Щорічні та щомісячні аналітичні підсумки і прогнози

У квітні 2026 р. спостерігалася стабільно висока активність на театрі воєнних дій російсько-української війни. Водночас протягом місяця тривала тенденція до зниження темпів російського просування, а тактичні зміни лінії фронту суттєво не вплинули на загальну стратегічну ситуацію.

Російсько-американсько-український переговорний процес перебував у «глухому куті» через незмінність несумісних позицій сторін конфлікту та неспроможність Д.Трампа запропонувати будь-які нові рішення з припинення війни, окрім погодження на ультиматуми путіна.

Протягом березня 2026 р. увага міжнародної спільноти була прикована до військової операції США та Ізраїлю проти Ірану, яка з перших днів набула масштабів регіонального конфлікту та створила загрозу глобальної безпекової та енергетичної кризи. Події на Близькому Сході стали потужним фактором впливу на перебіг російсько-української війни та на процес врегулювання конфлікту, створивши додаткові ризики та можливості для обох сторін.

У лютому 2026 р. минуло чотири роки з моменту початку повномасштабної агресії рф проти України та 12 років від початку російського вторгнення. У лютому–березні 2022 р. не лише російські «стратеги», але й найбільш авторитетні міжнародні політики, воєначальники та експерти не могли уявити собі, що ця війна триватиме роками й увійде у п’ятий рік без чіткої часової перспективи завершення та формату її врегулювання.

Військова операція США та Ізраїлю проти Ірану, що розпочалась в останній день лютого 2026 р., очевидно, матиме суттєвий і неоднозначний — в залежності від її тривалості та результатів — вплив на перебіг російсько-українського конфлікту. Головне стратегічне питання полягає в тому, наскільки серйозними виявляться наслідки для Києва і наскільки росія зможе мінімізувати власні ризики та використати можливості від глобальної безпекової та енергетичної кризи.

Головними новинами січня 2026 р. у міжнародних ЗМІ стали перша з початку війни зустріч делегацій Україна-США-росія та енергетичний колапс в українських містах, спричинений російськими обстрілами. Повідомлення з театру воєнних дій стали майже рутинними з огляду на тактичний масштаб змін лінії бойового зіткнення та попри доволі високу активність бойових дій.

Президент США Д.Трамп продовжував шокувати світ своїми рішеннями та заявами протягом січня 2026 р. (Венесуела, Гренландія, Іран), відволікаючи міжнародну увагу від російсько-української війни та формуючи неоднозначний вплив на її перебіг і перспективи завершення.

Аномально висока, як для зимового періоду, інтенсивність наступальних дій російських військ протягом грудня 2025 р. якісно не змінила стратегічної ситуації на театрі воєнних дій. Ключовим стимулом підтримки активності для російської сторони, очевидно, слугувала необхідність підтримки путінського наративу про нестримний і переможний російський наступ як аргумент відстоювання російської переговорної позиції.

Протягом листопада 2025 р. Україна перебувала в епіцентрі «ідеального шторму», коли і на без того складну ситуацію одночасно наклалися зовнішні та внутрішньо-політичні негативні фактори, значно посиливши сумарний негативний ефект. На тлі найбільшого просування ворога на фронті з листопада минулого року вибухнув масштабний корупційний скандал, який завдав потужного удару по зовнішньому іміджу України та внутрішній соціально-політичній стабільності.

Білий дім розпочав черговий раунд примусу України до миру, зруйнувавши обережно-оптимістичні оцінки риторики та дій адміністрації Д.Трампа у жовтні, що сприймалися як ознаки переходу від «вигідних пропозицій» до силового примусу путіна до миру.

Жовтень 2025 р. ознаменувався стабільно високою інтенсивністю бойових дій на фронті та системним терором проти цивільного населення України, а також збереженням тенденцій до ескалації та інтернаціоналізації російсько-українського конфлікту.

Попри просування противника на кількох напрямках і контрнаступальні дії Сил Оборони України, загальна стратегічна ситуація на театрі воєнних дій не зазнала суттєвих змін.

Протягом вересня 2025 р. збереглися тенденції до подальшої ескалації та інтернаціоналізації російсько-українського конфлікту, основними проявами яких були нарощування росією актів терору проти цивільного населення України та кількості провокацій на території держав-членів НАТО. Інтенсивність бойових дій залишалася на рівні попередніх місяців, хоча темпи просування противника знизилися майже наполовину порівняно з серпнем.

