У Путіна поки що не вдається змусити Лукашенка йти на війну
Очільники Росії та Білорусі останнім часом бачаться частіше, ніж з власними дружинами. Тим паче, що у Путіна її давно нема. У суботу, 24 грудня, Олександр Лукашенко їде в Москву до Путіна. Перед цим президент Росії Володимир Путін вперше з 2019 року прибув до Мінська на зустріч з Олександром Лукашенком. Аналітики назвали це спробою Путіна створити інформаційні умови для нового етапу війни проти України та підготовкою до наступу з боку Білорусі. У якому контексті варто оцінювати саміт двох диктаторів, чи дійсно вплине він на війну в Україні та щось чекати від нового рандеву двох диктаторів, читайте в матеріалі "Апострофа".
Путін зламав Лукашенка?
Перед візитом свого шефа в Мінськ, який стався у понеділок, 19 грудня, "язик Путіна" Дмитро Пєсков заявив, що під час переговорів диктаторів буде можливість обговорити військові питання, "з огляду на турбулентність". Показово, що про Україну — напряму — а ні Путін, а ні Лукашенко не сказали жодного слова. Вже після свої зустрічі Олександр Лукашенко заявив, що зміцнення російсько-білоруських відносин стало природною відповіддю на мінливе становище у світі. За його словами, пріоритет Білорусі — розв'язання чутливих економічних питань. Не забув він нагадати і про те, що "головними останнім часом були питання безпеки та оборони". Зі свого боку Володимир Путін заявив, що Білорусь є союзником Росії "у прямому розумінні цього слова".
На думку співдиректора програм зовнішньої політики та безпеки Центр Разумкова Михайла Пашкова, візит Путіна в Мінськ має "подвійне дно", а всі заяви на спільній прес-конференції — зокрема, про співробітництво у виробництві зброї, освоєнні космосу — є "димовою завісою", а Лукашенко буде грати роль пасивного учасника війни, який відтягує на себе українські сили — прикордонників, тероборону тощо, які не можна буде перекинути на інші напрямки, а сам російським удар буде зовсім в іншому місці. Проте, за словами експерта, потрібно спостерігати за накопиченням живої сили та техніки агресора в Білорусі.
"Багато експертів напередодні зустрічі передбачали, що Путін схилятиме Лукашенка до участі в нападі на Україну. Такі кулуарні домовленості могли бути. Не можна виключати, що вони були орієнтовані на початок наступного року. Тут можна згадати про випадок з білоруським міністром закордонних справ Макеєм, після його загибелі Лукашенко цілком міг "зламатись" і піти на поступки Путіну. Такий варіант буде матеріалізуватись з огляду на накопичення техніки, сил і засобів в Білорусі, в тому числі російських військ", — каже Пашков "Апострофу".
Експерт наголошує, що українська влада прекрасно розуміє обставини візиту: напередодні нього відбулось засідання Ставки Верховного головнокомандувача, де обговорювали ситуацію з Білоруссю, вже не перший місяць готуються рубежі оборони на північному напрямку, у тому числі в Київській області.
Візит, можливо, певною мірою був ще й відповіддю на зовнішньополітичні події, які відбулись нещодавно — саміт "Великої сімки", засідання Генасамблеї ООН по Криму, рішення Європарламенту та спільна заява Макрона і Байдена. Все це свідчить про поступову ізоляцію Москви та обмеження її впливу. Все це примушує Путіна шукати варіанти, як показати усім, що він налаштований рішуче, спільно з Лукашенком створює загрозу для України — тут можна згадати склад делегації, яка була з Путіним в Мінську — Шойгу, Лавров та інші. Гучні заяви про постановку на бойове чергування С-400, спільні маневри білоруських та російських військ, навчання білоруських льотчиків на літаках, шо можуть нести ракети з ядерною бойовою частиною та спільне виробництво зброї, звісно, йдуть в руслі спільної російсько-білоруської політики на українському напрямі.
