Частина друга. Інноваційні чинники структурних змін в умовах четвертої промислової революції
У другій частині статті показано, що світова економіка вступила в період кар динальних трансформацій, зумовлених новою хвилею технологічних інновацій, які нині характеризуються як четверта промислова революція. Ці процеси мають системний характер і ведуть до утворення якісно нових структурних характеристик глобальної економіки та в сукупності означають становлення нового технологічного і соціально-економічного укладів життєдіяльності людства. Ці зміни чинитимуть кардинальний вплив на всі структури світової економіки, способи організації бізнесу та пріоритети і методи макроекономічного регулювання і забезпечення економічного зростання та розвитку. Зазначені глобальні зміни становитимуть кардинальний, по суті екзистенційний, виклик не лише для низки галузей економіки, а й для окремих країн світу.
Участь України у процесах четвертої промислової революції істотно ускладнюється наявними структурними диспропорціями в економіці та її освітньої-науковому потенціалі. Найбільш небезпечні диспропорції у структурі підготовки кадрів в Україні пов’язані з дуже низьким відсотком фахівців, які мають вищу освіту в галузі природничих наук. Має місце істотне відставання України від світових лідерів у сфері інновацій — не лише розвинених країн, а й багатьох країн, що розвиваються.
Автор доводить, що Україна постала перед дилемою: або долучитися до провідних трендів економічного розвитку під впливом новітніх технологій, або опинитися на узбіччі світового господарства та світової цивілізації загалом. Відповідь на цей виклик можна знайти лише в рамках національної стратегії розвитку, зміни філософії, що лежить в основі економічної поведінки в Україні, та поширення «культури довгостроковості» серед управлінців усіх рівнів. Принципами довгострокової політики України мають стати стимулювання попиту на інноваційні продукти та відповідні зміни у споживчих преференціях, диверсифікація та зміни у структурі форм капіталу — пріоритет людського (гуманітарного) та інтелектуального капіталів, перетворення фактора довіри на ключовий економічний актив, опора на власні культурні основи розвитку та гарантування безпеки розвитку.
Джерело:
