30 липня 2021р. Рада національної безпеки і оборони схвалила Стратегію зовнішньополітичної діяльності України, і 26 серпня цей документ було введено в дію відповідним указом Президента. На фоні саміту "Кримської платформи" і святкування 30-річчя незалежності ця подія певною мірою залишилася "поза кадром" і не набула широкого резонансу. Однак, очевидно, що оприлюднення зовнішньополітичної Стратегії держави факт знаковий і безумовно важливий.
Можна стверджувати, що Україна вперше отримала цілісний і комплексний план дій на світовій арені. Але, очевидно, що Стратегія виникла не на пустому місці — зокрема, варто згадати про Постанову Верховної Ради "Про основні напрями зовнішньої політики України" від 2 липня 1993р., про ряд інших концептуальних документів з питань зовнішньої політики, про Закон "Про засади внутрішньої і зовнішньої політики" (2010р.), про зміни в Конституції (2019р.), що зафіксували курс України до ЄС і НАТО. Деякі з них — це вже історія, а згаданий Закон є чинним, але, на жаль, безнадійно застарілим.
Отже, нову Стратегію можна розглядати і як певну кодифікацію масиву нормативно-правових актів у сфері зовнішньої політики і як розробку нових підходів і інструментарію з огляду на сучасні геополітичні реалії.
У цьому документі здійснене комплексне нормативно-правове упорядкування засад зовнішньої політики України, класифіковані її національні інтереси і пріоритети на світовій арені. У Стратегії надається аналіз зовнішньополітичного середовища, окреслюються виклики і загрози, визначаються цілі і напрями зовнішньополітичної діяльності України. У максимально спрощеному вигляді головна теза Стратегії виглядає наступним чином: для досягнення основної мети — безпеки і процвітання України — необхідне відновлення миру і територіальної цілісності, ефективна протидія країні-агресору, набуття повноправного членства в ЄС і НАТО, забезпечення соціально-економічного розвитку тощо.
У Стратегії виокремлюється п’ять країн, відносини з якими мають пріоритетний стратегічний характер — це США, Велика Британія, Канада, Німеччина і Франція. Тобто, як пояснюється в документі, розбудова відносин з цими країнами здійснюється відповідно до пріоритетів зовнішньої політики, відображає особливий характер і рівень співробітництва, ґрунтується на спільних інтересах і ключовими елементами є співробітництво у політичній, безпековій і військовій сферах, зокрема з метою протидії російській агресії. Очевидно, що і в цьому переліку країн, і в змісті партнерства з ними є геополітична логіка і практичний сенс для країни, що потерпає від тривалої гібридної агресії.
Водночас, коло стратегічних партнерів цим не обмежується. Згідно документу стратегічними партнерами України визначаються: Польща, Туреччина, Азербайджан, Грузія, Литва, Румунія, Китай, Бразилія. Також йдеться про глобальне партнерство з Японією і важливість співробітництва з Індією. У свою чергу наголошується на пріоритетності розвитку відносин з країнами-сусідами, зокрема, виведення на стратегічний рівень контактів з Молдовою.
З точки зору національних інтересів, світових реалій і стану двостороннього співробітництва такий вибір загалом є виправданим і прагматичним. Можна сперечатися і доповнювати цей перелік, але слід зрозуміти, що по-перше, стратегічних партнерів не може бути багато, тоді розмивається сенс стратегічного партнерства. По-друге, Україна має обмежені можливості на світовій арені, у т.ч. наявні дипломатичні ресурси. У цьому контексті доречно згадати про нещодавній період "багатовекторності" на початку 2000-х років, коли, м’яко кажучи, не завжди обґрунтовано визначалися "стратегічними партнерами" понад два десятки країн світу.
В узагальненому вигляді можна виокремити кілька ключових положень Стратегії, які складають кістяк зовнішньої політики країни.
По-перше, чітко визначений курс на європейську і євроатлантичну інтеграцію. Це наскрізна тема, що так чи інакше простежується в різних частинах документа і наповнюється конкретним змістом і практичними заходами у відповідних тематичних підрозділах, які містять загалом 33 статті. Тобто йдеться про логічне поєднання стратегічних і тактичних завдань на шляху набуття членства в ЄС і НАТО. Документ утверджує і закріплює як базовий пріоритет прозахідний курс України.
