сайт в режимі налагодження, якщо ви не знайшли, що шукали можете відвідати стару версію сайту

П'ятниця, 15 вересня 2017 09:30

Первородний гріх партійного життя

Автор

86 політичних партій, зареєстрованих в Україні, НАЗК просто не змогло знайти - ані адрес, ані інших даних
Днями в Укрінформі відбулася цікава розмова про українські партії, їхнє сьогодення, про тенденції та про те, як змінити ситуацію й стабілізувати партійну систему.

ЗВІДКИ З'ЯВЛЯЮТЬСЯ ТА КУДИ ЩЕЗАЮТЬ ПАРТІЇ?

"Зазвичай, життєвий цикл українських політпартій – 10-15 років, – каже голова центру політичних та прикладних досліджень "Пента" Володимир Фесенко, – Ми бачимо занепад партій, СПУ вмирає, комуністи зникли з політарени. Зараз ми проходимо новий етап у розвитку партійної системи. Якими будуть партії, як вони будуть розвиватися. Близько десятка партій виступають, як загальнонаціональні. Але багато таких, які просто агенти в регіонах".

"Назвіть мені хоч одну країну, де через два роки після обрання парламенту до наступного увійшла лише одна з попереднього скликання партія, – Ірина Бекешкіна, директор соціологічного Центру "Демократичні ініціативи". – Це була "Батьківщина", рейтинг якої понизився з 20 до 5 процентів. Наприклад, БПП виникла нізвідки і увійшла у склад лідерів. Радикальна партія? Де партія "Народний фронт"? Завтра її не буде. І ця, назвемо м'яко, динаміка свідчить, що стабільної партійної системи нема. Є проекти, певні утворення під вибори, які у нас перетворені на аукціон обіцянок. Голосують за обіцянки, розчаровуються – обирають наступних, а попередні зникають".

ЧИ МАЄ ПРАВО ВОЖДЬ БИТИ РЯДОВИХ ПАРТІЙЦІВ?

Володимир Фесенко вважає, що "невеликий життєвий цикл партій пояснюється тим, що лідер є (носій бренду та рейтингу партії) – є партія. Лідер йде – зникає партія. І ще... Іменних блоків нема юридично, але по факту сучасні партії прив'язані до імен. Партія президента, Рух Саакашвілі, у Батьківщини ніби в назві нема, але фактично є. І те, що ця хвиля знову почалася – погана тенденція. Партія не повинна бути заручником імені лідера та його політичної субстанції, щоб вони спиралися на сталі довготривалі настрої та тенденції політичного руху. Є потреба наближувати наші партії до європейських зразків. Щоб вони формували структури інтересів. Щоб відбувалася інституалізація та стабілізація наших партійних систем".

"Створення іменних партій як тенденція існувала завжди, але зараз їх понад 20. Остання партія – Надії Савченко. Я почула, що зникає партія Мороза. Але зараз сайт іменної партії Мороза "Справедливість" оновлюється найчастіше. Партії сьогодні перепродаються, купуються", – каже Тетяна Бевз, доктор історичних наук, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Кураса.

"Чому я кажу, що такі партії недемократичні? – запитує Марія Кармазіна, доктор політичних наук Інституту політичних досліджень І.Кураса. – Бо, наприклад, в партії Ляшка називають лідера: наш вождь. Або повторюють слова: партійний суд. У одному з інтерв'ю на запитання "Чи ваш вождь вас бив?", почула від нардепа фракції: бив, але я був винуватий. Самі ці структури – демократичні утворення? Ні".