З іншого боку, ясно, що налагодження випуску боєприпасів та військової техніки — це завдання не одного дня, складна і витратна річ. Якщо Москва, яка домовляється про закупки балістичних ракет та безпілотників в Ірані, вичерпала свій потенціал — виникає питання, як Мінськ допоможе Москві з огляду на обмежені можливості самої Білорусі. Тобто, це явно пропагандистський крок, але враховувати його потрібно, і певні можливості у білоруського ВПК таки є — але вони не є критично важливими для зміцнення російської воєнної потуги.
Незадоволені диктатори
Разом з тим, директор Інституту світової політики Євген Магда вважає, що жоден з диктаторів не отримав від зустрічі того, чого хотів, та й не міг отримати, а їх ставлення одне до одного далеке від стереотипів, які побутують в українському суспільстві. Річ в тому, що свого часу саме Лукашенко був автором Союзної держави та бачив себе її лідером. Потім з'явився Путін, і Лукашенку довелось відмовитись від цього, тобто відносини між ними не дружні та не братні.
"В Україні на візит Путіна дивляться як на прагнення затягнути нарешті Лукашенка у війну повним форматом, але візит російського диктатора переслідує внутрішньополітичні цілі. Він показує співгромадянам, що у нього все стабільно, по плану і він буде рухатись далі. До речі, у даті візиту Путіна бачимо символізм. Вона збігається з 12 річницею Плошчі — протестів проти фальсифікації президентських виборів-2010, коли затримали 7 кандидатів у президенти, що є світовим рекордом", — каже експерт "Апострофу".
На думку Магди, Україна взагалі не була головною темою розмови двох диктаторів. Анонс підготовки білоруських льотчиків на літаках, здатних нести ядерну зброю — це сигнал Заходу, а не Україні, бо "ядеркою" українців вже лякали, але Київ не реагує на це. А от у Польщі та Литві на тлі економічних проблем ця тема буде заходити краще, тому її і транслюють.
Повертаючись до можливого втягнення Білорусі безпосередньо до війни в Україні, Михайло Пашков акцентує увагу на тому, що Лукашенку вкрай невигідно кидати сили на український напрямок: настрої білоруських військових зовсім не відповідають таким ідеям, вони розуміють наслідки. Сам диктатор розуміє, якщо він увійде у війну — втрати Росія йому ніяк не зможе компенсувати. Лукашенко прекрасно розуміє і те, що він не може оголяти свої ЗС, передавати максимум зброї росіянам. До речі, розвідка неодноразово повідомляла, що між відрядженими до Білорусі російськими військовими та їх білоруськими колегами, а також з місцевим населенням часто виникають конфлікти.
"Лукашенко буде далі лавірувати, скільки зможе, бо прекрасно розуміє, що участь в агресії білоруських військ буде означати його дуже швидкий кінець", — вважає Пашков.
У свою чергу, Євген Магда стверджує, що Україні вигідний кожен місяць "маневрів" Лукашенка, бо те, що білоруські військові не втрутились у війну безпосередньо протягом 300 днів дає йому подальшу можливість маневрувати.
"В разі атаки білоруських військ білорусько-українські відносини будуть остаточно знищені, та й на владі Лукашенка це поставить крапку. "Пакетування" співгромадян білоруського диктатора викличе бурхливе незадоволення людей, які виходили на вулиці у 2020 році під біло-червоно-білими стягами, і цей варіант точно не влаштовує білоруського диктатора" — резюмує експерт.
Поки ж Лукашенко летить в Росію, де ще раз зустрінеться з Путіним. У підмосковному Зірковому містечку белоруський диктатор на запрошення свого кремлівського колеги відвідає Науково-дослідний випробувальний центр підготовки космонавтів імені Гагаріна. Також Лукашенко планує взяти участь у неформальній зустрічі глав держав-учасниць СНД, яка відбудеться 26-27 грудня у Санкт-Петербурзі. Відповідно, особливих зрушень для Путіна в плані ввязування Білорусі у війні найближчим часом не буде. У Лукашенка зберігається можливість для маневрів.
Джерело:
