними) щодо реальної можливості отримати наступного року ПДЧ НАТО Грузією, яка синхронно з нами, вперше подавала заявку у 2008 році. Нарешті, що про все це кажуть в самому Альянсі та чого ймовірно слід очікувати від Росії?
ПДЧ ДЛЯ УКРАЇНИ: ОПТИМІЗМУ, НА ЖАЛЬ, НЕБАГАТО
За словами співдиректора програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки «Центру Разумкова» Олексія Мельника, Україна вже досить багато зробила для отримання ПДЧ. «Як правильно зазначив міністр оборони, це прописано в Конституції, це прописано в нещодавно затвердженій Стратегії нацбезпеки. Тобто Україна вже забезпечила на національному рівні передумови, аби її наміри серйозно сприймалися нашими партнерами, а, по-друге, це є свідчення певного консенсусу і в українській політичній еліті, і в українському суспільстві, — стверджує експерт. — Водночас ми часто чуємо, що Україна має здійснити реформи, запровадити стандарти НАТО тощо. Безумовно! Але варто розуміти, що оборонна реформа — це лише 20% від того, що іще потрібно, виходячи з п’яти розділів того ж Плану дій щодо членства НАТО».
Є більш широкий спектр реформ, аніж тільки оборонні, переконує експерт Центру Разумкова. Зараз наша ціль — не збавляти темпу по ключовим реформам. Але… У підсумку навряд чи Україна може зробити в 2021 році все необхідне, щоб гарантувати рішення НАТО. Адже в Альянсі рішення приймають консенсусом — усі держави НАТО мають підтримати заявку України. З погляду сьогоднішнього дня ймовірність такого рішення, вважає пан Мельник, є низькою.
«Не без підстав сумніваюся відносно підтримки такого рішення урядом Німеччини та Франції. І тут питання не стільки в нібито якомусь «недружньому ставленні» до України, скільки в дещо інших факторах, — зауважив експерт. — Приміром, це стосується ілюзій із приводу зобов’язань перед Росією або ж надій на те, що з цією країною все ще можна співробітничати. Принаймні, так було у 2008 році». Ще на його думку, треба говорити про Угорщину. «Угорщина винесла двосторонні проблеми на рівень Альянсу, керуючись егоїстичними національними чи внутрішньо-політичними інтересами. Тож в Угорщині я бачу основний камінь спотикання», — додав Олексій Мельник.
Джерело:
