6 грудня Верховна Рада підтримала законопроект про припинення дії Договору про дружбу, співробітництво та партнерство між Україною та Російською Федерацією. Документ має припинити дію 1 квітня 2019 року. Про те, яке значення має розірвання договору, а також чи потрібно Україні цей процес продовжити денонсацією Договору про Азовське море та розірванням дипломатичних відносин з Росією, "Апострофу" розповів співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова Олексій Мельник.
Перш за все хочеться запитати: чому розриваємо договір зараз? Війна триває майже п’ять років під час дії Договору про дружбу — це парадокс, абсурд. Чому раніше не ініціювали розірвання?
Вражає також аргументація. Раніше казали, що денонсувати небезпечно та невигідно для України. А зараз протилежне рішення вже вигідне для України. Відверто кажучи, мене заплутали абсолютно.
Влада своєю аргументацією збиває з пантелику: чотири роки не вводили воєнний стан, хоча сьогодні з’явився черговий документ Міжнародного кримінального суду, де задокументовано — зі слів України, до речі, що перший наземний акт агресії Росії після незаконної анексії Криму був у липні 2014 року. Чому тоді не оголосили воєнний стан? Влада постійно обґрунтовує протилежні рішення майже ідентичними аргументами.
Зрозуміло, що Росія відреагує на розірвання Договору про дружбу. Вона це однозначно сприйме як провокацію. Але я не думаю, що метою України було створити провокацію. Якою буде реакція Росії окрім заяв та засудження, наразі важко сказати.
Хочу висловити надію, що це рішення продумали, і ризики, до яких апелювали, коли не хотіли денонсувати договір, зараз нейтралізовані. Крім того, сподіваюся, у нас є чіткий план, як жити далі без цього договору.
Візьмімо ще договір 2003 року про Азовське море: тут є щонайменше винятково юридичні аспекти, специфічні аспекти морського права, безпекові та економічні. Те саме стосується й розірвання дипломатичних відносин. Візьмімо цілковито практичний, актуальний приклад: 24 українських моряки незаконно арештовані і вже пройшли перший суд. Хто буде представляти їхні інтереси, якщо на території Росії не буде українського консула?
Якщо не помиляюся, інтереси Грузії в Росії представляє швейцарське посольство. Давайте будемо реалістами: користь такого представництва залежить від того, чи є в країни-посередника ресурси для цього, наскільки прописані домовленості між двома країнами. Якщо це співробітник українського МЗС, то за вказівкою міністра консул негайно виїжджає на місце. З іншого боку, якщо на місці українського дипломата буде швейцарський, то, можливо, йому легше буде добитися дозволу на зустріч.
Тому я сподіваюся, що наша система ухвалення рішень керується не лише політичними цілями. Повинен бути процес пошуку відповіді. Я дуже боюся людей, у яких є готові відповіді.
Джерело:
