Вступ

Глобальне потепління визнано однією із основних проблем людства, і перебуває на порядку денному вже більше 40 років. За цей час кліматична політика еволюціонувала, пройшовши 5 етапів: усвідомлення проблематики науковим співтовариством; перехід наукової проблеми в політичну площину; створення інституційної платформи; перший період Кіотського протоколу; Парижська угода.

На сьогоднішній день, людство застосовує комплекс заходів, які мають на меті обмежити темпи глобального потепління. Цей процес називається декарбонізація. Більшість світових країн (74 із 190 сторін) — підписантів Паризької угоди, встановили свої кліматичні цілі та зобов’язання по скороченню емісії парникових газів на міжнародному рівні. Поряд із цим, більше 30 держав публічно заявили про досягнення вуглецевої нейтральності, тобто балансування викидів та поглинання. Також були створені альянси «Climate Ambition Alliance: Net Zero 2050» та «Race to Zero», які об’єднали більше 1000 корпорацій, інвесторів та університетів із 120 держав світу.

Однак, незважаючи на численні заходи та ініціативи, середня температура у 2020р. була вища на 1,2⁰С за показники доіндустріального періоду. Аналіз відкритих даних показує, якщо навіть усі зобов’язання в рамках Паризької угоди будуть виконані, середня температура наприкінці поточного століття зросте на 3⁰С. Примітно, що в умовах зменшення бізнес-активності у період коронокризи, викиди парникових газів продовжують зростати. При цьому переважна більшість джерел (70%), зосереджена в енергетичній галузі, тобто в сегменті видобутку вуглеводнів і викопних видів палива, а також їх споживання.

Найбільшими емітентами залишаються Китай, США, ЄС, Індія, РФ та Японія. У порівнянні із 1990р., сукупна частка цих держав у загальному обсязі емісії парникових газів практично не змінилась, і на сьогоднішній день складає 62%. Це відбулось за рахунок того, що Китай та Індія у цей період суттєво збільшили емісію у 3,5 та 2,6 рази відповідно. Зростання забрудненості атмосферного повітря у цих країнах відображається і на суспільно-політичних настроях населення.

Цілком очевидно, що поточні цілі та зобов’язання держав є недостатньо амбітними, саме тому ООН визначив питання «встановлення миру із природою» одним із пріоритетів діяльності організації у 2021р.

З огляду на це, актуальним є дослідження світових трендів кліматичної політики, а також розробка рекомендацій з метою вдосконалення державної політики України в частині декарбонізації.

З повним змістом роботи можна ознайомитись на сайті razumkov.energy або завантаживши PDF-версію.