сайт в режимі налагодження, якщо ви не знайшли, що шукали можете відвідати стару версію сайту

П'ятниця, 24 березня 2017 08:38

Вперед, назад чи в невідоме: який курс візьме ЄС на саміті в Римі?

Автор



Заклик до реформ, який так часто лунає з боку ЄС на адресу України, схоже цього разу стосується самого блоку. Зіткнувшись з безпрецедентними викликами в своїй історії, як-то Brexit, міграційна криза, проблема єврозони, підйом правого популізму, російська гібридна агресія, зміна підходу нової адміністрації США до трансатлантичного партнерства, а також відчувши брак як твердої політичної волі керівництва ЄС сприймати та адекватно реагувати на нові виклики, так і ефективних механізмів з їхньої протидії, Брюссель зрештою дійшов висновку, що епоха безтурботної та заможної стабільності завершилася і настав час приймати важливі рішення. Почати обговорення назрілих проблем глави держав і урядів країн-членів ЄС планують 25 березня, зібравшись у Римі на саміт з нагоди відзначення 60-річного ювілею з дати підписання Римських договорів про заснування Європейського економічного співтовариства та Європейського співтовариства з атомної енергії. Крім пригадування успішної історії європейської інтеграції, на розгляд лідерів буде представлено Білу книгу про майбутнє ЄС на період до 2025 р., яку було розроблено та оприлюднено Єврокомісією 1 березня.

П’ять сценаріїв, викладених у Білій книзі Єврокомісії, мають такі умовні назви: «продовжуємо роботу» (сценарій 1), «нічого, крім спільного ринку» (сценарій 2), «ті, хто бажають більшого, роблять більше» (сценарій 3), «робити менше, але більш ефективно» (сценарій 4), «робити набагато більше разом» (сценарій 5). Кожен з них містить межі діяльності ЄС та держав-членів у різних сферах інтеграції на довгострокову перспективу (8 років), їхні основні переваги та недоліки. Сценарій 1 спрямований на впровадження сьогоднішнього порядку денного ЄС, подальше його оновлення та адаптація до сучасних викликів і загроз. ЄС надалі зміцнює спільний ринок, зосереджує основну увагу на створенні робочих місць і забезпеченні економічного зростання, поступового подолання кризи єврозони. Спільна зовнішня політика зводиться до узгодження позицій держав-членів і укладання торговельних угод, а співпраця в галузі оборони ведеться по лінії спільних наукових досліджень і військових закупівель. Сценарій 2 означає обмеження рівня інтеграції збереженням спільного ринку, чого більшою мірою і стосувався Римський договір 1957р. За таких умов спільний ринок поширюється на товари і капітал, тоді як вільний рух послуг і робочої сили не забезпечується. Питання міграції, контролю над кордонами та зовнішньої політики передаються на рівень держав-членів, але зберігається координація їхніх оборонних політик. Сценарій 3 стосується втілення концепції «багатошвидкісної Європи», яку було схвалено на саміті Європейської ради 9-10 березня. Одні держави-члени можуть поглиблювати інтеграцію, наприклад у сферах оборони, внутрішньої безпеки, оподаткування та соціальних питань, швидше за інші. Сценарій 4 зосереджує увагу ЄС на забезпеченні прогресу у чітко визначених сферах, тоді як співпраця в інших сферах зводиться до мінімуму. При цьому труднощі можуть виникати на етапі досягнення консенсусу між державами-членами з приводу визначення переліку пріоритетних напрямів, у яких потрібно поглиблювати інтеграцію у першу чергу. Останній п’ятий сценарій стосується поглиблення інтеграції у всіх її складових. Більше повноважень передається на наднаціональний рівень, здійснюються кроки щодо створення Європейського економічного і валютного союзу, Європейського оборонного союзу, єдиної міграційної політики та політики притулку. У процесі прийняття рішень останнє слово мають Європейський парламент і Європейська Комісія.

Кожен із вищевикладених сценаріїв містить як наявні можливості, так і приховані ризики. Сценарій 1 фактично стосується збереження існуючого статусу-кво і не дає достатньо відповідей на питання, як найефективніше подолати сучасні виклики. Другий сценарій нівелює 60-річні досягнення європейського проекту і пропонує повернутися до періоду держав-націй за умови збереження спільного ринку. При цьому окремі європейські держави мають долати спільні для всього континенту виклики, що видається вкрай складним завданням без ефективної спільної зовнішньої та оборонної політики. Третій сценарій або концепція багатошвидкісної Європи в середньо- або довгостроковій перспективі може призвести до виникнення окремих груп держав з різним рівнем інтеграції, що погрожує розпадом єдиного на сьогодні ЄС на регіональні та субрегіональні інтеграційні утворення. Як наслідок між окремими групами держав неминуче виникатимуть протиріччя та конфлікти. Тією чи іншою мірою Євросоюз слідував даній концепції, в результаті чого країна, яка займала в ньому окреме становище і відмежовувалася від певних галузей інтеграції, в кінцевому рахунку вирішила покинути блок. Яка гарантія, що даний прецедент не повториться у майбутньому? Четвертий сценарій призведе до нерівномірного розвитку держав-членів за сферами інтеграції, частина яких буде фактично нехтуватися. Зі зміною характеру загроз слід буде змінювати також пріоритетність галузей, що зберігає фактор нестабільності у відносинах між державами. Реалізація п’ятого сценарію виглядає привабливо, однак ускладнюється наявністю суттєвих відмінностей у позиціях держав-членів щодо необхідності подальшого поглиблення інтеграції.

