сайт в режимі налагодження, якщо ви не знайшли, що шукали можете відвідати стару версію сайту

Середа, 14 червня 2017 12:09

Тереза Мей і її вибір

Автор

джерело

Підсумки виборів у Великій Британії: коаліційна політика в Об’єднаному Королівстві

Оголошення прем’єр-міністром Великої Британії дочасних виборів 19 квітня 2017-го – за три роки до завершення легіслатури чинного парламенту – стали справжньою несподіванкою для багатьох. Консерватори під орудою Терези Мей пішли на цей крок, маючи достатньо оптимістичну картину зростання прихильності виборців до їхньої політичної партії. Популярність торі справді стійко зростала до цього моменту, починаючи від середини 2016 року:

Джерело: Election 2017 poll tracker: How the parties compare. – http://www.bbc.com/news/election-2017-39856354

Джерело: Election 2017 poll tracker: How the parties compare. – http://www.bbc.com/news/election-2017-39856354

Як бачимо, після рішення про скликання дочасних виборів зростаюча тенденція підтримки консерваторів, яку понад рік демонстрували виборці під час опитувань, раптово змінилася на протилежну. Така динаміка спостерігалася і в інших партій, окрім лейбористів: завдяки активній пропаганді Джеремі Корбина та його прибічників їхній рейтинг почав наростати лавиноподібно. Кампанія мала нелегкий перебіг з домінантною темою Брексіту та супроводжувалася терактами. Ці теми стали також предметом виборчої полеміки. Зокрема, думка лідера лейбористів про те, що поліції не варто стріляти у терористів, зустріла у відповідь цілком протилежний за змістом месидж Терези Мей (стріляти потрібно).

Вагоме слово британського виборця

Порівняно з попередніми виборами, обидві домінуючі партії Великої Британії отримали більшу підтримку 8 червня 2017року.
Стрімке зростання прихильності одночасно до двох політичних опонентів свідчить про загострення боротьби між ними та про підвищення ваги так званих осьових політичних суб’єктів, які володіють незначною, проте «золотою» часткою, що може дати переможцеві виборів необхідну більшість у парламенті. За підсумками цих виборів, їх виявилося аж троє: Шотландська національна партія, Ліберально-демократична партія і Демократична юніоністська партія.

На перший погляд, не виграв від цих виборів ніхто. Консервативна партія отримала найбільшу кількість місць, однак не перемогла: результати дочасних виборів 2017 року призвели до втрати консерваторами однопартійної більшості. Лейбористам для того, щоб перемогти торі й очолити більшість, потрібно об’єднуватися мало не з усіма політичними партіями в парламенті. Тому, зростання їхньої частки в Палаті общин теж не є для них перемогою, оскільки це нічого, крім більшого представництва, лейбористам не принесло. Така ситуація у вестмінстертській системі називається hung parliament (термін перекладається з англійської дослівно як «підвішений парламент», тобто, образно кажучи, такий, що «не стоїть твердо на ногах»).

Менші політичні партії в основному покращили своє представництво. Проте є один суттєвий виняток. Регіоналістська за ідеологією Шотландська національна партія, яка ініціювала референдум 18 вересня 2014 року про незалежність Шотландії, дуже суттєво втратила в результаті цих виборів.

Щоб побачити, хто ще програв від дочасних загальних виборів, розглянемо схематичне зображення складу Палати общин напередодні виборів:

Результати виборів 2015р.

Результати виборів 2015р.

Як бачимо, головною є втрата переконливої більшості консерваторів у складі 331 члена парламенту (з правої сторони від спікера частини парламенту). Здобутком для торі є додаткові 12 представників від округів Шотландії за рахунок вищезгаданих втрат Шотландської національної партії. Лейбористи виграли від поповнення фракції, однак основна мета – отримати право формувати уряд – залишилася для них недосяжною. Зменшилося представництво інших партій (позначені на схемі сірим). Зокрема, втратили представництво в парламенті прихильники популістського лідера Найджела Фаража з Незалежної партії Великобританії та праворадикали з Ольстерської юніоністської партії. Ліберально-демократична партія на цих виборах дещо покращила своє представництво – з восьми мандатів до 12 – проте залишилася дуже далекою від свого досягнення 2010 року у 57 мандатів.