Серпень 2025 р. — 42-й місяць повномасштабного російського вторгнення — не приніс ні проривних рішень у напрямі припинення російсько-української війни, ні матеріалізації катастрофічних для України прогнозів, пов’язаних з можливими американо-російськими домовленостями та розвитком ситуації на театрі воєнних дій. Особиста зустріч президентів США та росії на Алясці, попри оптимістичні очікування одних і побоювання інших, завершилася практично безрезультатно. Водночас, ця зустріч, схоже, стимулювала європейських лідерів до активізації практичних зусиль з підтримки України та посилення впливу на позицію Білого дому в підходах до врегулювання конфлікту.

Окремі події липня 2025 р., що відбулися далеко за межами театру бойових дій, дають підстави для обережних очікувань, якщо не переломного моменту в перебігу російсько-української війни, то його наближення з огляду на зміну позиції одного з ключових міжнародних гравців. Протягом останніх двох тижнів місяця Президент США Д. Трамп радикально змінив риторику стосовно шляхів і термінів мирного врегулювання, оголосивши спочатку 50-денний, а згодом 10-денний дедлайн припинення вогню. Водночас залишаються відкритими щонайменше два питання: по-перше, чи буде зміна риторики Д.Трампа підкріплена дієвими політичними, економічними та військовими рішеннями та, по-друге, чи достатньо у США «козирів» для переконання кремля у безперспективності продовження війни, а Пекіну та Нью-Делі — у невигідності подальшої прямої чи опосередкованої підтримки росії.

Червень 2025 р. ознаменувався активізацією російського наступу та нарощуванням актів терору проти цивільного населення на тлі провалу миротворчих зусиль, ініційованих Президентом США Д. Трампом. Супутні заяви російського лідера та його оточення, завуальовані деклараціями про готовність до мирної угоди, є підтвердженням налаштованості на продовження війни на виснаження та її завершення шляхом військової поразки України.

За підсумками травня 2025 р., насиченого тривожними повідомленнями із зони бойових дій та ініціативами, заявами й подіями в контексті процесу мирного врегулювання, загальна ситуація не зазнала суттєвих змін у порівнянні з попередніми місяцями. Наразі відсутні ознаки передумов виходу із ситуації стратегічного «глухого кута» як на театрі воєнних дій, так і в процесі мирного врегулювання. Головним результатом перших, після трирічної перерви, російсько-українських переговорів 16 травня у Стамбулі стало підтвердження безперспективності двостороннього діалогу з огляду на незмінність кремлівського бачення завершення війни через примушення України до капітуляції та демонстрацію готовності до затягування війни та впевненості у спроможності виграти війну на виснаження.

Протягом квітня 2025 р. зберігалися головні тенденції розвитку взаємопов’язаних між собою подій на театрі воєнних дій та на дипломатичних «фронтах». Попри невпинне, хоча й не радикальне зростання інтенсивності бойових зіткнень та темпів окупації, стратегічна ситуація «глухого кута» та війни на виснаження загалом не зазнала суттєвих змін. «Глухим кутом», видно, завершилися три місяці активних зусиль Президента США Д.Трампа зупинити війну: ні довготривалого режиму припинення вогню, ні тим паче перспектив укладення угоди забезпечення справедливого та сталого миру в Україні.

Розвиток подій протягом березня 2025 р. підтверджує попередні висновки про настання чергового етапу, або, можливо й поворотного моменту російсько-української війни, зумовленого активним зовнішнім втручанням з боку адміністрації Д.Трампа, який намагається швидко зупинити бойові дії. Безпосереднім наслідком активізації дипломатичного «фронту» очікувано стала ескалація бойових дій з російською стороною з метою захоплення якомога більшого шматка української території до моменту оголошення імовірного перемир’я та підкріплення наративу про переможний поступ як одного із факторів зміцнення переговорних позицій.

24 лютого 2022 р. розпочалася повно-масштабна збройна агресія росії проти України. т.зв. «спеціальна військова операція», яка, за задумом путіна, мала завершитися у лічені дні, переросла у затяжну війну на виснаження, яка триває вже четвертий рік поспіль.

