Вісім запитань про майбутнє газотранспортної системи України

04 травня 2022

1. Які перспективи у плані транзиту газу в нашої ГТС, враховуючи, що цивілізований світ відмовляється від російського газу?

На мій погляд, до моменту повного заміщення російського газу — слід перенаправити його із «Північний потік-1» до газотранспортної системи України. При цьому, точку приймання — передачі перенести із західного кордону на східний, до компресорної станції «Новопсков» та компресорної станції «Суми» з обов’язковою вимогою виходу армії орків та допуску представників Європейської Комісії. Цей крок суттєво змінить ситуацію в операційних зонах на користь України.

Така зміна — дозволить сформувати східноєвропейський газовий хаб, про який давно всі говорять. Тобто спільну торгову зону із Польщею, Румунією, Молдовою — це автоматично означатиме відповідно нові замовлення послуг на транспортування та зберігання газу.

Це важливо робити вже зараз, в процесі підготовки до опалювального сезону.

Одночасно з цим, потрібно попіклуватись про довгострокове бронювання потужностей української газотранспортної системи для прокачування газу на європейський ринок, який купуватиметься в Азербайджані та на LNG-терміналах Туреччини і Греції. Також потрібно пам’ятати про активи НАК «Нафтогаз України» в Єгипті, як на мене варто зобов’язати Представництво національної компанії вже сьогодні розглядати можливість відправки видобутого природного газу на європейський ринок, в тому числі через Туреччину та Україну.

Якщо ми розглядатимемо перспективу ГТС України після повної зупинки постачання російського газу для споживачів ЄС- так це фактично перепрофілювання вітчизняної газотранспортної системи на роботу в режимі газового резерву всього ЄС та балканських країн.

Мовою цифр, нам потрібно зберегти хоча б 55% потужностей на виході газотранспортної системи України, тобто досягти щорічного завантаження на рівні 80 млрд.куб.м — це внутрішнє споживання (30 млрд.куб.м) та транспорт на міждержавних інтерконнекторах (50 млрд.куб.м). Вважаю, що це абсолютно реальна задача, яку потрібно досягти без будь-яких але.

2. Наскільки можливо переобладнати нашу ГТС на водень?

Існують практики транспортування так званої газоводневої суміші, — це мікс природного газу та водню. Найбільша концентрація водню, — це 15%. Тобто необов’язково виділяти окрему ділянку трубопроводу виключно під водень, — більш раціонально транспортувати мікс. Однак, існує безліч умов, які в реаліях газотранспортної системи України, — потрібно буде враховувати, зокрема це матеріал трубопроводу, цілісність внутрішньої стінки, тривалість попередньої експлуатації, сталий режим відбору цієї газоводневої суміші споживачами. Найбільш вдало під цей проект підходить магістральний газопровід «Прогрес». Для переобладнання потрібні будуть дотискувальні станції, які будуть подавати та відбирати водень із міксу. Найбільш реальна перспектива водню у газотранспортній системі — це комбінована робота трубопроводів разом із сховищами для зберігання водню та/або газоводневої суміші у соляних печерах. Найкраще для реалізації такої пропозиції підходять дві ділянки, які розташовані у безпосередній близькості до кордону із державами ЄС та ключовими об’єктами газотранспортної системи України. Можуть бути обрані будь-які локації для облаштування сховищ водню, адже магістральні газогони «Союз» та «Долина-Ужгород-Держкордон» проходять повз Іршавську та Свалявську соленосну структури відповідно. Такий проект, як з економічної так і з технічної точки зору, є значно доцільнішим аніж переналаштування вже існуючих газосховищ. Останній сценарій складний, адже передбачатиме заміну газотурбінних установок та вимірювального обладнання; внесення суттєвих змін у режими транспортування/зберігання і регламенти експлуатації; пошук нових шляхів зменшення виробничих втрат, тощо. Немає нічого неможливого, це підтвердили колеги із Польщі, які у 2020р. успішно закачали водень у соляні каверни. Вони змогли і ми зможемо реалізувати свій потенціал та зберегти роль в європейських енергоринках.

3. Україні пророкували можливість стати водневим хабом Європи. На вашу думку, наскільки це реально?