Таким чином, вибори 2017 року не забезпечили жодній із політичних партій власної більшості, і британський політикум постав перед необхідністю формування коаліційного уряду.

Формування коаліційного уряду консерваторами

У контексті розгляду британського досвіду коаліційної політики, насамперед, заслуговує на увагу порівняння з останньою ситуацією hung parliament. Поглянемо на результати виборів 2017-го і 2010 року:

Результати виборів 2017р. Результати виборів 2010р.

Результати виборів 2017р. Результати виборів 2010р.

Як політичний суб’єкт, що має найбільше мандатів у Палаті общин, Консервативна партія Великої Британії втретє поспіль отримала право формувати уряд. Однак, з-поміж цих трьох випадків, вдруге вибір консерваторами союзника є неминучим, оскільки для формування більшості мінімально потрібними є 326 парламентських мандатів.

Порівняно з ситуацією 2010 року, є важливі дві відмінності. По-перше, за підсумками поточних виборів, торі переважають лейбористів на 56 представників, у той час як у 2010-му фракція Девіда Кемерона налічувала на 49 членів парламенту більше ніж у їх візаві; також, торі мають на 10 більше власних парламентарів зараз, ніж 2010-го. По-друге, 2017 року консерватори мають альтернативи при виборі потенційно можливих молодших коаліційних партнерів, і парламентська вага кожного з них не перевищує 35 мандатів – у 2010 році був лише один доступний варіант альянсу з лібералами, що мали у Палаті общин 57 представників. Ці дві відмінності сприяють тому, що позиції торі на коаліційних переговорах є міцнішими, ніж сім років тому.

Для консерваторів навряд чи підійде стратегія уряду меншості. Відтак, оптимальним було б забезпечення більшості з мінімальними транзакційними витратами, а саме: обрання лише одного союзника. Кожна з трьох партій – Шотландська національна партія, Ліберально-демократична партія і Демократична юніоністська партія – може сформувати окремий мінімально-переможний коаліційний уряд із консерваторами.

Переможці виборів 2017 року в Північній Ірландії

Досвід спільного урядування торі мають лише із своїми класичними опонентами XVIII-XIXст.ст. – лібералами. Шотландські регіоналісти, зважаючи на їхнє іредентистське спрямування, для Консервативної партії були б важким тягарем в уряді (хоча їхня частка дала б найбільш впевнену більшість з 253 членів парламенту). Однак, найближчою до них ідеологічно є Демократична юніоністська партія (надалі – ДЮП). До того ж, серед можливих союзників, вона має найменшу фракцію. Тому найбільш раціональним виглядав би союз із ДЮП.

Можливо тому, не гаючи часу, лідер консерваторів Тереза Мей наступного дня після виборів оголосила про свій пріоритет у коаліційних перемовинах – ДЮП, яка відповіла позитивно.

Вибір коаліційного партнера: можливі мотиви

Чому ж вибір Терези Мей зупинився саме на регіональній північно-ірландській партії?

З одного боку, ДЮП як політична сила не має загальнонаціонального характеру: усі 10 мандатів на цих виборах партія здобула в Ольстері. З другого боку, ДЮП є домінуючою політичною силою у Північній Ірландії. Її соціальна база – протестанти, які підтримують ідею єдності з Великою Британією. Крім того, ДЮП, серед усіх інших північно-ірландських партій, має ідеологічні позиції, на національному рівні найближчі саме до Консервативної партії Великої Британії.