Протягом січня 2025 р. тривали інтенсивні бойові дії, але загальна ситуація та основні тенденції перебігу конфлікту не зазнали суттєвих змін, порівняно з попередніми місяцями. Попри безперервний «повзучий наступ» протягом майже 15 місяців, російське військове командування не досягло ні оперативного прориву фронту, ні мінімальних цілей із виходу на адміністративні кордони Донецької обл. та витіснення українських сил з території курської обл.

Зі вступом на посаду новообраного Президента США, Д.Трамп визначив новий горизонт припинення російсько-української війни (100 днів), але наразі існують лише здогадки стосовно можливих кроків нової адміністрації з примушення росії до компромісів.

У грудні 2024 р. зберігалися основні тенденції перебігу конфлікту, що сформувалися протягом попередніх місяців. Політичні чинники впливу, що стимулювали високу інтенсивність бойових дій, очевидно превалювали над сезонними факторами та військовою доцільністю. В окремі дні грудня фіксувалося до 250 бойових зіткнень, більшість з яких відбувалися на Покровському, Куп’янському, Курахівському напрямках і в зоні курської операції. Підбиваючи підсумки останнього місяця та 2024 р. загалом, слід зазначити, що динамічні зміни лінії бойового зіткнення та розширення театру бойових дій не призвели до виходу з поточної фази «війни на виснаження» та загалом із ситуації стратегічного «глухого кута».

Листопад 2024 р. відзначився черговим та якісно новим витком ескалації російсько-української війни. Протягом місяця військово-політичне керівництво росії ще більше активізувало наступальні дії на фронті та вдалося до безпрецедентних кроків у контексті ядерного шантажу. Путін — відразу після затвердження оновленої ядерної доктрини, що деталізує та розширює перелік сценарії застосування ядерної зброї — віддав наказ на завдання удару по території України стратегічною балістичною ракетою-носієм ядерної зброї. Російська сторона, очевидно, переслідує мету досягнути максимальних територіальних завоювань і, за можливості, кардинальних змін на театрі воєнних дій в очікуванні імовірного початку переговорів після інавгурації Д.Трампа. Протягом місяця також з’явилися повідомлення про можливу причетність російських спецслужб до низки диверсій на території європейських країн.

Протягом жовтня 2024 р. незмінними залишалися як висока інтенсивність бойових дій, так і головні тенденції, сформовані протягом попередніх місяців. Російська сторона володіла ініціативою практично на всьому сухопутному театрі та досягла суттєвих територіальних успіхів, які мали переважно тактичне та політичне значення, але не змінили загальної воєнно-стратегічної ситуації та, відповідно, характеру війни на виснаження.

Вересень 2024 р. став одним з найбільш гарячих місяців війни як на полі бою, так і на дипломатичних фронтах. Роль політичного фактору як каталізатора інтенсивності бойових дій значно посилилася під впливом внутрішніх суспільно-політичних і економіч- них процесів, а також з огляду на зовнішньополітичну динаміку та в контексті очікування можливих переговорів із врегулювання конфлікту.

Серпень 2024 р. відкрив якісно нову фазу російсько-української війни. Операція Сил оборони України на території Курської обл. рф стала повною несподіванкою не лише для широкого загалу, вітчизняних і зарубіжних експертів, урядів країн-партнерів, але й для військово-політичного керівництва росії. З огляду на стримані та фрагментовані коментарі з боку офіційного Києва, складно об’єктивно оцінити ступінь досягнення цілей Курської операції, але оперативні резуль- тати та міжнародний резонанс події дозволяє зробити припущення стосовно імовірного стратегічного впливу на подальший перебіг війни. Наразі існують різні позиції в оцінках стосовно доцільності та ефективності здійснення наземної військової операції на російській території та перспектив її розвитку. Незалежно від подальшого розвитку подій у зоні Курської операції, вже зараз можна стверджувати, що вона має більш важливе значення, ніж один із епізодів війни, а в разі її подальшого успіху (в комплексі з іншими асиметричними діями) може стати переломним моментом російсько-української війни.

Липень 2024 р. став третім місяцем поспіль найбільш запеклих боїв російської війни з огляду на повідомлення про втрати противника у живій силі та техніці. «Вікно можливостей», сприятливі погодні умови та політичні фактори очевидно підштовхували російське військове керівництво до форсування наступальних операцій, не звертаючи увагу на відповідність затрачених ресурсів та отриманих результатів. Українські Сили оборони спромоглися унеможливити реалізацію найгіршого сценарію, не допустивши прориву фронту, але й не зупинили постій- ного просування противника.

