Путін навмисно демонізує Лукашенка, аби потім використати — експерт

«Не американці створили цей конфлікт, але вони намагаються його використати»


10 лютого Росія та Білорусь розпочали десятиденні спільні військові навчання. Вони проходять на фоні тривалого скупчення російських військ біля українського кордону, яке спровокувало галас спочатку в західних ЗМІ, а потім і серед тамтешніх політиків. Делегації, що прямують у Москву (останнім візитером був президент Франції Еммануель Макрон), намагаються вмовити російського лідера Володимира Путіна піти на деескалацію.

Але поки все відбувається, скоріше, навпаки. В рамках спільних навчань під назвою «Союзна рішучість-2022», до Білорусі було перекинуто 30 тисяч російських військових, винищувачі, ракети «Іскандер» та системи ППО С-400. Офіційна версія Кремля — «з метою припинення та відбиття зовнішньої агресії під час ведення оборонної операції, а також протидії тероризму та захисту інтересів Союзної держави». В НАТО заявили, що це найбільше військове розгортання Москви в Білорусі з часів закінчення холодної війни. Тим часом в Східну Європу перекидаються додаткові американські війська. В Москві та Мінську в свою чергу звинувачують в напрузі країни Заходу та НАТО.

Директор військових програм Центру Разумкова Микола Сунгуровський свого часу працював в аналітичній службі Радбезу. В розмові з «Главкомом» він розповідає, як російський президент може використати свого білоруського колегу Лукашенка пояснює, чи потрібна Путіну вся Україна, та визначає, хто в нинішній ситуації виявиться «цапом-відбувайлом». 


«Переміщуватися можуть не війська, а макети»

Нинішнє скупчення військ на кордоні, яке збільшується ще й під приводом навчань, є реальною загрозою? Бо українські можновладці, на відміну від тих же «натовців», кажуть, що нічого такого аж екстраординарного не бачать.

Росія ніколи не женеться за одним зайцем, тому жодного не наздоганяє. Будь-які її дії можуть переслідувати кілька цілей та бути елементами якогось сценарію, який ми навіть не розглядаємо. Таке скупчення військ може зіграти кілька ролей. Перше — це шантаж і Заходу, і України, аби змусити піти на відомі поступки: перемовини з «ЛДНР», спроби переконати Захід відмовитися від тих прерогатив НАТО, що були набуті після 1997 року і загалом визнати сфери впливу Росії. По-друге, є таке поняття як «привчання до загрози». Коли ти кілька разів зреагував на якусь загрозливу дію, яка не відбулася, то вважаєш, що і наступного разу вона також не збудеться. А може і збутися, але ти вже будеш до цього не готовим. І третій сценарій — підготовка до силового варіанту. Військові живуть за принципом: якщо існує вірогідність якоїсь загрози, вони мають бути до неї готовими. Але щодо того, що насправді в голові у Путіна, треба звертатися до кремлівських медиків, які його обстежують.

Паралельно цими переміщеннями військ Путін намагається і напружувати ситуацію, і вводити в оману розвідки щодо реальної чисельності угрупувань, які готові нанести удар.

Тобто демонстративне скупчення військ відбувається задля відволікання уваги від чогось іншого?

Так, переміщуватися можуть не війська, а макети. Війська приїжджають на одне місце, потім макети залишаються. Всі думають, що ось угрупування, але насправді воно знаходиться зовсім в іншому місці.

Який з перерахованих вами сценаріїв ви вважаєте найбільш реалістичним?

Найбільш ймовірною є послідовність таких сценаріїв. Путін спочатку намагається дипломатичними засобами витиснути з України виконати його умови. Ту ж «фінляндізацію» (значні обмеження державної самостійності, які велика держава накладає на свого більш слабкого сусіда), про яку вже пишуть в пресі, — відмову від вступу до НАТО або негласну згоду розтягнути цей процес на невизначений час. Такий собі статус для нашої країни «НАТО +». Це може бути сприйнято усіма сторонами. Якщо цього не вдасться (а від України Путін не відмовиться ніколи), з великою часткою ймовірності може бути використаний інший варіант. На першому етапі — масштабна дестабілізація України, коли будуть використовуватися всі можливі засоби. Це і обмеження поставок палива, енергокриза, кібератаки по критичній інфраструктурі. Якщо не вдасться, то ведення вогню. Але головніше — це робитиметься не руками Росії, а чужими. А потім — розрахунок на протестні акції в Україні, бажано з застосуванням сили та людськими жертвами.

