Перезавантаження влади в ЄС: хто претендує на найвищі посади в Брюсселі

30 червня лідери держав-членів ЄС повторно зустрінуться для обговорення пакету кандидатур на вищі посади в ЄС, включаючи президентів Єврокомісії та Європейської ради, а також високого представника з питань спільної зовнішньої та безпекової політики.

Лісабонський договір відводить чільне місце Європейській раді у процесі заповнення всіх трьох посад. Зокрема, Європейська рада кваліфікованою більшістю своїх членів подає Європарламенту кандидатуру президента Єврокомісії, обирає власного голову та за згодою президента Єврокомісії призначає високого представника ЄС.

Лідери ЄС хочуть остаточно визначитися із цими кандидатурами до відкриття першої сесії нового скликання Європарламенту 2 липня.


Непрохідний Вебер

Перший раунд обговорень відбувся 20-21 червня під час саміту Європейської ради. За його результатами президент Ради Дональд Туск заявив, що жоден із запропонованих кандидатів не отримав необхідної більшості голосів.

Втім, такі результати не стали несподіванкою. Ще напередодні під час неформального травневого саміту ЄС у румунському місті Сібіу президент Франції Еммануель Макрон та прем’єр-міністр Люксембургу Ксав’є Беттель рішуче виступили як проти самої системи Spitzenkandidaten, так і проти абсолютного лідера перегонів — кандидатури від Європейської народної партії Манфреда Вебера.

З метою протистояння ЄНП та особисто Веберу Макрон, чия партія у Європарламенті приєдналася до групи лібералів, заручився підтримкою прем’єр-міністра Іспанії Педро Санчеса, соратники якого із Соціалістичної партії утворили найбільшу делегацію в рамках Прогресивного альянсу соціалі́стів і демократів.

Пізніше проти кандидатури Вебера рішуче виступив і прем’єр-міністр Португалії Антоніу Кошта, який також представляє соціалістів. А згодом табір противників Вебера поповнився прем’єр-міністрами Нідерландів та Бельгії Марком Рютте та Шарлем Мішелем (обидва представляють лібералів).

Зважаючи на кількісну перевагу членів Європейської ради від соціалістів і лібералів (сумарно 14 глав держав і урядів ЄС представляють зазначені партійні групи), шанси Манфреда Вебера бути висунутим від цієї інституції були мінімальними (аби кандидатура на посаду президента Єврокомісії була схвалена Європейською радою, необхідно заручитися підтримкою кваліфікованої більшості її членів, тобто 21 голосом із 28).

Натомість кількість лідерів держав-членів ЄС від ЄНП на рівні Європейської ради — потенційних союзників Вебера — нараховувала лише 8, включно з прем’єр-міністром Угорщини Віктором Орбаном (членство його партії "Фідес" в ЄНП призупинено).

Протистояння кандидатурі Вебера мало і персональний вимір. Його опоненти, зокрема Еммануель Макрон та ліберали, закидали лідеру ЄНП відсутність досвіду роботи на посаді глави держави чи уряду.

Крім цього, Вебер завжди позиціонував себе як "людина парламенту", і одним з пріоритетів своєї роботи на посаді президента Єврокомісії проголосив збільшення значення головного законодавчого органу ЄС у процесі прийняття рішень, що має зменшити роль Європейської ради.

Сам Манфред Вебер не відмовляється від боротьби і продовжує шукати підтримку своєї кандидатури в Європарламенті.

Він вважає, що спротив Макрона системі Spitzenkandidaten матиме руйнівні наслідки для європейської демократії.


Лава запасних

Серед можливих претендентів на посаду президента Єврокомісії називали головного переговірника ЄС з питання Brexit Мішеля Барньє, директора-розпорядника МВФ Крістін Лагард, колишнього віцепрезидента Єврокомісії та чинного виконавчого директора Світового банку Кристаліну Георгієву, прем’єр-міністра Хорватії Андрея Пленковича та президентку Хорватії Колінду Грабар-Кітарович.

Якщо кандидатури Барньє і Лагард були відомі раніше, то решта імен з’явилися вперше і варто зупинитися на них детальніше.

Більша частина професійної кар’єри болгарки Кристаліни Георгієвої пов’язана з роботою у Світовому банку та Єврокомісії. Протягом 1993-2010 років на різних посадах працювала в Світовому банку, включаючи три роки у представництві в Москві.

Протягом 2010-2016 років двічі обіймала посаду єврокомісара. У вересні 2016 року була кандидатом на посаду генсека ООН, а наступного місяця звільнилася з Єврокомісії і перейшла працювати на посаду виконавчого директора Світового банку.

У разі призначення на посаду президента Єврокомісії основну увагу буде зосереджувати на економічних питаннях та макрофінансовій допомозі партнерам ЄС, зокрема Україні.

Чинного прем’єр-міністра Хорватії Андрея Пленковича можна впевнено зарахувати до числа друзів України.

Ще під час своєї роботи на посаді голови Комітету Європарламенту зі співпраці з Україною, а потім Парламентського комітету асоціації Україна-ЄС він наголошував на можливості України подати заявку на членство в ЄС та допомозі Євросоюзу у поверненні тимчасово окупованих територій України.

У листопаді 2016 року у ранзі прем’єр-міністра Хорватії здійснив перший з часів незалежності офіційний візит в Україну. За дорученням Пленковича, при уряді Хорватії створено Робочу групу зі співпраці з Україною, завданням якої була передача хорватського досвіду реінтеграції окупованих територій.

Кандидатура Пленковича була б бажаною для України, однак малоймовірно, що він відмовиться від посади прем’єр-міністра Хорватії заради посади в Брюсселі.

