Росія прорахувалася — газ держави-агресора більше не потрібен Євросоюзу. Як це вдалося

16 вересня 2022

Євросоюз вибрав не залежати від російського газу: зараз його частка в добовому балансі європейського ринку ледве становить 9%


За останній місяць структура джерел надходження блакитного палива на європейський ринок суттєво змінилась: тепер частка російського газу в добовому балансі ледве становить 9%. Натомість серед лідерів: постачання газу із LNG-терміналів (46%), шельфу Північного моря (29%), трубопровідний газ із Північної Африки (12%) та Каспійського регіону (4%).

Такий розподіл джерел постачання є перехідним на шляху до енергобалансу з нульовою часткою газу із держави-терориста. Цілком ймовірно, що вже наступний опалювальний сезон Євросоюз проходитиме без жодного кубометра російського газу. Принаймні на це вказує відразу кілька факторів.


Маленькими кроками до газової незалежності

Перш за все — це доволі чітка позиція істеблішменту Федеративної республіки Німеччини щодо ненадійності російського газового монополіста "Газпрома" як постачальника природного газу.

По-друге, активізація нових інфраструктурних проєктів, які фактично переорієнтують ЄС на постачання газу зі сходу на південний захід.

Вказані тенденції доволі чітко простежувались і під час нещодавньої зустрічі прем'єр-міністра Ізраїлю Яїр Лапіда та канцлера Німеччини Олафа Шольца, які обговорили перспективу заміщення російського газу на ринку ЄС. Наразі йде мова про старт постачань із 2023 року обсягом до 20 млрд кубометрів ізраїльського газу.

Такі домовленості видаються доволі реалістичними через достатність запасів природного газу в Ізраїлі та готовність інфраструктури їх експортувати. Доволі показовим є той факт, що у першому півріччі 2022-го видобуток газу в Ізраїлі збільшився на 22% і у річному обрахуванні склав 10,85 млрд кубометрів, а експорт зріс на 35%, досягнувши рівня у 4,59 млрд кубометрів.

Виходячи з поточних режимів видобутку та внутрішнього споживання, Ізраїль може вже замістити 3% від тогорічних обсягів постачання російського газу на ринок ЄС. Більшість загального обсягу газу припала на видобуток із родовищ "Тамар" і "Левіафан" (східна частина економічної зони Ізраїлю в Середземному морі), які за оцінками експертів містять понад 630 млрд кубометрів доведених запасів природного газу.

Вказані обсяги блакитного палива можуть бути протранспортовані на європейський ринок трубопровідним транспортом (протяжність 90 км) до газової мережі Єгипту (точка з’єднання поблизу міста Ель-Аріш), а далі відвантажені на судна-газовози через LNG-термінали Ідку та Дамієтте.

Втім, подальше нарощування Ізраїлем обсягів видобутку природного газу та збільшення його експорту має декілька геополітичних ризиків.


Можливості та ризики заміщення

Перший — Ліван та Ізраїль формально перебувають у стані війни з 1948 року, відтак залишається неврегульованим питання демаркації кордону. Офіційний Бейрут використовує цей факт і висуває претензії Єрусалиму на ділянку шельфу Середземного моря (856 кв. км), де ізраїльські фахівці розвідали багате родовище газу "Каріш".

Такі суперечки містять і воєнну компоненту. Наприклад у червні 2022 року після старту бурових робіт, Ліван підняв у небо чотири безпілотники, які оперативно були ліквідовані Армією оборони Ізраїлю. Напередодні цього інциденту, лідер парамілітарної ісламістської організації Гізболла погрожував високоточними ударами артилерії.

Насправді претензії Лівану на газове родовище "Каріш" — безпідставні, а офіційний Бейрут має достатні запаси газу у своїй економічній зоні Середземного моря, але відсутність достатніх інвестицій залишає усі проєкти на папері.

Не виключено, що можливо існує деяка домовленість між Кремлем та Ліваном щодо ескалації даного конфлікту в обмін на фінансово-технічну допомогу.

По-друге, — це обмежена пропускна здатність інфраструктури, що вже діє, та, відповідно, потреба в спорудженні нового коридору доставлення ізраїльського газу до ЄС.

Такий проєкт існує — це східноземноморський газопровід (EastMed), який поєднуватиме шельфові родовища Ізраїлю з материковою Грецією через острови Кіпр та Крит. Водночас вузьким місцем цього трубопроводу є його прокладання через економічну зону Лівану. Цим нюансом, скоріш за все, скористається РФ і спробує різними способами заблокувати альтернативні постачання блакитного палива на європейський ринок.

Існує також інший сценарій реалізації даного інфраструктурного проєкту — це зміна траєкторії укладання трубопроводу з метою його підключення до газотранспортної системи Туреччини, яка останнім часом досить тісно співпрацює із державою-терористом.


Раптом EastMed не реалізується?

Така невизначена перспектива EastMed підштовхнула Ізраїль розробити інший проєкт — енергетичний міст між Близьким Сходом та ЄС.

В Єрусалимі вирішили — у випадку невдачі зі спорудженням східноземноморського трубопроводу, будуть споруджені енергогенерувальні станції на природному газі, а вироблена електроенергія транспортуватиметься на європейський ринок.

Щоб його реалізувати, потрібно прокласти два кабелі. Перший пройде на дні Середземного моря через острів Крит і з’єднуватиме енергосистеми Єгипту та Греції. Другий кабель дозволить Ізраїлю напряму експортувати електроенергію до ЄС. Про серйозність цих намірів свідчить внесення згаданих інфраструктурних об’єктів до перспективного плану розвитку європейської енергосистеми.

Втім, за такою моделлю співпраці також існують ризики втручання Росії, наприклад розгортання спекуляцій і провокацій навколо участі Росатома в спорудженні атомної електростанції в Єгипті (Ед-Дабаа). Агресор може використати подібний тиск і на офіційну Анкару, адже також був допущений до спорудження атомної електростанції "Аккуя".

На жаль, доволі пасивна позиція МАГАТЕ щодо злочинів на Запорізькій АЕС та Зоні відчуження Чорнобильської АЕС лише розв’язує руки тирану Володимиру Путіну для поширення ядерного шантажу на Близький Схід та Африку.

Тому на сьогодні убезпечити цивілізований світ від кремлівських терористів може лише успіх Збройних сил України.


Джерело:

Максим Білявський

Провідний експерт енергетичних програм


Народився у 1986 р. в Житомирській області.

Освіта:

Житомирський державний технологічний університет, факультет інженерної механіки (2008).

Кандидат технічних наук (2010).

Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу (2012).

Автор 17 патентів на винаходи та більше 100 наукових праць в галузі енергетики та машинобудування.

Досвід:

2008–2011 — оператор очисних споруд, диспетчер з транспортування газу Рівненського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів ДК «Укртрансгаз».

2011–2017 — провідний інженер, заступник начальника прес-служби, начальник відділу зв’язків з громадськістю та пресою ПАТ«УКРТРАНСГАЗ».

2017–2018 — директор з персоналу ПАТ «Магістральні газопроводи України», радник Міністра енергетики та вугільної промисловості України.

2021 — директор з інтегрованих комунікацій НАК «Нафтогаз України».

bielawski.maksym