Данило Даниленко, практикант Центру Разумкова, студент КНУ ім. Тараса Шевченка
На початку вересня 2025 р. європейські країни отримали повідомлення від Державного департаменту США про те, що Вашингтон розриває меморандуми про взаєморозуміння, укладені минулого року з метою координації дій у боротьбі з дезінформацією з боку Росії, Китаю та Ірану. Ці домовленості були ініційовані Глобальним центром взаємодії (Global Engagement Center, GEC). Колишній керівник GEC Д. Рубін назвав такий крок «одностороннім актом роззброєння» в умовах триваючої інформаційної війни.
Привертає увагу те, що цей крок зроблено на фоні активного і послідовного згортання американської «м’якої сили» та гуманітарного впливу у міжнародних інституціях і в різних регіонах світу. Знаковою стала промова Д. Трампа у Вест-Пойнті 24 травня, де він заявив, що Збройні сили США більше не будуть воювати «за свободу і демократію в інших країнах» і що Америка не повинна розповсюджувати демократію у світі «під дулом пістолета». Своєю чергою, Білий дім оголосив про поступове скорочення воєнної присутності в Європі.
У липні- серпні 2025 р. американська сторона в односторонньому порядку скоротила на понад $13 млрд бюджетні витрати на програми гуманітарної допомоги, зокрема, фінансування 15 міжнародних програм, миротворчі операції ООН та ініціативи з підтримки демократичних процесів в різних країнах. Одним з наслідків цього стали масштабні кадрові скорочення у структурах ООН. До цього слід додати й рішення про вихід США з ЮНЕСКО через «невідповідність членства національним інтересам».
Загалом ці дії кореспондуються з іншим стратегічним трендом: Вашингтон дедалі активніше перекладає тягар протистояння російській агресії на європейських союзників. Аналітики Brookings, RAND та Atlantic Council пояснюють цей «ретренчмент» внутрішньополітичною кон’юнктурою і перефокусуванням уваги США на Азійсько-Тихоокеанський регіон.
Таким чином, американоцентрична бізнес-політика Д.Трампа містить для європейських демократій подвійний виклик. З одного боку, фінансовий – політика Д. Трампа переводить партнерство з союзниками на суто комерційні рейки, запроваджені масштабні тарифи. Водночас, агресивна риторика та заклики щодо приєднання Канади й Гренландії лише ускладнили відносини із ключовими партнерами. З іншого боку, в умовах гібридних атак, складних виборчих циклів та постійного тиску авторитарних держав згортання США інструментарію «м’якої сили» і програм гуманітарної підтримки виглядає як фактична відмова від статусу світового «гаранта демократії».
Нинішній курс США став для Європи каталізатором глибинних змін, спрямованих на забезпечення оборонної самодостатності і позбавлення від зовнішньої залежності. ЄС ухвалив нову оборонну стратегію - «Біла книга з питань європейської оборони – Готовність 2030», а також п’ятиетапний план Rearm Europe. Єврокомісія розширила інвестиції в Європейський оборонний фонд і започаткувала концепцію «Стратегії готовності» для цивільного населення. У травні 2025 р. ЄС також оприлюднив нову Чорноморську стратегію для посилення безпеки і стабільності регіону. Паралельно держави-члени ЄС збільшують оборонні бюджети, створюють спільні фонди для розвитку оборонної промисловості, посилюють роль Європейського оборонного агентства та розбудовують власні кібер- і розвідувальні структури.
Такі тенденції геополітичної самоідентифікації Європи були розвинені і конкретизовані у щорічному зверненні Голови Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн «Про становище Союзу» (State of the Union 2025) від 10 вересня 2025 р.
Важливо, що ці трансформації мають не лише політичний, а й суспільний вимір: громадяни країн ЄС дедалі активніше підтримують ідею стратегічної автономії, розуміючи необхідність поступового позбавлення залежності від США. Це свідчить про тенденції утвердження Європи як самостійного центру сили, який не лише реагує на виклики, а й формує власний порядок денний, у т.ч. у боротьбі за демократію у світі.
Українська дипломатія змушена враховувати сучасні реалії, складні і проблемні процеси на різних геополітичних азимутах. Очевидно, що саме європейський вектор у нинішніх умовах є ключовим і пріоритетним для України. Але так чи інакше, американський напрям є і залишатиметься стратегічно важливим для Києва. Тому на порядку денному збереження і розвиток продуктивного діалогу із США, просування спільних позиції з європейськими партнерами на американському напрямі, зміцнення економічного партнерства з Вашингтоном, у т.ч. в рамках Американсько-українського інвестиційного фонду відбудови, який нещодавно розпочав роботу.