Протягом червня 2024 р. тривали бойові дії різної інтенсивності вздовж всієї лінії фронту. Найбільш напружена ситуація фіксувалася на північній та східній ділянках фронту, де російські війська зосередили основні наступальні зусилля, намагаючись реалізувати перевагу, отриману через затримки в постачанні Україні зовнішньої військової допомоги та проблеми з мобілізацією.

Протягом травня 2024 р. зберігалася тенденція до ескалації збройного протистояння та розширення масштабів російсько-українського конфлікту. Затримки з надходженням західної військової допомоги та брак людських ресурсів (проблеми мобілізації) дозволили противнику утримати стратегічну ініціативу на всьому театрі бойових дій і розширити лінію фронту на північному кордоні. Наступ російських військ досяг обмежених тактичних результатів на Харківському напрямку, але спричинив потужний резонанс всередині України та за її межами.

Протягом квітня 2024 р. загальна ситуація на театрі бойових дій залишалася складною, характеризувалася динамічною зміною оперативно-тактичної обстановки та мала стійку тенденцію до подальшого загострення. Російська сторона намагалася максимально скористатися «вікном можливостей» (або ж «вікном вразливості» України), створеним відсутністю своєчасного вирішення проблем забезпечення Сил оборони України людськими та матеріальними ресурсами. Позитивне рішення Вашингтона стосовно надання американської військової допомоги та ухвалення Верховною Радою законодавчих змін з питань мобілізації, очевидно, не могли негайно вирішити накопичені проблеми, але, ймовірно, підштовхнули російське військово-політичне керівництво противника до активізації наступальних зусиль.

Протягом березня 2024 р. ситуація як на театрі бойових дій, так і загалом навколо російсько-українського конфлікту не зазнала істотних змін порівняно з попереднім місяцем. Водночас мали місце певні рішення, події та політичні заяви, що вже найближчим часом можуть суттєво вплинути на ситуацію в зоні бойових дій і на подальший перебіг конфлікту, хоча й навряд чи призведуть до кардинального перелому ходу війни у короткотерміновій перспективі.

Лютий 2024 р. став одним із найважчих місяців війни для України місяцем війни.

Нагромадження несприятливих зовнішніх тавнутрішніх чинників впливу завдали «кумулятивного удару» по українських оборонних спроможностях. Хоча наразі важко об’єктивно оцінити потенціал триваючого наступу противника, але брак боєприпасів і людських резервів українських Сил оборони дозволяє росіянам нав’язувати ініціативу практично на всьому сухопутному театрі бойових дій.

Протягом січня 2023 р. у зоні бойових дії відбувалися переважно позиційні бої вздовж всієї лінії зіткнення. Попри інтенсивні штурми та локальні успіхи на багатьох ділянках, російські війська так і не розпочали анонсованого масштабного наступу. Цілком очевидно, що путінські наміри завершити війну «якомога швидше» стримуються не лише погодними факторами, але й обмеженнями в матеріальному та люд- ському ресурсі. Однак існують вагомі підстави вважати, що стан «глухого кута» не може тривати надто довго. Триваючі проблеми зі стабільною зовнішньою підтримкою України можуть суттєво змістити баланс сил на користь росії.

Протягом грудня 2023 р. ситуація у зоні бойових дій не зазнала суттєвих змін, як порівняти з попереднім місяцем. Попри перехід українських сил до активної оборони практично вздовж всієї лінії фронту, активізацію російських штурмових дій та локальні успіхи окупантів на багатьох ділянках, наразі відсутні підстави стверджувати про перехоплення стратегічної ініціативи російською стороною та, відповідно, загрози масштабної наступальної операції у короткостроковій перспективі.

На кінець листопада 2023 р. російсько-український конфлікт війни перейшов до

чергової фази, яку численні оглядачі характеризують як «стратегічний глухий кут», «паритет бойових спроможностей», «позиційне протистояння» тощо. Наразі жодна із сторінконфлікту — попри тактичні успіхи на окремих ділянках фронту — не володіє стратегічною ініціативою на всьому театрі бойових дій.

Протягом жовтня 2023 р. сезонний фактор радше стимулював, ніж стримував бойову активність сторін, але висока інтенсивність бойових дій завершилася незначними тактичними завоюваннями сторін, які суттєво не змінили загальну стратегічну ситуацію.

