Які загрози чекають країну після застосування закону про "нульову декларацію"? Нерівність правил і потенційний соціальний конфлікт.
Верховна Рада продовжує приймати законодавчі ініціативи, що покладені в основу виконання передвиборчих обіцянок Президента.
Зокрема мова йде про обіцянку ввести одноразову "нульову декларацію" для бізнесу, яка за словами Президента пов'язана з необхідністю спрямувати отримані кошти на зменшення тарифного навантаження для малозабезпечених українців.
"Всі роки влада штучно створювала ситуацію, при якій чесно вести бізнес в Україні для підприємця було практично неможливо. Тому ми введемо одноразову "нульову декларацію" для бізнесу. Кожен бізнесмен за 5% зможе задекларувати і легалізувати свої доходи. Отримані кошти підуть на зменшення тарифного навантаження для малозабезпечених. Пройшовши "економічне чистилище", кожен отримає шанс надалі чесно вести бізнес в країні", — так це звучить в програмі Президента.
Наприкінці лютого у Верховній раді було зареєстровано пакет законопроектів №5153–5156 із введенням в Україні податкової амністії.
Усі вони були відзначені як невідкладні, і три з чотирьох депутати схвалили в першому читанні.
А 15 червня Верховна Рада підтримала четвертий законопроект №5153, яким вводиться "нульова декларація".
У проекті пропонується створити стимули для підвищення податкової культури громадян, добровільного декларування активів фізичних осіб з яких не були сплачені податки і збори, виведення доходів з тіні, і залученню в економіку України додаткових ресурсів.
Зокрема, пропонується оподатковувати незадекларовані раніше доходи за ставками 2,5, 5 та 9% в залежності від виду активу. А також 18% — у разі порушення декларантом деяких вимог щодо декларування фінансових та нефінансових цінностей.
Проте до запропонованих законорачих ініціатив вже традиційно є безліч зауважень. Ось лише деякі з них:
По-перше, за змістом "одноразове добровільне декларування" мало би поширюватись виключно на осіб, які не задекларували певні активи, у тому числі ті, з яких не були сплачені податки.
Тобто дія законопроекту мала б поширюватися на обмежене коло осіб, які здійснили такі порушення, насправді, як свідчить аналіз змісту законопроекту запровадження так званого "нульового декларування" поширюється практично для усіх громадян та стосовно усіх активів, незалежно від того, набуті вони з порушенням законодавства, чи ні.
А з цього випливає, що проект містить суттєві ризики для сумлінних платників податків.
Це наприклад стосується легально набутих та оподаткованих у попередні періоди, готівкових коштів, які чомусь за змістом проекту усі, вважаються такими, що набуті з порушенням законодавства і з них не сплачені податки, не дивлячись на те, що в Україні не існує заборони щодо зберігання коштів у готівковій формі.
Те ж саме стосується повторного оподаткування активів, які набуті за рахунок доходів, з яких вже сплачені податки та інші обов’язкові платежі.
По-друге, податкова амністія/легалізація тіньових капіталів, про що йдеться у проекті закону, має дуже значний недолік: світове співтовариство і суспільна думка не схвалюють "помилування" капіталів, отриманих у сфері наркобізнесу, проституції, від торгівлі зброєю і нелегальної трансплантації людських органів.
Крім того, це суперечило б зобов’язанням країни з боротьби з "відмиванням" "брудних" грошей, прийнятим відповідно до стандартів FATF (Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей).
До того ж, держава, йдучи на такий крок, визнає своє безсилля у боротьбі з "тіньовою" економікою правовими засобами і, крім того, амністія буде кроком, очевидно, несправедливим стосовно законослухняних громадян.
До того ж завдання виокремлення у ході амністії капіталів "сірих" від капіталів "кримінальних" надзвичайно складне. Більше того, вибіркова амністія може породжувати серйозні корупційні проблеми.
Крім того амністія є доволі суперечливим інструментом залучення додаткових доходів до бюджету, адже хоча такий підхід і забезпечує певне збільшення доходів бюджету у короткостроковому періоді.
Проте ця новація містить ризик зменшення бюджетних надходжень у довготривалій перспективі. У томі числі, й через приховування частини доходів від оподаткування, зважаючи на очікування чергової амністії у майбутньому.
Якщо приймати закон у такому вигляді, якому він зараз запропонован парламенту, то це буде лише зайвим підтвердженням неспроможності держави щодо здійснення належного контролю за дотриманням законодавства та притягнення винних до персоніфікованої відповідальності за його порушення, замінюючи її колективною відповідальністю.
Тому що, по-перше, це ставить у нерівне становище добросовісних платників податків порівняно із громадянами, що ухилялись від сплати податків та використовували неоподатковувані доходи для власного збагачення.
По-друге, це не відповідає конституційним засадам щодо "рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації".
По-третє, це створює підґрунтя для соціальних конфліктів у суспільстві, підриває довіру громадян до держави, формує відповідну мотиваційну поведінку на майбутнє. У підсумку це може мати значно більші негативні наслідки, аніж короткочасні фінансові вигоди у вигляді певних бюджетних надходжень.
І тут взагалі мова йде вже про необхідність реформування самої системи оподаткування доходів фізичних осіб з метою посилення саме її регулюючої та соціальної функцій.
Зокрема оновлення податкової системи має здійснюватися шляхом перегляду ставок податку, встановлення неоподатковуваного мінімуму на рівні прожиткового мінімуму, розширення переліку та підвищення дієвості податкових знижок, у першу чергу, тих, що пов’язані з інвестуванням у розвиток людського капіталу (отримання освітніх та медичних послуг), запровадження оподаткування сукупних доходів домогосподарств, оцінки сукупного фіскального навантаження на громадян з урахуванням майнових податків тощо.
У кінцевому підсумку, оновлена система оподаткування доходів громадян має забезпечити справедливий розподіл податкового навантаження між категоріями громадян з різним рівнем доходів, послабити податковий тиск на громадян з низькими та середніми доходами та, власне, має бути спрямована на те, щоб громадяни були самі заінтересовані у сплаті податків та зборів, тим самим, формуючи фінансову базу бюджетів та соціальних фондів, а не забезпечувати їх сплату виключно методами примусу.
Джерело:
