сайт в режимі налагодження, якщо ви не знайшли, що шукали можете відвідати стару версію сайту

Четвер, 23 листопада 2017 12:51

Перспективи майбутнього чи привиди минулого: чим запам’ятається п’ятий саміт Східного партнерства?

Автор

Референдум в Нідерландах та несформованість за результатами загальнонаціональних виборів там коаліційного уряду негативно позначилися на саміті Україна-ЄС, що відбувся цього липня в Києві. Тоді через небажання Нідерландів, за підтримки Німеччини, визнати європейські прагнення України було зірвано підписання підсумкової заяви саміту. Президент Порошенко, крім наполягання на чіткому закріпленні майбутніх перспектив української євроінтеграції, запропонував Брюсселю довгострокові цілі партнерства, що передбачають інтеграцію до митного, енергетичного, цифрового союзу ЄС, спільного авіаційного простору та Шенгенської зони. Зрештою, позиція Києва була почута в Брюсселі. Цього жовтня за посередництва Естонського головування в ЄС та за допомогою "гри слів" було вироблено компромісну формулу, за якою у підсумковій заяві саміту Східного партнерства буде згадка про європейські прагнення та європейський вибір країн-партнерів, про що було зазначено в підписаних Угодах про асоціацію з ЄС.


Минулого тижня Європарламент ухвалив резолюцію, в якій виступив за створення формату "Східного партнерства+", що якраз і визначає майбутні перспективи двосторонніх відносин. ЄС погодився запропонувати трьом асоційованим партнерам – Україні, Грузії і Молдові – перспективи секторальної інтеграції до ЄС відповідно до рівня їхніх амбіцій та на підставі статті 49 Договору про Європейський Союз. Однак це можливо за умови ефективного впровадження реформ, на чому варто окремо зупинитися.


Того ж дня, коли депутати Європарламенту голосували за новий формат відносин зі східними сусідами, Єврокомісія та Європейська служба зовнішньої дії опублікували звіт щодо стану реформ в Україні. У ньому, серед іншого, було вказано на певний прогрес у галузі реформування пенсійної системи, охорони здоров’я, безпечності харчової продукції, державної служби, судової та правоохоронної систем. Разом з тим, відзначалися проблеми у галузі антикорупційної реформи, пов’язані з низькими темпами перевірок е-декларацій високопосадовців, низькою кількістю обвинувальних вироків за корупційні правопорушення та затримкою створення антикорупційного суду.


Перебуваючи з візитом в Україні єврокомісар з питань розширення та європейської політики сусідства Йоганнес Ган дорікнув Києву у відсутності практичних результатів боротьби з корупцією та вказав на серйозне занепокоєння міжнародної спільноти з даного приводу. Двома днями раніше саме зі звинуваченнями на адресу НАЗК у фальсифікаціях перевірок е-декларацій чиновників виступила колишня співробітниця даного антикорупційного органу. Отже, попри позитивні сигнали від Брюсселя щодо важливих для Києва питань, останній недопрацьовує у власній зоні відповідальності. А у разі підтвердження фактів фальсифікацій перевірок е-декларацій це може загрожувати і безвізовому режиму з ЄС – найголовнішому досягненню євроінтеграції за останні роки. Адже навіть у надзвичайно прихильній України резолюції Європарламенту з численними стимулами для подальшого проведення реформ є пункт про можливе призупинення безвізового режиму та фінансування ЄС у разі згортання попередніх досягнень євроінтеграції.


Варто нагадати, що в Плані дій з лібералізації візового режиму у блоці 3 "Громадський порядок і безпека" політичними умовами надання Україні безвізового режиму названо як ухвалення законодавства про запобігання і боротьбу з корупцією, створення єдиного та незалежного антикорупційного органу, так й імплементація зазначених заходів.


Звісно, що ані Київ, ані Брюссель не зацікавлені у зростанні євроскептичних настроїв серед населення, проте все ж таки українській правлячій еліті варто взяти це до уваги. Цікаво, що напередодні важливого для України голосування в Європарламенті заступник глави Адміністрації президента Костянтин Єлісєєв опублікував статтю в брюссельському виданні EU Observer, у якому закликав ЄС визнати за Україною європейську перспективу у разі її фактичної готовності до вступу. Однак варто виходити з реалій, що у ближній перспективі Україну не чекають в ЄС, про що постійно заявляє на різних заходах Голова Представництва ЄС в Україні Хюг Мінгареллі. І постійне акцентування на цьому не дасть результатів, а лише призводитиме до роздратування.


До саміту Східного партнерства, що відбудеться 24 листопада в Брюсселі, Україна підходить, маючи конфлікти з двома членами ЄС та безпосередніми сусідами – Польщею та Угорщиною, що важко було уявити ще півроку тому. Зайнявши безкомпромісну позицію щодо необхідності для Києва змінити мовні положення нового закону про освіту, Будапешт заявив, що блокуватиме подальше зближення України з ЄС та НАТО. А до проекту підсумкової заяви саміту Східного партнерства за наполяганням угорської сторони було внесено пункт про неможливість звуження прав національних меншин. Зважаючи на це, може повторитися ситуація зі зривом підсумкової заяви саміту Україна-ЄС лише з різницею у назві країни та пункту декларації. На прикладі блокування засідання комісії Україна-НАТО у грудні 2017 року Будапешт довів серйозність своїх намірів.


Цілком вірогідно, що п’ятий саміт Східного партнерства буде насичений конфліктами та взаємними претензіями сторін. У країн-партнерів та ЄС накопичилося чимало взаємних протиріч. Поряд із суперечкою України та Угорщини інші країни-учасниці також можуть висловити своє невдоволення: Азербайджан – відсутністю пункту про підтримку територіальної цілісності за зразком України, Грузії та Молдови; Білорусь – засудженням в підсумковій декларацій спільних російсько-білоруських навчань "Запад-2017" та засудженням російської агресії; Молдова – критикою ЄС щодо зміни виборчого законодавства та реформування системи правосуддя. І можливий зрив підсумкової заяви саміту погрожує перекреслити досить привабливі перспективи подальшої євроінтеграції та поглибити минулі невдачі.


Аби не повторювати помилок у майбутньому варто засвоїти уроки минулого. Зважаючи на досить складну міжнародну ситуацію, внутрішні проблеми в ЄС та нагальність його реформування, Києву варто більш відповідально ставитися до виконання власних міжнародних зобов’язань, пов’язаних з виконанням Угоди про асоціацію. Слід виходити з тих реалій, що ЄС до наступних виборів до Європарламенту у 2019 році не прийматиме нових членів, на чому наголошував президент Єврокомісії Ж.-К. Юнкер у своєму зверненні "Про стан ЄС" у вересні 2017 році. А коли зрештою він буде готовий до розширення, першими кандидатами на вступ будуть саме країни Західних Балкан.


У зв’язку з останнім погіршенням відносин між Туреччиною, з одного боку, та ЄС і НАТО з іншого, Анкара можливо надалі не буде розглядатися як кандидат на вступ, а її місце може зайняти Україна. Однак це далека перспектива і у Києва є один шлях – ефективне виконання Угоди про асоціацію. Йдучи цією дорогою, Україна вб’є одразу двох зайців: сприятиме покращенню добробуту власних громадян, що є метою Угоди про асоціацію, і позбавить ЄС аргументів надалі відмовляти Україні у вступі до блоку за умови фактичної готовності останньої. Свого часу цим шляхом пішла Естонія. У 90-х ніхто не вірив, що країни Балтії стануть членами ЄС. Можливо така доля спіткає і Україну. Але для цього потрібно провести велику роботу.
Враховуючи достатньо прихильне ставлення до України з боку наднаціональних інститутів ЄС (в першу чергу Європарламенту, а потім Єврокомісії), потрібно більшу увагу приділяти двостороннім відносинам з окремими країнами-членами ЄС і заздалегідь вирішувати проблемні питання. Найбільший спротив євроінтеграції України чиниться на рівні міждержавної складової архітектури європейського проекту – Ради ЄС. Потрібно зацікавлювати країни-члени у важливості України для ЄС і не лише як "щита Європи", а й шукати інші конкурентні переваги.


Можливі суперечки на саміті Східного партнерства між ЄС та країнами-партнерами вчергове продемонструють необхідність розмежування країн з різним рівнем амбіцій. Адже ЄС, підписавши Угоди про асоціацію з Україною, Грузією та Молдовою поклав початок диференціації ініційованого ним же формату, надавши можливість трьом країнам тісніше інтегруватися з ЄС. І визнання необхідності цього є лише питанням часу. А потенційним новим статусом на заміну Східному партнерству, може бути статус країни-кандидата.

джерело

В’ячеслав Голуб

Експерт програм зовнішньої політики

натисніть для детальної інформації

Народився в 1990 році в м. Павлоград Дніпропетровської області.

Освіта:
Національний університет «Острозька академія» (2013 р.). Спеціальність: магістр із міжнародних відносин, політолог-міжнародник, перекладач.
Проходив стажування у Міністерстві закордонних справ України (2011 р.; 2013 р.; 2014-2015 рр.), Комітеті ВРУ з питань європейської інтеграції за Програмою стажування у Верховній Раді України та Центральних органах виконавчої влади від ГО «Ліга інтернів».

Робота:
Жовтень 2015 р. – серпень 2016 р. – робота на державній службі в Державному агентстві з енергоефективності та енергозбереження.
Серпень – грудень 2016 р. – експерт з питань внутрішньої політики Міжнародного центру перспективних досліджень.
Від січня 2017 р. – експерт програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова.

Електронна пошта:holub@razumkov.org.ua