ЗАМОВТЕ СВОЮ ПАРТІЙНУ ПРОГРАМУ В АГЕНТСТВІ

"Отже в Україні – 352 партії. Жодна країна пострадянського простору не мала такої кількості політичних партій. І дуже цікаві форми створення партій, які не підлягають аналізу, – каже Тетяна Бевз. – Коли партії в 2016-му році почали подавати фінансові звіти, то з'явилася цікава картина. Контролюючий орган – НАЗК просить документи про звітність, з них – з понад 300 партій – подали звіти 186 партій, а ще 86 Нацагентство просто не змогло знайти: ані адрес, де вказано місце реєстрації, ані інших даних. Далі, програми партій. Є партії, чиї програми вміщуються на одну сторінку, є багато агентств (зокрема, "Укрпартія"), які пишуть програми партій на замовлення. У 80% партій, створених у 2014-2017 роках, немає ані програм, ані статутів. Чому так? З 2015 року було створено 76 партій, за 9 місяців 2016 року – 41 партія. А програм та статутів нема".

ПАРТІЙНА "ОБОЛОНКА" НА ПРОДАЖ

"Для чого їх створюють? – запитує Тетяна Бевз. – Це бізнес. Потім перепродати за місце в списку, якщо хтось зацікавиться. Така кількість партій – аморальне явище".

"Я регулярно отримую на пошту повідомлення – продаються партії, – підтверджує Володимир Фесенко. – І таких юридичних оболонок – багато. І як виникають партії? Вони купують оболонку і наповнюють своїм змістом. І оцей першородний гріх віддзеркалюється та деформує розвиток цієї інституції на всій діяльності. Тому є питання інституційних засад. А також питання тіньового фінансування партій. Нам слід формувати цивілізовані засади фінансування партій. Введена система фінансування, створена система звітності, але є нюанси, бо нема санкцій за невиконання вимог звітності, недостовірну звітність. Необхідний контроль над фінансовою діяльністю партій та партійних активістів, слід вчити лідерів, щоб поступово зменшувалася система тіньового фінансування політичної діяльності".

ДИВНІ ПРИГОДИ ПАРТІЇ ПУШИЛІНА

"Мене завжди цікавлять деталі, дисонанси, конфлікти, – каже Марія Кармазіна, доктор політичних наук Інституту політичних досліджень І.Кураса. – А також цікавить – чи після Революції Гідності став прозорішим процес взаємин: партія–суспільство, партія–держава? Я часто працювала із сайтом Міністерства юстиції, де є перелік партій, громадських формувань. Ці дані стали скромніші, вужчі. Раніше було так – відкриваєш перелік партій, натискаєш – і тобі зразу виходить кількість осередків, по регіонах, районах. Зараз Мін'юст не дає таких даних. Раніше партія отримувала реєстраційний номер. Сьогодні цього нема. І якщо Мін'юст оприлюднює дані раз на рік, а партія змінює назву, то ми це побачити не можемо. Ще один момент, який свідчить про непрозорість. В 2013 році була створена партія МММ ("Ми маємо майбутнє") на чолі з Пушиліним (він став сепаратистом, терористом), його партія висіла на сайті аж до 2015 року. І раптом, ми зрозуміли, що в 2016-му році вона перейменована, і вже її назва – політична партія "Київська Русь України", її штаб-квартира розташована в Українці Обухівського району. І мені цікаво, а наскільки процес був прозорий, він приїжджав сюди, з'їзд проводив, відмовився від керівництва? Неможливо дізнатися. Далі, партія Наталі Королевської "Вперед, Україна". Вона давно член партії Опоблок. Де "Вперед, Україна"? Або, наприклад, за паном Добродомовим в єдиному реєстрі в кінці 2016 року значилися одразу дві партії. Зараз – керівник однієї партії. То як держава контролює цей процес? Тому якщо кажуть, що партії – агенти демократизації, то я хочу сказати – навпаки, "де-демократизації" суспільства. Непрозорість партій – це одна справа, важко сказати, що там відбувається, але навіть у відносинах з державою ситуація погіршується.