Насправді це абсолютно реально, і так обов’язково буде, після перемоги цей сектор енергетики розпочне стрімко розвиватись. Ми маємо унікальні можливості по відбору водню ліфтовим способом із сірководневих шарів Чорного моря; можемо поєднувати перевалку аміаку та виробництво водню; генерувати водень шляхом електролізу. Між іншим, за час моєї роботи у Нафтогазі, — разом з колегами зібрали експериментальну установку, яка виробляла водень шляхом електролізу із води, а в якості джерела електроенергії — була сонячна електростанція. Після цього ми водень використовували для обігріву та підігріву води.

4. ГТС — це не тільки транзит газу, а й постачання для внутрішнього споживача. Наскільки можливо, що через війну, бойові дії ми залишимося без газу?

Це неможливо, навіть в умовах нинішньої звірячої агресії орди. Загалом, всі регіони будуть залишатись газифіковані, а у випадку розгерметизації — аварія буде швидко ліквідовано та відновлено газопостачання. За період моєї роботи в Укртрансгазі, не один раз російські війська обстрілювали наші виробничі об’єкти, наприклад компресорна станція «Лоскутівка» та трубопровід «Новопсков-Маріуполь», але менш ніж за 2 доби мої колеги відновили подачу блакитного палива. До того часу, споживачі користувались запасами в трубі.

5. Чи покриває державну потребу внутрішньоукраїнський видобуток газу?

Українські газовидобувні компанії покривають повністю потреби побутових споживачів, тепловиробників, бюджетних установ та частково промисловості. Загалом — 67% річної потреби в природному газі покривається за рахунок внутрішнього видобутку. Втім, 33% доводиться закуповувати на ринку ЄС.

6. Наскільки вірогідний сценарій, що Україну та її інтереси проміняють на російський газ?

Ні, це неможливо. Сутність рашизму вже усім цивілізованим державам зрозуміла — і це додатково підтверджує зустріч проукраїнської коаліції на військовій базі «Рамштайн» у Німеччині, яка представляє 60% світового ВВП.

7. Урсула фон дер Ляєн нещодавно заявила, що росія використовує зокрема газ для шантажу Європи. Утім, та ж Угорщина готова купувати російський газ за рублі, мовляв, у них немає іншого вибору. Чи не стане газове питання елементом розбрату Європи?

На мій погляд не стане. Максимум ми побачимо до 5 європейських країн, які погодяться купувати російських газ за рублі. Загалом, ворог прорахувався, — ніхто у ЄС на шантаж не піддасться, навпаки — заміщення російського газу відбудеться набагато швидше, аніж це звучало раніше. І цьому сприятиме останній досвід Болгарії та Польщі. Нагадаю, Болгарія повідомила, що сплатила за поставлений газ у доларовому еквіваленті, як того передбачає діючий контракт із холдингом агресора. Натомість Газпром — повідомив про зупинку постачання, — така реакція це прояв екстремізму та шарлатанства. Іншої реакції російської корпорації було складно уявити, адже і Росатом поводиться на Запорізький АЕС НАЕК «Енергоатом», як терорист. Вочевидь, агресор планує зірвати вже другий рік поспіль підготовку до нового опалювального сезону, здійснити політичний тиск для зупинки воєнної допомоги нашій державі та змінити ставлення у держав-імпортерів до їх варварських злочинів у Україні. І цей сумний досвід має бути детально розглянутий країнами ЄС, як елемент гібридної війни вже проти всього європейського континенту.

8. росія розганяє думку, що світ не обійдеться без їхнього газу. Чи це дійсно так?

Звісно, що це маніпуляція, яка більше схожа на мантру самозаспокоювання невиліковного пацієнта. Ніхто в цивілізованому світі не веде торгівлю із терористами, тому російську економіку чекає іранський сценарій — самоізоляція та вигнання.


Джерело:

Максим Білявський

Провідний експерт енергетичних програм


Народився у 1986 р. в Житомирській області.

Освіта:

Житомирський державний технологічний університет, факультет інженерної механіки (2008).

Кандидат технічних наук (2010).

Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу (2012).

Автор 17 патентів на винаходи та більше 100 наукових праць в галузі енергетики та машинобудування.

Досвід:

2008–2011 — оператор очисних споруд, диспетчер з транспортування газу Рівненського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів ДК «Укртрансгаз».

2011–2017 — провідний інженер, заступник начальника прес-служби, начальник відділу зв’язків з громадськістю та пресою ПАТ«УКРТРАНСГАЗ».

2017–2018 — директор з персоналу ПАТ «Магістральні газопроводи України», радник Міністра енергетики та вугільної промисловості України.

2021 — директор з інтегрованих комунікацій НАК «Нафтогаз України».

bielawski.maksym