І Росія в якийсь момент скаже всьому демократичному світу, що Україна не може захистити власних громадян, тому вводить миротворчий контингент, аби захистити своїх «братів». Ми ж для них — «брати». Після перших жертв серед миротворців починається «грузинський варіант» і вводяться регулярні війська та спецзагони для зачистки території. Це — план Кремля. Те, що він не збудеться, — інше питання, бо українці так просто не здадуться. Путін отримає по-повній.

Але ж ми всі розуміємо, що тепер Захід теж всі ці потенційні «хитрі ходи» розуміє. Путіну при всьому нинішньому інформаційного галасі навряд чи вдасться сховатися за маскою миротворця.

Але Путін вважає себе майстром таких «підстав». Хіба Макрон зараз не пропонує «фінляндізацію» України? І до того ж не можна казати за весь Захід. Наприклад, з точки зору США та НАТО, здача України після виходу з Афганістану — це кінець. Вони остаточно втратять свій імідж плюс дадуть додаткові козирі в руки Китаю. «Колективний Захід» навряд чи на це піде.

Можна спрогнозувати, що, не досягши результатів за жодним зі своїх сценаріїв, Путін включить «план Х». Погодиться припинити навчання, відвести війська від українського кордону, скаже, що він готовий на договір щодо ракет середньої та малої дальності, припинить газову блокаду Європи. Але Крим та Донбас в цей пакет навряд чи будуть входити. При цьому росіяни будуть розповідати, що вони — мирні люди і не хочуть війни, просто хочуть, аби пострадянський простір був сферою впливу Росії. Це й буде елементом того компромісу, на який Захід піде або ні.

Після зустрічі з Путіним Макрон приїхав до Зеленського і передав йому певні сигнали щодо того ж виконання «Мінська», чого Україна зараз категорично не хоче.

Тут же справа не стільки в Заході, скільки в нас. Зеленському рух спротиву поставить умови, що в такому випадку він не сидітиме на Банковій.


«Російські війська можуть завдати авіаційний чи ракетний удар руками Білорусі»

Повернімося до Білорусі. Наші керманичі кажуть, що не бачать зараз реальної загрози з її боку, навіть коли росіяни нагнали туди 30 тисяч своїх вояків. Наскільки загроза з білоруського флангу, на вашу думку, є реальною?

Мені здається, наразі Путін навмисно демонізує Лукашенка, аби в якомусь випадку його використати як «проксі» та його руками зробити якусь капость Україні. Або просто здати його Заходу і провести в Білорусі демократичні вибори. І новий президент буде наступного дня сидіти в кабінеті Путіна і просити нові подачки. Але для Заходу це буде символічним сигналом.

Звісно, небезпека з боку Білорусі існує. Я не вірю в перехід білоруськими військами кордону, але чому б російським військам, переодягнутим в білоруську форму, цього не зробити? І чому б російським військам, які там під прикриттям залишаться, не завдати авіаційний чи ракетний удар по нашій критичній інфраструктурі руками Білорусі? 

Та ну знову ж, всі розумітимуть, хто це насправді робить.

Але в країнах, де існує верховенство права, шукають привід не застосовувати санкції. І Путін чудово знає, що йому будуть шукати виправдання. А поки вони будуть їх шукати, Путін сто разів скаже, що його тут не було, як вже робив не раз.

Як ви розцінюєте останні погрози Путіна використати ядерну зброю, якщо Захід та Україна підуть на окупований Крим?

Це — страшилки, розраховані на обивателів та вразливих європейських політиків. Більшу загрозу несе якраз дестабілізаційний період в Україні, викликаний якимись кібератаками чи діями диверсійних груп, коли можуть виникнути аварійні ситуації навіть на атомних енергоблоках.

Зараз увага приділяється кількості російських солдат та техніки на кордонах і з цього робляться якісь висновки — чи достатньо цього для нападу чи ні. Але в Росії є ударні комплекси, які потенційно можуть дістатися не тільки українських міст, а й європейських. Наскільки в сучасному технологічному світі є критичним таке накопичення саме людських сил на кордонах?

