Понеділок, 13 серпня 2018 13:32

Путін як діагноз

Автор

Внутрішній світ і психологія диктаторів, а також особливості свідомості народних мас, які цим диктаторам підкоряються, давно є предметом дослідження психологів, філософів та соціологів. Характеризуючи масову психологію нацистської Німеччини, німецький філософ Ханна Арендт увела у вжиток поняття “банальність зла”, позначаючи ним підпорядкування великих мас людей нелюдським правилам, які підривають самі основи існування людини як розумної істоти. Згідно з Арендт, зло чинять звичайні люди, які сприймають за норму встановлені в суспільстві порядки і сумлінно виконують покладені на них політичним режимом обов’язки, не цікавлячись, наскільки ці порядки і обов’язки співвідносяться з нормами моралі.

Таку поведінку найчастіше називають аморальною, і термін цей є не зовсім точним. Аморальність передбачає, що людина все ж таки мислить моральними категоріями, але в силу якихось причин вирішує діяти всупереч ним. У реальному житті такі ситуації трапляються досить рідко, адже усвідомлення того, що ти дієш всупереч нормам моралі, призводить до страждання, а будь-яка жива істота прагне його уникати.

Недоморальна свідомість

Тут є більші підстави говорити не про аморальну, а про недоморальну свідомість, коли у суб’єктивному світі людини моральні категорії відсутні взагалі. Тобто у своєму соціальному розвитку людина не досягає того рівня, коли вона здатна мислити такими моральними категоріями як, наприклад, справедливість, перейматися тим, чи не зашкодять її вчинки іншим людям. У такому разі людина живе у зовсім іншому вимірі, де поняттям добра і зла взагалі не має місця. Хоча звідкись ззовні їй все-таки говорять про якісь моральні норми, і вона може робити вигляд, що їх дотримується, але нею це сприймається як якась штучна вигадка. Щось схоже на ідею Бога, як вона бачиться невіруючими – можна сходити в церкву і запалити свічку, якщо так вимагає ритуал, але навіщо це придумано, не зовсім зрозуміло.

Саме недоморальна свідомість дозволяє здійснювати нелюдські злочини, не відчуваючи не те що докори сумління, а навіть якісь натяки на сумніви у правильності своїх дій.

Які ж є основні риси психології людини з недоморальною свідомістю? Насамперед це сконцентрованість на собі, на власних (реальних чи уявних) проблемах. При цьому суб’єктивна значущість цих проблем для людини є гіпертрофованою, особливо через те, що, на думку такої людини, всі інші люди, які її оточують, не зважають на ці проблеми і байдужі до них. Хоча насправді у багатьох випадках це усвідомлення байдужості інших є проекцією власного ставлення до оточуючих.

І часто така свідомість характерна саме для представників найнижчих, найбільш пригнічених прошарків населення, які найрідше відчувають підтримку з боку суспільства і тому найчастіше відчувають відчуження не лише від суспільства, але і загалом від інших людей. Світовідчуття таких людей німецький філософ і соціолог Макс Шелер охарактеризував поняттям “ресентименту”. Воно позначає три взаємопов’язані компоненти: змiшане почуття ненавистi, злоби i ворожостi; вiдчуття власного безсилля активно висловлювати цi почуття проти людини чи соцiального устрою, що їх викликають; перiодично поновлюване переживання безсилої ворожостi.

Загалом сприйняття світу як ворожого є основою недоморальної свідомості, і боротьба за виживання в такому світі є головним сенсом життя і виправданням всіх здійснюваних вчинків.

Путін та комплекси

Якщо розглянути біографію нинішнього російського президента Володимира Путіна, то саме в такому соціальному середовищі і такій соціальній атмосфері формувалася його особистість. Принизливі прізвиська “Окурок” та “Бледная моль”, отримані від колег по КДБ, були символами того принизливого становища, в якому він перебував, так само як і, до речі, мільйони радянських людей. У цьому сенсі Путіна дійсно можна назвати “представником широких народних мас”. Тому не дивно, що його принижене становище формувало у нього, як і у цих мільйонів, недоморальну свідомість, в якій моральним категоріям немає місця. Відсутність морально орієнтованого мислення проявляється у його численних афоризмах на кшталт: “Мочить в сортире”, “Кто нас обидит, тот и дня не проживет”, “Что с подводной лодкой? Она утонула”, “Не знаю, как 200 наших болельщиков отметелили там (на Евро-2016) несколько тысяч англичан”. Хтось скаже: “президент говорить, як бидло”, а багатьом в Росії подобається.