Зараз є вагомі підстави констатувати ознаки початку чергової позиційної фази війни.

Протягом вересня спостерігалася тенденція розширення зони бойових дій та інтенсивності атак по тилових об’єктах. Україна нанесла серію ефективних ударів по військових об’єктах у глибокому тилу противника, а також по морських цілях. Так, знищення протягом одного місяця великого десантного корабля та підводного човна, кількох комплексів ППО, штабу чф рф, повернення контролю над т.зв. «Вишками Бойка» суттєво підірвали не лише військово-морські спроможності, але й безпеки тилової бази південного угруповання військ противника. Водночас росія застосувала у вересні рекордну кількість «Шахедів» (503 одиниці), в т.ч. по портах на р. Дунай в безпосередній близькості до кордону Румунії, що створює загрозу для території держави-члена НАТО.

Станом на кінець серпня 2023 р., тривали інтенсивні бої практично вздовж всієї лінії фронту протяжністю близько 1000 км. Тактичні просування українських сил — відносно невеликі на фоні масштабу зони бойових дій — створили передумови для розвитку оперативного успіху триваючого наступу на Бердянському та Мелітопольському напрямках, а, можливо, й на сході — в секторі м. Бахмут. Противник внаслідок контрнаступальних операцій на Лиманському та Куп’янському напрямку, а також в районі н.п. Авдіївка та Мар’їнка, отримав незначні територіальні здобутки, але не досягнув бажаного результату — заволодіння стратегічною ініціативою та зриву українського плану наступу на півдні.

За результатами двох місяців масштабної ескалації бойових дій відбулися тактичні зміни умовної «лінії» фронту, які наразі не принесли оперативних успіхів жодній із сторін. Сили оборони України вели активні наступальні дії переважно на Бердянському та Мелітопольському напрямках та навколо міста Бахмут. Противник, паралельно з активними оборонними діями, намагався перехопити ініціативу та здійснити власний наступ на Лиманському та Куп’янському напрямках, а також в районі н.п. Авдіївка та Мар’їнка.

Після кількох попередніх місяців відносної стабілізації, у перші дні червня 2023 р. відбулася суттєва ескалація бойових дії практично на всій лінії зіткнення.

Українські Сили оборони розпочали активну фазу наступальної операції і впродовж місяця досягли тактичних успіхів на Мелітопольському, Бердянському та Бахмутському напрямках. Станом на кінець червня українська сторона володіла стратегічною ініціативою, а російські війська були змушені переважно тримати оборону, хоча й намагалися контратакувати з метою зриву планів українського наступу.

Протягом травня 2023 р. російська сторона поступово втрачала ініціативу в конфлікті та змушена була реагувати на дії України, не маючи можливості реалізувати власні оперативно-стратегічні цілі. В травні сягнув кульмінації один із найбільш тривалих епізодів цієї війни — битва за Бахмут. Як і передбачалося, вихід росіян на західні околиці міста не спричинив жодних стратегічних чи оперативних наслідків для загальної ситуації на лінії фронту, яка залишалася відносно стабільною при високій інтенсивності бойових дій протягом місяця.

2023 р., попри відносну стабілізацію лінії фронту та загальної інтенсивності бойових дій, видався надзвичайно насиченим різноманітними подіями та заявами у контексті очікуваного українського (контр-) наступу.

Практична та інформаційна підготовка до весняно-літньої кампанії, очевидно, стала домінуючим фактором впливу на стратегію обох сторін конфлікту з огляду на вкрай високі очікування потенційного переломного моменту в ході війни.

Очікування українського контрнаступу стало домінуючим фактором впливу на події як на полі бою, так і в політичному та інформаційному просторі. Відсутність оперативно значущих для російських сил територіальних здобутків протягом березня може слугувати підтвердженням припущень про значне виснаження російського наступального потенціалу. Водночас, слід звернути увагу, що йдеться радше про оцінку російських військових спроможностей станом на кінець березня 2023 р., а не про загальні спроможності росії до ведення війни у найближчій перспективі.