Натомість співвітчизниця Пленковича президентка Хорватії Колінда Грабар-Кітарович відзначилася своєю прихильністю до Росії. Вона виступає за необхідність поглиблення співпраці з РФ, запросивши Москву взяти участь у проєкті "Тримор’я".

Зважаючи на прихильність президента Хорватії до Росії, її потенційне обрання президентом Єврокомісії є небажаним для України, хоча хорватський політик і не висловлювала заяв, які б суперечили офіційній лінії Загреба на підтримку незалежності і територіальної цілісності України.


Хто замінить Туска?

Серед наступників Дональда Туска на посаді нового глави Європейської ради називають президентку Литви Далю Грибаускайте, яка завершує свою каденцію 12 липня., виконувачів обов’язків прем’єр-міністрів Бельгії та Данії Шарля Мішеля та Ларса Льоке Расмуссена, які незабаром можуть припинити свої повноваження після формування нових урядів у двох країнах за результатами парламентських виборів, а відповідно відкриті до нових пропозицій.

Даля Грибаускайте є послідовним прихильником України та рішучим противником Росії.

Вона називає дії РФ прямою військовою агресією проти України, виступає за посилення і розширення санкцій проти Москви, за постачання Києву летальної зброї, проти будівництва "Північного потоку-2", а також надання Україні перспективи членства.

Данія під керівництвом Ларса Льоке Расмуссена стоїть на позиціях підтримки України. У квітні 2016 року Расмуссен здійснив перший з часів незалежності офіційний візит в Україну, під час якого підтвердив підтримку суверенітету та територіальної цілісності України та збереження санкцій проти Росії.

Виконувач обов’язків прем’єр-міністра Бельгії Шарль Мішель, у січні 2018 року здійснив візит до Росії, вперше з 2011 року. Попри це, перебуваючи у Москві, Мішель висловився на користь збереження санкцій проти РФ до виконання Мінських домовленостей.

Загалом Україна не входить до числа пріоритетів Бельгії і відповідно навряд чи варто очікувати на активне лобіювання інтересів Києва за Мішеля в якості керівника Європейської ради.


Новий головний дипломат ЄС: друг чи ворог Росії?

Поряд із очільниками Єврокомісії та Європейської ради велике значення для України має також високий представник ЄС, який провадить спільну зовнішню політику та політику безпеки, а також спільну політику безпеки та оборони.

Високий представник ЄС головує в Раді із закордонних справ та є віцепрезидентом Єврокомісії, у якій відповідає за закордонну політику. Наразі основними претендентами на цю посаду називають чинного віцепрезидента Єврокомісії з питань Енергетичного союзу Мароша Шефчовича та міністра закордонних справ Іспанії Жозепа Борреля, які є представниками соціалістів.

Словацький дипломат Марош Шефчович з 2009 року тричі обіймав посаду єврокомісара.

У сфері міжнародної політики не вважає Росію загрозою та критикує санкції проти Москви, стверджуючи, що вони шкодять простим громадянам.

В Україні відомий як посередник з боку Єврокомісії у тристоронніх газових консультаціях Україна — ЄС — Росія.

Зважаючи на його позицію щодо Росії, потенційне обрання Шефчовича на посаду високого представника ЄС є небажаним для України, адже у такому разі на чолі зовнішньополітичної служби ЄС стоятиме лояльний до Москви політик.

Більші шанси стати наступником Федерікі Могеріні має виконувач обов’язків міністра закордонних справ Іспанії Жозеп Боррель.

Відомий іспанський політик, член Соціалістичної робітничої партії Іспанії має досвід роботи як на національному, так і європейському рівнях. Протягом 2004-2007 років був президентом Європарламенту. Минулого року був призначений міністром закордонних справ в уряді Педро Санчеса, а нещодавно вдруге очолив іспанських соціалістів на виборах до Європарламенту, привівши їх до перемоги.

Уродженець Каталонії, Боррель виступає за збереження цієї провінції у складі Іспанії, посилення процесів європейської інтеграції, формування політичного союзу в межах ЄС.

В одному з інтерв’ю напередодні виборів до Європарламенту він назвав Росію давнім ворогом Іспанії, яка знову заявляє про себе і знову становить загрозу.

Кандидатура переконаного єврооптиміста та противника Росії на чолі європейської дипломатії є найбільш бажаною для України.


Наразі важко спрогнозувати, хто саме буде призначений на ключові посади в ЄС.

До саміту 30 червня можуть з’являтися нові кандидатури, які ще попередньо обговорюватимуть на саміті G20 в Осаці.

Однак остаточний результат залежатиме від здатності досягти домовленості між основними гравцями в Європейській раді та Європарламенті, а також між державами-членами, у першу чергу Францією та Німеччиною.

Джерело:

В’ячеслав Голуб

Експерт програм зовнішньої політики


Народився в 1990 році в м. Павлоград Дніпропетровської області.

Освіта:

Національний університет «Острозька академія» (2013 р.). Спеціальність: магістр із міжнародних відносин, політолог-міжнародник, перекладач.

Проходив стажування у Міністерстві закордонних справ України (2011 р.; 2013 р.; 2014-2015 рр.), Комітеті ВРУ з питань європейської інтеграції за Програмою стажування у Верховній Раді України та Центральних органах виконавчої влади від ГО «Ліга інтернів».

Робота:

Жовтень 2015 р. – серпень 2016 р. — робота на державній службі в Державному агентстві з енергоефективності та енергозбереження.

Серпень – грудень 2016 р. — експерт з питань внутрішньої політики Міжнародного центру перспективних досліджень.

Від січня 2017 р. — експерт програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова.

holub@razumkov.org.ua

viacheslav.golub