Все залежить від того, які цілі ставляться. Якщо просто накапостити чи змусити до виконання певних умов, мабуть, достатньо таких ракетно-авіаційних ударів. Якщо ж збираєтесь контролювати територію, то треба заводити ті сто тисяч, що стоять на кордонах. Умовно кажучи, припустимо: вони змусили до чогось українську владу, а її взяли і скинули. Тому росіяни і тримають бази в Абхазії, Придністров’ї. Путіну ж не потрібна вся Україна, він хоче мати санітарний кордон, який би відділяв його від НАТО. Грубо кажучи, він планує зайняти ті області, які раніше обізвав «Новоросією», а інша Україна хай йде, куди хоче.

Так а чим йому це сильно допоможе? Ну, не буде баз НАТО в Запоріжжі, а буде в Житомирі. Це якось реально змінить безпековий розклад?

Він все це чудово розуміє, але хоче вписати своє прізвище в історію. Це для нього більше символічна війна.


«Американці намагаються використати цей конфлікт, аби виснажити Росію»

Наскільки посилення тероборони, на яке наразі зроблено особливий акцент, може бути ефективним? Наскільки люди, які, за соцопитуваннями, готові брати в руки зброю для захисту держави, реально можуть протистояти у випадку конфлікту?

До цього треба ставитися дуже обережно. В 2014 році я у тих, хто казав, що зараз ми по всій Україні розгорнемо штаби і ворог не пройде, питав: а на кого ви розраховуєте на чолі цих штабів? Хтось з вас захворів, хтось депутатом став — ви впевнені в тих, хто прийде замість вас? Вони про це, на жаль, не думали. Якщо все нормально побудовано як в Польщі, Швейцарії, де все це увійшло в традицію, там ворог не пройде. А в наших умовах це може перетворитися на створення регіональних армій, і можна уявити, чим це завершиться. Влада саме цього боїться, тому намагається ці процеси стримувати.

Чому у нас і в США різні тлумачення загрози, що наразі існує на нашому кордоні? На пресконференції Зеленського для іноземних ЗМІ було помітно, наскільки він ображений на Захід через той хайп, який піднявся на темі можливого вторгнення Росії.

Йде тонка дипломатична гра. Не американці створили цей конфлікт, але вони намагаються його використати, аби виснажити Росію. З їхньої точки зору, вони роблять правильно. Якби санкції проти Кремля ще й носили якийсь превентивний характер і не давали відбутися ескалації, було б ще краще. Україна в цій ситуації виступає як «цап-відбувайло». І зазнає при цьому фінансових та інвестиційних ризиків. Я от перед вами з представниками посольства Катару спілкувався: вони тим само занепокоєні.

Владі треба не просто казати «не купуйте гречку», а пояснювати, що у нас є підготовлені Збройні сили, є західна допомога, є заходи на випадок енергетичної кризи. Тому й істерити не треба. Спокій — наша головна зброя, а хаос та паніка — це зброя Путіна. Це так треба подавати, а те, як це казав Зеленський — дитячий лепет.

Чи після всіх перемовин західних лідерів з Путіним можливий якийсь умовний «Мінськ-3», українську владу поставлять перед фактом? Мовляв, йдіть на вимоги Росії, й так всі збережуть обличчя...

Звісно, на нас будуть тиснути і вже це роблять. Але максимум, що ми можемо зробити, — це погодитися на варіант замороженого конфлікту. 


Джерело:

Микола Сунгуровський

Директор військових програм


Народився в 1951 р. в Москві.

Освіта:

Оренбурзьке вище військове зенітне ракетне училище (1972);

Київська академія протиповітряної оборони (1982);

Вища школа підприємництва при Київському інституті народного господарства (1991).

Кандидат технічних наук, старший науковий співробітник, автор понад 100 наукових праць.

Робота:

з 1982 р. — наукова робота (39-й Науково-дослідний інститут бойового застосування військ ППО сухопутних військ, Центральний науково-дослідний інститут МО, Національний центр оборонних технологій і воєнної безпеки, Аналітична служба Апарату РНБО);

з грудня 1999 р. — координатор програм Центру Разумкова;

з лютого 2000 р. — позаштатний консультант Комітету з питань національної безпеки і оборони Верховної Ради України;

з грудня 2006 р. — директор воєнних програм Центру Разумкова.

Полковник запасу, стаж військової служби — 31 рік. Сфери діяльності — системологія, системний аналіз, стратегічне планування, методи аналізу та забезпечення національної безпеки. Остання посада в державних органах — завідувач відділу Аналітичної служби Апарату Ради національної безпеки і оборони України.

(044) 201-11-98

sungurovsky@razumkov.org.ua