Людське суспільство тримається та суспільній моралі. Усі говорять про необхідність дотримання моральних норм — батьки дітям змалечку, учителі учням, політики тим, хто виріс з дитячого віку.
Усі ми у повсякденному житті постійно посилаємося на мораль і моральні норми, часто говоримо про те, що хтось («тільки не я!») їх не дотримується. За такої ситуації суспільство ніби приречене бути високоморальним, але всі знають, що це далеко не так. Чому це відбувається?
Значною мірою тому, що суспільство, громадська думка не лише закладають у свідомість членів цього суспільства уявлення про норми моралі, але разом з тим і переконують у тому, що дотримуватися цих норм за певних обставин не обов’язково, і занадто «ретельне» дотримання норм моралі почасти засуджується.
Людина вимушена постійно ходити по межі моральності і цинізму. Абсолютна моральність, мабуть, дійсно недосяжна — будь-яка людина, що спокійно спить у теплій постелі, вже проявляє цинізм і байдужість до тих, хто не має даху над головою, а відвідання недешевого ресторану є актом цинізму по відношенню до тих, кому нічим нагодувати своїх дітей.
Як це не дивно, цинічне ставлення до норм моралі закладене саме в моральній свідомості суспільства. Адже моральна свідомість складається із двох складових: моралі офіційної та тіньової.
Офіційна мораль формулює певний “ідеал” поведінки, однак цей ідеал у більшості випадків видається недосяжним або таким, для якого “ще не визріли необхідні умови”. Для таких випадків і створена тіньова мораль, тобто моральні норми, якими насамперед і керуються в реальному житті.
На відміну від норм офіційної моралі, норми тіньової моралі відкрито не проголошуються, а формуються у вигляді певних натяків, якими члена суспільства підштовхують до “потрібного” стилю соціальної поведінки і до “адекватного” ставлення до офіційної моралі. Отже, тіньова мораль існує у вигляді “таємниці, відомої всім”.
Будь-яка тінь існує лише при наявності предмета, який її відкидає, отже, і тіньова мораль може існувати лише при наявності офіційної моралі. І подібно до того, як тінь збільшується мірою того, як денне світило схиляється до обрію і слабшають його промені, так і тіньова мораль стає помітнішою тоді, коли в силу якихось причин вплив і сила офіційної моралі, її здатність регулювати стосунки між людьми слабшає. Але коли офіційна мораль зникає зовсім, зникає і її тінь — тіньова мораль, і тоді настає розпад суспільства, що невигідно нікому. Тому хоча б якась видимість офіційної моралі підтримується навіть найбільш аморальними людьми.
На відміну від офіційної моралі, основним принципом тіньової моралі є раціональність, тобто вважається, що тіньова мораль пристосована саме до реального життя. Такий підхід поширюється на всі сфери, у тому числі й на політику. Свого часу Центр Разумкова ставив респондентам запитання: «Наскільки виправданим є застосування політиками дій, які, хоч і є сумнівними з точки зору моральності, врешті можуть призвести до покращення становища в країні?». У різні часи (від 41% у 2006 році до 34% у 2017 році, коли останній раз ставилося подібне запитання) респондентів відповідали, що принаймні за певних обставин такі дії є виправданими.
Певною мірою ці дані спростовують поширену міфологему, яка протиставляє «гарний народ» «поганій владі» — значна частина народу, як виявилося, дає «дозвіл» політикам на аморальні дії. І можна лише здогадуватися, стільки з них допускає аморальні дії для самих себе (також, звичайно, вимушено, «за певних обставин»). Хоча з часом число тих, хто виправдовує аморальні дії політиків, в Україні все ж зменшувалося.
Мені невідомо, чи ставилося запитання з таким формулюванням в Росії, але судячи зі всього масиву соціологічних даних, які ми маємо по Росії, люди, які б позитивно на нього відповіли, тут швидше становлять щонайменше відносну, а найімовірніше — абсолютну більшість. Інакше звідки б взялися 68% підтримки так званої «спеціальної військової операції» Росії в Україні, згідно з даними опитування прокремлівської дослідницької структури ВЦИОМ, проведеного 27 лютого.
Хоча й достовірність результатів ВЦИОМ у багатьох викликає сумніви через явну політичну заангажованість цієї структури. Наприклад, попереднє його дослідження показало, що 73% росіян підтримали визнання Росією незалежності «ДНР-ЛНР», тоді як за результатами опитування Левада-Центру (що має в Росії статус «іноземного агента»), визнання незалежності цих псевдореспублік підтримали лише 45% росіян (при 40% тих, хто виступає проти). Так що вибирайте самі, кому вірити.
Але цікаво інше, навіть за даними ВЦИОМ, російська молодь значно менше висловлює захват від вторгнення в Україну — 41% її представників відповіли, що підтримують «спецоперацію в Україні», а 47% — що не підтримують. Для порівняння — серед тих, кому 60 і більше років — відповідно 86% і 9%. Воно й зрозуміло: «патріотичні дідусі і бабусі» точно не підуть воювати, а от молоді доведеться розплачуватися за дії російських геронтократів власними життями.
До того ж, серед російської молоді, згідно з дослідженням Левада-Центру, останніми роками переважало позитивне ставлення до України, і помітно більшою мірою, ніж у старших вікових групах. Також серед молоді значно більше, ніж в інших вікових групах, тих, хто негативно ставиться до Путіна та його політики.
Може, задум Путіна полягав, зокрема, і в тому, щоб використати представників саме тієї вікової групи, де його популярність найменша, у якості «гарматного м’яса», позбувшися таким чином «соціально небажаних елементів». Але виникає питання, наскільки мотивованою на війну і наскільки розуміє, за що воює, є значна частина російських солдатів?
Та й загалом можна сказати, що розпалювання пристаркуватими політиками війни є проявом такої собі «юнофобії» — людина, яка забороняє до себе наближатися на відстань ближче ніж 30 метрів, тому що боїться померти від вірусної хвороби, без сумніву відправляє на вірну смерть десятки тисяч молодих людей, ніби заздрячи, що інакше вони його точно переживуть.
У Льва Толстого є повість «Фальшивий купон», в якій показується, як один підлий вчинок (фальшивий купон, виготовлений гімназистом) ланцюжком передається від однієї людини до іншої, ламаючи долі і життя. І лише там, де зло доходить до краю, починається подолання зла і дається початок добрим справам, які також передаються від однієї людини до іншої і добро врешті перемагає. Зараз ми зіштовхнулися саме з такою ситуацією — цинізм і аморальність російської політики дійшли до такої точки, коли вони стали очевидними всьому світові (крім значної частини населення Росії). І лише перемога над Росією (тією Росією, якою вона є сьогодні, тобто з таким політичним керівництвом), як свого часу перемога над нацистською Німеччиною, може за нинішніх умов привести до морального відродження людства, і Росії також.
Джерело:
