Україні, її партнерам і союзникам не слід поспішати з реакцією. Як прийнято говорити в дипломатичних колах — є нюанси

Немає сумнівів, що розпорядження Шойгу про завершення навчальних маневрів і повернення військ до місць постійної дислокації буде піднесене російською пропагандою як підтвердження миролюбних намірів Росії і «безпідставної агресивної істерії української хунти та її західних патронів». Немає сумнівів і в тому, що на цю наживку «клюнуть» певні європейські політики та лобісти російських інтересів, яким антиросійські санкції стоять поперек горла. Проте, Україні, її партнерам і союзникам не слід поспішати з реакцією. Як говорять у дипломатичних колах — є нюанси.

По-перше, масштаби заходів з перегрупування військ і самого створеного угруповання не співрозмірні з цілями навчань. Зазвичай під час подібних навчань використовується принцип «позначення»: для позначення певного угруповання військ реально задіються кілька тактичних, оперативно-тактичних формувань, решта тренуються в місцях постійної дислокації — фізично та на картах. У нашому ж випадку спостерігається утворення явно надлишкового для звичайних навчань угруповання, більша частина якого в самих навчаннях участі не брала (за оцінкою російського військового експерта Шаміля Гарєєва): ні у Криму, ні тим більше на східних кордонах України.

Не виключаю, що нарощування крупного угруповання військ можна частково зімітувати(табори під Воронежем та у Криму) та навіть виставити напоказ іноземним спостерігачам і розвідкам. Однак зімітувати, наприклад, передислокацію Каспійської флотилії та десантних кораблів Балтійського та Північного флотів неможливо. Але тоді це не звичайні навчання, а комплексна операція, цілями якої є: демонстрація сили; «примушування до дружби»(як України, так і Заходу); викриття оборонного потенціалу України; оцінка хваленої політичної солідарності і спроможностей «колективного Заходу» у протистоянні російській агресії.

Можливо, те, що ми спостерігаємо цього разу, є новинкою в російському воєнному мистецтві. Сподіваюся, з часом експерти оцінять, у яку копійчину влетіть така новинка. Можу лише запропонувати загальну формулу для розрахунків: «весняна кампанія + не менш масштабні осінні навчання «Захід 2021» + «кишенькові» витрати (те, що осяде в кишенях організаторів усієї цієї військової фантасмагорії). Щось мені підказує, що, судячи з достатньо конструктивної реакції на все це як України, так і Заходу, показник «ефективність/вартість» цієї новинки виявиться не на користь Росії.

По-друге, ще невідомо, яка частина російського угруповання (підозрюю, що більша) залишиться на кордонах с Україною. І пов’язане це буде не з підготовкою до навчань«Захід 2021», хоча за оцінками окремих експертів, підготовка до масштабних навчань починається за півроку до їх початку. Проте, це стосується підготовки переважно плануючих документів і створення логістичної бази навчань, але ніяк не масштабного перекидання військ (якщо, звичайно, це не згадана вище новинка російського воєнного мистецтва).

Скоріш за все, це пов’язане з тим, що у Кремлі ще не сформулювали офіційну відповідь і порядок денний на запропонований Байденом саміт з Путіним. Поки що те, що відбувається, схоже на їх заочну розмову, розігрів напередодні розмови віч на віч.

По-третє, і це випливає з певних пасажів у зверненні Путіна до Федеральних зборів, Росія не готова до різкої конфронтації із Заходом, відчуваючи на собі дедалі більш жорсткі санкції, але й не бажає втрачати позиції «відчайдушного міжнародного свавільника». Виходячи з цього, Кремль зацікавлений у збереженні створеної ним ситуації на кордонах з Україною, що загрожує перетворитися на реальне воєнне зіткнення.

Що вимагається від України — не панікувати, пильнувати, консолідуватися, готуватися до сутички. Бо, якщо Україна — назавжди, то назавжди й її сусідство з недружелюбною(на осяжну перспективу) Росією.

Джерело: