Не можна сказати, що проект будівництва третього та четвертого блоків Хмельницької АЕС такий вже й новий. Він зародився ще у часи Л.Брежнєва в 1971 р. у рамках планів СРСР щодо спорудження станції із чотирьох атомних блоків по 1 ГВт кожний. Реалізація проекту ХАЕС 3,4 у місті Нетешин розпочалася у 1986–1987 рр., й вже у 1990 р. припинилася через мораторій, який був викликаний Чорнобильською аварією 1986р. Перший блок ХАЕС був зданий в експлуатацію в 1987 р., другий — в 2004 р.
Не пройшло й 25 років, як проект ХАЕС 3,4 вирішили відновити. Це сталося майже відразу після обрання президентом В.Януковича на зустрічі прем’єрів України та Росії 30 квітня 2010 р. Після перемоги Революції Гідності втілення проекту припинилося й ось зараз знов питання його відродження стоїть на порядку денному, але вже на базі російських реакторів збудованих багато років тому для болгарської АЕС Белене.
Прийняття рішення реалізовувати або не реалізовувати проект ХАЕС-3,4 потребує відповіді на наступні питання:
- Чи Україні потрібний сумнівний проект російського дизайну підчас широкомасштабної війни із Росією?
- Чи є можливість отримати повний комплект проектної документації та розпочати будівництво без дозволу головної проектної організації, що є власністю російської держави?
- Чи можна збудувати нові блоки ВВЕР-1000/B-466 без закупівлі певної кількості обладнання із РФ?
- Наскільки надійні конструкції збудовані під реактори, яким вже понад 30 років й чи існують офіційні позитивні висновки з приводу їх безпеки?
- Чи можливо сумістити існуючи споруди, які будувалися для реактора серії B-320 із реактором що може бути куплений у Болгарії серії B-466?
- Чи існують зразки-свідки заводу виробника реакторів, що є обов’язковою умовою започаткування будівництва із огляду на безпеку?
- Чи найдуться кредитори для даного проекту під так зване ТЕО або доведеться його фінансувати за рахунок Держбюджету? Як на це реагуватимуть донори України, що покривають її величезний бюджетний дефіцит?
- Можливо було б кращим на ті самі гроші, що заплановано витратити на російський ядерний проект збудувати вчетверо більше й утричі швидше потужності децентралізованої генерації?
Як відомо від російського ядерного непотребу відмовилася не тільки Болгарія, але й Іран та Індія, — куди намагалися перепродати реактори із АЕС Белене. Від іншого проекту побудови АЕС за російським проектом ВВЕР-1200 (Ханхіківі — 1), не дивлячись на великі збитки, відразу після початку широкомасштабної агресії РФ проти України теж відмовилася Фінляндія — вчасно зрозумівши, що безпека та надійність дорожче за гроші.
Особисто я є прихильником атомного сценарію розвитку української енергетики до 2050 р., плюс ВДЕ й плюс балансуючи газові електростанції та energy storage. Впевнений що Україна має право на вибір найкращого реактора, а не найдешевшого російського непотребу. Обирати варто проект на відкритому конкурсі за участю провідних світових компаній, де російському металобрухту немає бути місця. Переконаний, що відбір має відбуватися серед Westinghouse, AREVA (Франція), KEPCO (Південна Корея), AECL (Канада), Toshiba (Японія) та інших. Вважаю, що перспективними для України є також проекти із будівництва малих модульних реакторів SMR.