Комплекс приниженої і комплекс нещасної людини проявляється у ньому настільки сильно, що навіть зараз, коли він досяг вершин влади, вигляд нещасної людини неможливо приховати навіть омолоджуючими косметичними операціями. І це, до речі, значною мірою є тим, що забезпечує йому широку підтримку в Росії. Адже представники російських соціальних низів, які також вважають себе нещасними і приниженими, бачать на вершині влади представника того ж соціального типу людей, що й вони самі. І сам цей факт дозволяє їм мріяти, що за певних обставин вони зможуть піднятися вгору по соціальній драбині.

Як писав американський соціальний психолог Вальтер Одайник, представники соціальних низів “часто приховують несвідому, нерідко патологічну жадобу влади, яка знаходить втамування через ідентифікацію з потужним, переповненим прагненням до величі лідером. Якщо лідер зможе спрямувати цю реакцію в русло ідентифікації з собою і своєю владою, то тиранія зміцнюється”.

Окрім того, ідентифікація з “величчю лідера” доповнюється ідентифікацією з “величчю країни”. Ще у 2000 році (тобто у тому році, коли Путін тільки прийшов до влади) російський публіцист Геннадій Лисичкін писав: “Не лише імперські й монархічні амбіції колишніх і нинішніх керівників країни, не лише азіатський спосіб російського виробництва заважали і заважають модернізації Росії. Із цими вадами рано чи пізно можна було б впоратися, якби величезна кількість нашого населення не була б душею й тілом прихильна до них, зацікавлена в їхньому збереженні і зміцненні. Хоч би ким не була людина: безхатьком чи найзначнішим чиновником, вона на своєму рівні відчуває себе громадянином наддержави, так чи інакше причетним до досягнень у космосі, гучних перемог на внутрішніх і зовнішніх фронтах, до успіхів у ракетобудуванні й у сфері балету. Володіючи “серпастим і молоткастим”, можна і треба зверхньо дивитися на датчан і “разных прочих шведов”, не звертаючи уваги на те, що по пояс доводиться стояти в лайні, а у своєму домі можна ніс задерти, спілкуючись з “тюбетейками” й “особами кавказької національності”. Хіба можна у таких людей забрати те, що замінює їм почуття власної гідності?”.

Тобто помиляються ті, які зводять російську політику лише до проблеми особистості Путіна. Так само, як і свого часу прихід до влади Гітлера був результатом реакції масової свідомості на принижене, з її точки зору, становище Німеччини після поразки у Першій світовій війні і розпаду Німецької імперії, так і політика Путіна є закономірною реакцією масової свідомості Росії на “приниження” від розпаду радянського Союзу. Ця аналогія, у поєднанні з домінуванням як у нацистській Німеччині, так і в сьогоднішній Росії недоморальної свідомості, і робить як ситуацію в Росії, так і її політику схожою на політику Німеччини під владою націонал-соціалістів.

джерело

Михайло Міщенко

Заступник директора соціологічної служби

натисніть для детальної інформації

 Народився в 1962 р. в Києві.

Освіта: Київський державний університет ім. Т. Шевченка, філософський факультет (1984). Кандидат соціологічних наук.

У 1984–1990 р. — співробітник Відділення соціології Інституту філософії Академії наук України;

1990–1998 — співробітник Інституту соціології Національної академії наук України;

1998–2003 — співробітник Українського інституту соціальних досліджень;

2003 — співробітник Київського міжнародного інституту соціології;

з жовтня 2003 р. — заступник директора соціологічної служби Центру Разумкова.

Телефон: (044) 201-11-94

 Електронна пошта: mishchenko@razumkov.org.ua