Наближення річниці російського вторгнення, всупереч очікуванням, не спричинило вагомого впливу на поточну ситуацію чи на перспективи перебігу війни. Спроби противника захопити Бахмут і Вугледар ціною надзвичайно високих втрат у живій силі та техніці не мали успіху, хоча й дозволили йому частково перехопити ініціативу та змусити українську сторону залучати додаткові резерви для утримання позицій. У битві за Бахмут обидві сторони, схоже, переслідували однакову ціль, а саме — сковування та максимальне виснаження сил противника, в т.ч. з-поміж підготовлених до очікуваного наступу резервів.

Інтенсивні бойові дії протягом січня 2023 р. на окремих ділянках фронту не змінили загальної ситуації, що склалася на кінець 2022 р. Незмінними залишалися також головні обмежувальні фактори спроможності сторін до здійснення наступальних операцій, а саме брак (або ж свідоме обмеження витрат) необхідних для наступу людських і матеріальних ресурсів і погодні умови.

Протягом грудня спостерігалася відносна стабілізація лінії фронту або ж радше оперативна пауза з маловагомими тактичними змінами на окремих ділянках. Погодні умови хоча й знизили інтенсивність бойових дій, але були, імовірно, лише одним із кількох факторів обмеження спроможностей сторін до здійснення наступальних операцій. Дедалі помітнішим є вплив ресурсних обмежень (людських і матеріальних) як на стратегію, так і на тактику бойових дій.

Українські сили оборони протягом листопада 2022 р. утримували ініціативу на театрі воєнних дій, закріпивши успіх попередніх осінніх місяців та здійснивши масштабну чергову наступальну кампанію зі звільнення правобережжя Дніпра включно з обласним центром м.Херсон.

Чергова хвиля ескалації російсько-українського конфлікту, що розпочалася у вересні, ознаменувалась як зростанням інтенсивності бойових дій вздовж усієї лінії зіткнення, так і збільшенням масованих російських атак на невійськові об’єкти. Кремль також нарощував зусилля з метою тиску на міжнародну спільноту, застосовуючи весь наявний набір інструментів від «енергетичної зброї» до ядерного шантажу.

На динаміку бойових дій у жовтні суттєво впливав природний фактор. Обидві сторони конфлікту намагалися досягти максимальних здобутків до початку осінньо-зимового періоду. Станом на кінець жовтня, стала абсолютно очевидною перспектива переходу війни у 2023 р. на позиціях, що сформуються на кінець осені 2022 р.

У вересні відбулася низка подій як на полі бою, так і в політичній площині, що матимуть найбільший вплив на подальший перебіг і перспективи врегулювання конфлікту:

* Успішна контрнаступальна операція на північно-східному напрямку;

* Оголошення часткової мобілізації на території Росії;

* Псевдореферендуми на тимчасово окупованих територіях і рішення Кремля про «приєднання» їх до складу Росії.

Зазначені вище події дали поштовх черговій хвилі ескалації конфлікту. З огляду на виснаження конвенційних воєнних інструментів Росії, дедалі актуальнішою стала загроза застосування ядерної зброї. Водночас, попри негайні ризики ескалації, вони матимуть важливий хоча й неоднозначний вплив на динаміку та перспективи врегулювання конфлікту в більш тривалій перспективі.

Головною подією вересня є наступальна операція на харківському напрямку. За найбільш консервативними оцінками, ця операція розглядається як початок переломного моменту війни, що означає поступове перехоплення ініціативи на полі бою українською стороною.

Україна-2021: провалу не сталося, прорив не вдався, очікування тривожні

Прогнози-2022

Громадська думка про підсумки 2021 р.

Україна-2020: завищені сподівання, неочікувані виклики, інерційний рух

Прогнози-2021

Громадська думка про підсумки 2020 р.

Україна-2019: позитивні зміни та приводи для занепокоєння

Прогнози-2020

Громадська думка про підсумки 2019 р.

Україна-2018: обережний оптимізм у турбулентний час

Прогнози-2019

Громадська думка про підсумки 2018 р.

Україна-2017: повільний рух уперед

Прогнози-2018

Громадська думка про підсумки 2017 р.

Україна-2016: здобутки іпроблеми на шляху трансформації

Прогнози-2017

Громадська думка про підсумки 2016 р.

Україна-2015: важкий

Початок реформ

Прогнози-2016

Громадська думка — про підсумки 2015 р.

Україна — 2014: рік тяжких випробувань

Прогнози-2015

Громадська думка про підсумки 2014 р.

Підсумки-2013

Цілісність країни

Перспективи нової влади