Звідки походить головна загроза вторгнення Росії в Україну?

Наскільки високою є імовірність повномасштабного вторгнення Росії, і які напрямки є найбільш загрозливими? Якщо президент про це говорить, то у нього, імовірно, повинні бути серйозні підстави, що ґрунтуються не лише на доповідях розвідки, але й на оцінках більш широкого геополітичного контексту.

Найбільш загрозливим напрямком, на мій погляд, залишається схід. Адже, там уже йдуть бойові дії, і для Кремля є можливість прикритися «ополченцями». Існує реальна небезпека удару з Криму, де зосереджені значні військові сили Росії, але там важко повторити трюк з «ополченцями» і «зеленими чоловічками». Звичайно, креативу кремлівським стратегам не позичати. Агресію можуть подати під соусом «гуманітарних миротворців» на запит якоїсь свіжопроголошеної «республіки». Варіанти реакції Європи з Америкою на такі дії Росії навряд чи здатні напевне спрогнозувати в Білокам’яній.

Що стосується Придністров’я, то потенціал російського контингенту є обмеженим. Для масштабного наступу там недостатньо особового складу і техніки, не кажучи вже про проблеми логістики ізольованої території.

Водночас, не слід ігнорувати ймовірність ролі Придністров’я як відволікаючого маневру, створення додаткової зони напруженості на кордонах України в оперативних планах більш масштабної операції. Проте там немає сил для військового наступу на Україну. Враховуючи нинішній стан Збройних Сил України, для нашої держави не буде великою проблемою локалізувати цю загрозу, якщо вона буде лише з боку Придністров’я.

А от що стосується Білорусі, то навряд чи Лукашенко готовий надати свої території, тим більше, збройні сили, для атаки на Україну. Там, на мій погляд, радше слід очікувати загрози іншого характеру. Не виключено, що за певних умов у Білорусі можуть розпочатися події подібні до тих, що відбувалися в Україні у 2013-2014 роках. Наразі спостерігається чергове погіршення відносин між Білоруссю та Росією (білоруські ініціативи стосовно безвізового режиму, відновлення Росією кордонів у межах союзної держави, газово-нафтові спори тощо). Якщо Путін вирішить, що «Батька» став надто самостійним (не єдина причина), то створити чергову «гарячу точку» на території Білорусі навіть легше, ніж в Україні: сценарії — відпрацьовані, люди – підготовлені, санкції – не страшні.

Але, слухаючи чергову заяву президента України про загрозу повномасштабного військового вторгнення Росії в Україну, задаєшся питанням: «А що, як справді?». Адже президент повинен мати всі підстави для цього, керуючись не лише повідомленнями у ЗМІ, але й реальними фактами, насамперед, доповідями розвідки.

А ще, хотілося б вірити, що президент, попереджаючи всіх про загрозу, має за мету мобілізацію українського суспільства, міжнародної спільноти (Україні — допомога, Росії — санкції).

Подібні серйозні заяви — це ще й елемент стримування потенційного агресора. Це — попередження агресору про те, що нам відомі його наміри і ми готуємося до відсічі. І саме тут криється головна загроза для України! Агресор має достатньо підстав ігнорувати подібні заяви після Криму, Іловайська і Дебальцевого.

Якщо ж говорити про заяви і дії, то президент своєю черговою заявою в черговий раз робить «явку з повинною» з приводу власної бездіяльності і порушення вимог Конституції. Стаття 106 Основного закону України вимагає від очільника держави запровадити воєнний стан у разі загрози нападу.

Конституція вимагає від президента чітких і конкретних дій у випадку загрози агресії. Але, перепрошую, «загроза вторгнення» була напередодні 20 лютого 2014 року. А після цього вже третій рік поспіль є неприховані факти агресії та окупації.

Наразі ж маємо чергову заяву та можливість відволіктися від сумних роздумів на обговорення того, звідки походить загроза.

джерело

Олексій Мельник

Співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки


Народився в 1962 р. в Хмельницькій області. Закінчив Чернігівське вище військове авіаційне училище льотчиків (1984), Інститут іноземних мов міністерства оборони США (1993), Школу командирів ескадрилій Університету військово-повітряних сил США (1994), Курс управління повітряним рухом військово-повітряних сил США (2001), Королівський коледж оборонних наук Великої Британії (2007).

Робота:

1980–2001 р. — служба в Збройних Силах, підполковник запасу, учасник миротворчих операцій ООН (1996, 1997). Остання посада в Збройних Силах України — заступник командира авіаційної бази з льотної підготовки.

2001–2004 р. — Центр Разумкова.

2004–2005 р. — ДП «Укроборонсервіс».

2005–2008 р. — Міністерство оборони України, начальник організаційно-аналітичного управління забезпечення роботи міністра оборони України — перший помічник міністра оборони.

(044) 201-11-95

melnyk@razumkov.org.ua

oleksiy.melnyk