Шантаж бойовиків. Як "ДНР" намагається зняти блокаду

Представники самопроголошених "ДНР" і "ЛНР" зажадали припинити блокаду окупованого Донбасу до початку весни. У разі відмови бойовики погрожують ввести зовнішнє управління на підприємствах української юрисдикції.

Сама блокада дійсно може призвести до дестабілізації як з одного, так і з іншого боку. Втім, до цього веде і те, що сама Україна за останні два роки нічого не зробила щодо диверсифікації товарообміну. Нині вина лежить на українській владі за те, що наявна ситуація так і не набула якоїсь визначеності замість договорняків.

Заяви "ЛДНР" з цього приводу – шантаж. І вони його підкріплюють щодня – обстрілом і погрозами. Але на більшу інтенсифікацію розраховувати не варто. Тому що більша інтенсифікація – це вже пряма участь регулярних військ Російської Федерації.
Самі бойовики на даний момент роблять лише те, що можуть у зв'язку з поставками зброї, боєприпасів і резервів з Росії. Їхні резерви не безмежні. Наприклад, резерв прихильників сепаратистської ідеї вже давно у них закінчився.

Щоб зняти блокаду, обов'язково зроблять кроки щодо інформаційного тиску. Перш за все через Росію, через правозахисні інститути, стануть тиснути на Україну, мовляв, українці своїх же кинули, на Донбасі гуманітарна катастрофа.

Я постійно відстоюю ідею того, що вирішити конфлікт на Донбасі неможливо лише військовим, політичним або дипломатичним шляхом. Це гібридна війна. У ній все взаємопов'язано.

Щоб з найменшими втратами вирішити ситуацію, повинен бути пакет дій, чітко поєднаних між собою в усіх цих сферах. Ця гібридність проявляється не тільки на рівні Україна-Росія, вона проявляється і на регіональному, і на глобальному рівні – тобто на рівні взаємин Україна-Європа, Росія-Європа, Україна-США-Росія-США. Ось така дипломатія і такі політичні кроки мають бути вжиті на всіх рівнях.

Я повністю підтримую, наприклад, спроби нашої делегації в ООН порушити питання про позбавлення Росії права вето. Підстави для цього є. Якщо стаття 27 Статуту ООН говорить про те, що сторона конфлікту не може брати участь у голосуванні щодо питань вирішення цього конфлікту. Цим треба скористатися, позбавити Росію права вето і порушувати питання про миротворчу місію не ОБСЄ, а місію ООН. І тоді вже після цього ті дорожні карти, які тут придумують, тоді вони можуть бути. Без примушування Росії до кроків щодо визнання міжнародного права ніякі заходи не спрацюють.

джерело

Микола Сунгуровський

Директор військових програм


Народився в 1951 р. в Москві.

Освіта:

Оренбурзьке вище військове зенітне ракетне училище (1972);

Київська академія протиповітряної оборони (1982);

Вища школа підприємництва при Київському інституті народного господарства (1991).

Кандидат технічних наук, старший науковий співробітник, автор понад 100 наукових праць.

Робота:

з 1982 р. — наукова робота (39-й Науково-дослідний інститут бойового застосування військ ППО сухопутних військ, Центральний науково-дослідний інститут МО, Національний центр оборонних технологій і воєнної безпеки, Аналітична служба Апарату РНБО);

з грудня 1999 р. — координатор програм Центру Разумкова;

з лютого 2000 р. — позаштатний консультант Комітету з питань національної безпеки і оборони Верховної Ради України;

з грудня 2006 р. — директор воєнних програм Центру Разумкова.

Полковник запасу, стаж військової служби — 31 рік. Сфери діяльності — системологія, системний аналіз, стратегічне планування, методи аналізу та забезпечення національної безпеки. Остання посада в державних органах — завідувач відділу Аналітичної служби Апарату Ради національної безпеки і оборони України.

(044) 201-11-98

sungurovsky@razumkov.org.ua