Учасники презентації видання Центру Разумкова "Трансформація партійної системи: український досвід у європейському контексті"
І моя репліка про продаж партій. Чому про це варто говорити? З 1992 року функціонувала Християнсько-Демократична партія на чолі із Журавським, потім його змінив Поліщук, зараз це політична партія "Черкащани", яку очолив Семинога. Чому Журавський здав позиції, чому її перейменували? Цікаве зібрання – ця партія, там є і регіонали, екс-бютівці, вільні демократи, які об'єдналися за регіональними партіям. А що нам дасть цей партійний регіоналізм? Ми кажемо, що партія має робити так і так. А вони просто роблять все, щоб дійти до влади та утримати її. Проблеми регіоналізму – тренд, який набирає обертів. Політичні сили знайшли механізм, як обходити закон про партії та створювати регіональні утворення.

Ну, і важлива тема – популізму. Його треба досліджувати, бо сьогодні програми партій не оприлюднені. А далі, які механізми популізму, які механізми маніпуляцій, чому ми обираємо тих самих та раді обманюватися? Це шлях до якогось дорослішання – співставляти реальні програми (виборчі обіцянки) із тим, про що партія звітує і з чим йде на наступні вибори".

НЕ ДОВІРЯЮТЬ, АЛЕ ГОЛОСУЮТЬ

"Соціологічні дані, які досліджували партії, дуже парадоксальні, – каже Ірина Бекешкіна, – Довіра до партій стабільна низька – і до виборів, і після. Заздалегідь партіям не довіряють, але голосують. Ми запитували, чому люди погано ставляться до партій. У людей переважає одна відповідь: бо вони захищають фінансово-промислові групи.

Це відповідь населення. Але цікаво, що коли ми запитували експертів, то 90% так само відповіли, що партії слугують інтересам фінансових та промислових структур. Але коли ми питали населення, чи готові ви фінансувати партію, про яку ви точно знаєте, що вона виступає за ваші інтереси. Раніше таких було – 10%, тепер – 20%. В основному це стосується партій опозиції. А коли ми запитували – хто має фінансувати партії, відповіді були такі – лідери та члени партій. Тому багато парадоксів. Партії не подобаються народу, але який народ, то такі й партії. І тут треба подумати, хто кого почне змінювати: народ – партії чи партії – народ. Втім, я не знаю, що краще. Уявіть, що партія – чесна, принципова та прозора – існує. Але пройде вона в загальнонаціональних виборах?

У мене було сподівання, що нові групи створять політичну партію Майдану, і під неї знайшлися б гроші, людська громадська підтримка. Але ця молодь створила вісім партій із рейтингом 0,2-0,3%. На жаль, процесу творення потужної партії не відбулося.

Якби у мене просили пораду що робити з тим, що є, то я б сказала. Слід вичистити з партій певних людей, які дуже дискредитують партійну систему. Мене найбільше вразив Іван Винник, який винен 350 млн банку, і у якого нуль заощаджень. І він не один такий, таких чимало будь-де.

В ЕЙФОРІЇ 2014-ГО ПРИЙШЛИ ЗОВСІМ НЕ ТІ

Після презентації ми поставили запитання заступнику генерального директора Центру О.Разумкова Юрію Якименку, книга за редакцією якого – "Трансформація партійної системи: український досвід, європейський контекст" – була презентована в Укрінформі.

- Юрію Віленовичу, 352 партії – ситуація, як сказали, – і аморальна, і принизлива. Бо більшість із них – валізи з документами. Як ви це прокоментуєте?

- Проблема в тому, що Мін'юст не має достатньо можливостей перевірити дотримання формально зареєстрованими партіями вимог законодавства. У партій є можливість обходити законодавство. Можливість обходити закон і брак потужностей перевіряючих органів для контролю – ось причина. Ця ситуація формувалася роками, і перед кожними виборами ми бачили вал, пікові періоди реєстрації нових партій. Треба щось концептуально змінювати у системі контролю за виконанням партіями вимог законодавства.