Крім Білої книги Єврокомісії подібний документ ще раніше підготував Європейський парламент, прийнявши 16 лютого три резолюції щодо майбутнього ЄС. Стратегія Європарламенту, яку також будуть розглядати на саміті 25 березня, переважно перегукується з п’ятим сценарієм зазначеної Білої книги. Серед іншого, у ній пропонується створити постійну раду міністрів оборони держав-членів з метою координації їхніх оборонних політик, запровадити посаду міністра фінансів ЄС, процедуру всенародного голосування за кандидатуру президента Єврокомісії, а також створення Європейського валютного фонду. Проте існує імовірність того, що деякі чутливі для окремих держав-членів питання можуть блокуватися або голосуванням на всенародних референдумах, або в національних парламентах. Свого часу ідея розробки Європейської Конституції та запровадження посади міністра закордонних справ ЄС наштовхнулася на спротив у Франції та Нідерландах, а Лісабонський договір був прийнятий лише з другої спроби. Не виключено, що подібний досвід повториться.

Серед зовнішніх викликів для ЄС є імовірне дистанціювання США від європейських справ та послаблення зобов’язань у сфері оборони. Представники адміністрації Дональда Трампа вимагають від європейських членів НАТО збільшити військові витрати до рівня 2% ВВП, щоб таким чином ЄС міг самостійно гарантувати власну безпеку. Загалом успішність післявоєнної інтеграції пояснюється, з одного боку, економічною інтеграцією країн Європи, що стала запорукою спочатку економічного відновлення, а потім економічного процвітання на континенті, а з іншого, гарантіями безпеки з боку США, завдяки яким країни ЄС фактично нехтували питаннями оборони, покладаючись на американську військову потужність. Сьогодні більшість зовнішніх проблем Євросоюзу сигналізують про недостатню увагу до такого важливого напряму, як спільна зовнішня і безпекова політика, внаслідок чого Брюссель ще на ранній стадії не зміг ефективно подолати проблеми міграції, російської пропаганди, регіональних конфліктів. У результаті вищезазначені проблеми різко загострилися і набули загрожуючого характеру. Тепер ЄС слід активно розвивати як спільну зовнішню політику, так і міграційну політику. Проте це завдання видається не з легких, оскільки саме в цих сферах держави-члени найбільше опиралися обмеженню свого суверенітету і переважно виходили з власних зовнішньополітичних стратегій. Потрібно провести важку роботу, щоб переконати лідерів держав у необхідності посилення спільної зовнішньої політики.

Насамкінець, на 60-му році свого існування ЄС досяг роздоріжжя. Куди далі рухатися: вперед – у напрямі тіснішої інтеграції, назад – повернутися до спільного ринку і відмовитися від інших досягнень чи в невідоме, яке спочатку важко передбачити, чи стане воно рухом вперед чи назад. Цю дилему і будуть обговорювати на саміті в Римі, а також обирати з-поміж п’ятьох представлених варіантів. Адже загальновідомо, що «коли корабель не знає, в який порт направляється, жоден вітер не буде для нього попутним». Даний афоризм римського філософа та державного діяча Сенеки молодшого до сьогодні не втратив своєї актуальності.

З огляду на занурення ЄС у внутрішні проблеми та визначення ним нової ролі в світі інтерес до України буде поступово послаблюватися. Цьому сприяє і повільний темп імплементації Києвом положень Угоди про асоціацію, зокрема у сфері боротьби з корупцією. Залежно від вибору того чи іншого сценарію майбутнього розвитку ЄС проходитиме складний період своєї трансформації, який забиратиме багато зусиль. А Україні потрібно не гаяти час, а ефективно впроваджувати реформи і модернізувати країну, роблячи її конкурентоспроможною та покращуючи власний міжнародний імідж.

В’ячеслав Голуб

натисніть для детальної інформації…

Експерт програм зовнішньої політики

натисніть для детальної інформації

Народився в 1990 році в м. Павлоград Дніпропетровської області.

Освіта:
Національний університет «Острозька академія» (2013 р.). Спеціальність: магістр із міжнародних відносин, політолог-міжнародник, перекладач.
Проходив стажування у Міністерстві закордонних справ України (2011 р.; 2013 р.; 2014-2015 рр.), Комітеті ВРУ з питань європейської інтеграції за Програмою стажування у Верховній Раді України та Центральних органах виконавчої влади від ГО «Ліга інтернів».

Робота:
Жовтень 2015 р. – серпень 2016 р. – робота на державній службі в Державному агентстві з енергоефективності та енергозбереження.
Серпень – грудень 2016 р. – експерт з питань внутрішньої політики Міжнародного центру перспективних досліджень.
Від січня 2017 р. – експерт програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова.

Електронна пошта:holub@razumkov.org.ua