На цих виборах представництво у Палаті общин від Північної Ірландії здобула ще одна політична сила – Sinn Fein («Ми самі»). Її підтримують жителі територій, ближчих до Ірландії, які сповідують католицизм і переважно не сприймають позитивно єдність із Великою Британією. Однак після запровадження консоціативних інституційних механізмів у 2007 році, проблема від’єднання Північної Ірландії від Об’єднаного Королівства стала менш актуальною. Головними на сьогодні є три інші ідеологічні виміри.

Перший з них – ліберально-консервативний вимір. Sinn Fein («Ми самі») стоїть на ліберальних позиціях, тоді як ДЮП є найбільш консервативною партією Північної Ірландії. Ще дві помітні північно-ірландські політичні сили – Ольстерська юніоністська партія та Соціал-демократична і робітнича партія – за цим виміром позиціонуються посередині між ліберальними прокламаціями Sinn Fein («Ми самі») та консервативними поглядами представників ДЮП.

Другим виміром є євроінтеграційний. Незважаючи на його важливість, у Північній Ірландії загалом домінує євроскепсис. І саме ДЮП є найбільш послідовним євроскептиком.

Третім ідеологічним виміром є класичний соціально-економічний вимір. За ним Sinn Fein («Ми самі») є ультралівою, у той час як ДЮП займає центристську позицію. Погляд торі у цьому питанні є відомим: протягом останніх двох років вони провадили політику економії.

Арлен Фостер та Тереза Мей

Арлен Фостер та Тереза Мей

Розуміючи свої потенційно можливі електоральні втрати, ДЮП навряд чи відмовиться від власних положень щодо збільшення національного прожиткового мінімуму та від деяких позицій щодо пенсійної політики.

На перший погляд, за цим виміром консерватори не зможуть порозумітися із ДЮП. Проте це не так. Мей розуміє, що весною цього року політика економії її уряду досягла своїх лімітів, за якими – втрата прихильності вирішальної частини електорату.
Таким чином, рішення Терези Мей на користь ДЮП як найбільш пріоритетного коаліційного партнера є цілком закономірним.
Варто, окрім того, додати особистий вимір цього потенційного альянсу. У 2015-2016 роках лідер ДЮП Арлен Фостер працювала міністром в уряді Мей, відповідаючи, власне, за питання, пов’язані з Північною Ірландією.

Коаліційне майбутнє Консервативної партії і ДЮП залежить наразі від двох факторів. По-перше, це досягнення внутрішньопартійного консенсусу і стабільної підтримки саме такої партійної композиції коаліційного уряду в межах обох політичних сил. По-друге, подальше спільне коаліційне урядування Консервативної партії і ДЮП залежить також від того, наскільки торі погодяться модифікувати власну політику економії. Зважаючи на ліву політичну опозицію до цих двох партій – на національному і регіональному рівнях – часткові реформи у напрямі держави загального добробуту могли б бути політично доцільними.

Віталій Ярема

Провідний експерт політико-правових програм

vitaliy.yarema

натисніть для детальної інформації

Віталій Ярема спеціалізується на динаміці парламентської демократії у країнах ЄС, зокрема, на проблематиці партійної композиції коаліційних урядів, коаліційних угод, розподілу коаліційних переваг, особливостей формування урядів меншості, факторів завершення роботи коаліційних урядів, інституційних та внутрішньо-партійні чинників їх формування. До експертизи за українською проблематикою входять, перш за все, питання напівпрезиденталізму, розподілу формальних та неформальних функцій всередині виконавчої влади, функціональності та лімітів виборчих систем, інституційних інструментів досягнення політичної згоди в умовах кризового розвитку.

Працював науковим співробітником Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України за договірними темами протягом 2014 – 2016 рр.

Закінчив бакалаврат і магістратуру з політології Чернівецького Національного університету імені Юрія Федьковича (2004), аспірантуру з теорії та історії політичної науки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України (2013).

У Центрі Разумкова з квітня 2017 року.

Володіє польською та англійською мовами.

Телефон: (044) 201-11-98

Електронна пошта: yarema@razumkov.org.ua