- Питання про партію лівого спрямування – воно навіяне нещодавнім призначенням пана Ківи. Таке враження, що в Україні ліві партії майже завжди існують на гроші великого капіталу, тому вони ніколи не є ідеологічними. Як це вирішується в Європі?

-Так. Це проблема України. В Україні ліві соціально-економічної партії поєднувалися із російськими геополітичними орієнтаціями, що робило неможливим існування лівоцентристської партії європейського зразка. Одна спроба – створення СДПУ, але прийшла приватизація відомої групи Медведчука, і тоді на бренді соціал-демократії можна було ставити хрест. Потім була створена партія Тігіпка, також приватизована олігархатом. У Європі, Британії, Франції лейбористські партії завжди були у спілці із профспілками, деколи профспілки фінансували партії. В Україні, враховуючи рівень життя, населення жадало би проведення такої політики, і носії відповідних ідей мали би користуватися популярністю. Але в силу особливостей нашого партбудівництва, клонування, лідерських змін, приватизації олігархатом – це все підриває довіру. Така партія не здатна проводити політику. Надія, що така партія з'явиться, пов'язана тільки з самоорганізацією громадян, і якщо її підтримка буде виходити від людей, у тому числі від бізнесу, але не великого.

- Є ніша для християнських партій?

- Є. Оскільки значна частина громадян є вірними християнських конфесій. Україні це притаманно, але хто буде носієм? Громадяни віддають перевагу розкрученим, знайомим партіям.

- Зараз дуже часто якість парламентаризму пояснюють поганою системою виборів. Як, вважаєте, якість парламентаризму залежить від, наприклад, мажоритарної складової чи від якості людського матеріалу?

- Закон виконує інструментальну функцію, є механізмом трохи покращити чи девальвувати. Але головне – рівень політичної культури громадян, еліт. Якість парламентаризму визначатиметься рівнем обізнаності громадян, прихованими мотивами кандидатів.

Але суспільство також повинно ставити запитання: хто кандидат, які у нього запити, чи він представник певної людини, чи самостійний законотворець? Ми маємо ставити запитання і собі. Бо внаслідок ейфорійної кампанії 2014 року прийшло багато нових депутатів, але вони виявилися зовсім не тими, ким себе позиціонували. Питання якості парламентаризму – глибинне, його не можна пов'язувати із тим чи іншим законом, воно пов'язане з політичною культурою, яку треба розвивати.

джерело

Юрій Якименко

Заступник генерального директора з аналітичної роботи — директор політико-правових програм, шеф-редактор журналу "Національна безпека і оборона"

yuri.yakimenko

натисніть для детальної інформації

 Народився у 1967 р. у Черкасах.

Освіта: 

Київський державний університет імені Т. Шевченка, філософський факультет (1991);

аспірантура The University of Manchester (Велика Британія) за фахом "політична теорія" (ступінь магістра економіки, 1994);

аспірантура Інституту філософії Національної Академії наук України за фахом "соціальна філософія" (1995).

Кандидат політичних наук (2013), автор понад 40 наукових праць та понад 200 публікацій у ЗМІ.

Робота:

У 1991–1995 р. — працював в Українській спілці ветеранів Афганістану;

у 1995–2002 р. працював в Адміністрації Президента України на посадах старшого, головного консультанта, завідувача відділу, заступника керівника Головного управління з питань внутрішньої політики; Остання посада на державній службі — заступник керівника Управління з питань політичного аналізу та планування Головного управління з питань внутрішньої політики Адміністрації Президента України. Державний службовець 4 рангу;

з квітня 2002 р. — провідний експерт Центру Разумкова;

з травня 2005 р. — директор політико-правових програм Центру Разумкова;

з листопада 2011 р. — заступник генерального директора з аналітичної роботи — директор політико-правових програм Центру Разумкова.

Телефон: (044) 201-11-92

 Електронна пошта: yuri@razumkov.org.ua