По-друге, ключовою темою Стратегії є російська агресія. Протидія державі-агресору, відновлення територіальної цілісності України визнається найвищим пріоритетом. У документі міститься комплекс заходів з опору експансії РФ. Зокрема йдеться про розширення кола держав, що підтримують Україну, збереження на міжнародному порядку денному питання збройної агресії Кремля, донесення до світової спільноти правди про російські злочини, використання різних міжнародних механізмів протидії агресору, утримання і зміцнення санкційного режиму колективного Заходу, притягнення РФ до міжнародно-правової відповідальності тощо. Водночас, можливо надто обережно в підрозділі про багатостороннє співробітництво "вшита" теза про те, що "на порядку денному залишається звернення України до Організації Об'єднаних Націй про розгортання на тимчасово окупованих територіях міжнародної операції з підтримання миру і безпеки".
Важливим є те, що в Стратегії окреслюються чіткі умови переходу від конфронтації до мирного співіснування з Росією.
По-третє, серед пріоритетів Стратегії визначається економічна складова зовнішньополітичної діяльності. Ідеться про захист і просування інтересів вітчизняних товаровиробників (у т.ч. в рамках багатосторонніх договірних систем і міжнародних проектів), сприяння зміцненню позицій українських експортерів на зовнішніх ринках, залучення інвестицій в українську економіку і фінансової допомоги для внутрішніх реформ. Важливими напрямами є розширення участі у науково-технічному співробітництві, міжнародній кооперації у високотехнологічних галузях. Водночас посилюється роль нещодавно створеної Ради експортерів та інвесторів при МЗС України як платформи для українського та іноземного бізнесу. Тобто метою економічної дипломатії є забезпечення сприятливих зовнішніх умов для сталого розвитку національної економіки і зростання добробуту громадян України.
Зрозуміло, що цим не вичерпується перелік важливих напрямів зовнішньополітичної діяльності. У Стратегії географія відносин охоплює різні регіони світу — йдеться про розвиток партнерства з країнами Індо-Тихоокеанського регіону, Центральної Азії, Близького Сходу, Африки, Латинської Америки. Окрема тема — багатостроннє співробітництво в рамках міжнародних організації на глобальному і регіональному рівнях. У свою чергу, значна увага приділяється публічній дипломатії, захисту прав українців за кордоном, трудовій міграції тощо.
Загалом Стратегія справляє враження концептуально цілісного і збалансованого документу, який поєднує чітко визначені стратегічні завдання і практичні заходи їх реалізації. Водночас, слід звернути увагу на кілька важливих обставин.
Стратегія не є канонічним текстом. Геополітична турбулентність, швидкість і непередбачуваність подій на світовій арені вимагатиме корекції, внесення нових акцентів і доповнень. Це природний процес. Більше того, в заключних положеннях підкреслюється, що це — "документ середньострокового планування".
Стратегія має переважною мірою рамковий характер і її складовими мають бути чітко визначені, збалансовані і координовані адресні середньострокові плани дій (державні політики) у визначених пріоритетними напрямах зовнішніх зносин. Такі адресні програми дій мають містити комплексне бачення мети, завдань, алгоритму діяльності з визначенням відповідних механізмів, засобів і ресурсів. Вони повинні охоплювати всі важливі сфери взаємовідносин і слугувати дороговказом для українських акторів на відповідному зовнішньому напрямі.
Необхідною умовою ефективної реалізації Стратегії є зосередження політико-дипломатичних ресурсів на ключових найбільш важливих для країни зовнішніх напрямах, які, образно кажучи, стали би зовнішніми "локомотивами" розвитку країни. Це зовсім не означає, що інші сфери або регіони (на зразок Африки чи Латинської Америки) залишатимуться "поза кадром". Однак, очевидно, що для розвитку партнерства і співробітництва, забезпечення солідарності і підтримки інших країн потрібні не лише спільні декларації і візити на вищому і високому рівнях, а й серйозна фінансово-економічна участь. Сучасний світ достатньо меркантильній. Відтак Україна має діяти на світовій арені прагматично, орієнтуючись на власні ресурси і можливості. (Зрозуміло, що за рівнем політико-дипломатичної присутності і впливу на світовій арені Київ знаходиться в іншій ваговій категорії порівняно з Вашингтоном або Пекіном).
Поява Стратегії актуалізує питання відповідного законодавчого забезпечення зовнішньополітичного курсу в сучасних умовах. Чинний Закон "Про засади внутрішньої і зовнішньої політики", в якому немає жодного слова про російську агресію, не відповідає ні сучасним реаліям, ні актуальним пріоритетам України на світовій арені. Відтак, наступним кроком має бути розробка нового базового закону у сфері зовнішньої політики.
Джерело:
