Середа, 18 липня 2018 11:34

Нормативний цинізм

Автор

Вічна спокуса, проти якої я безперестанно веду виснажливу боротьбу, − цинізм. Альбер Камю

Людське суспільство тримається та суспільній моралі. Усі говорять про необхідність дотримання моральних норм – батьки дітям змалечку, учителі учням, політики тим, хто виріс з дитячого віку. Усі ми у повсякденному житті постійно посилаємося на мораль і моральні норми, часто говоримо про те, що хтось (“тільки не я!”) їх не дотримується. За такої ситуації суспільство ніби приречене бути високоморальним, але всі знають, що це далеко не так. Чому це відбувається?

Значною мірою тому, що суспільство, громадська думка не лише закладають у свідомість членів цього суспільства уявлення про норми моралі, але разом з тим і переконують у тому, що дотримуватися цих норм за певних обставин не обов’язково, і занадто “ретельне” дотримання норм моралі почасти засуджується.

Людина вимушена постійно ходити по межі моральності і цинізму. Абсолютна моральність, мабуть, дійсно недосяжна – будь-яка людина, що спокійно спить у теплій постелі, вже проявляє цинізм і байдужість до тих, хто не має даху над головою, а відвідання недешевого ресторану є актом цинізму по відношенню до тих, кому нічим нагодувати своїх дітей.

Як це не дивно, цинічне ставлення до норм моралі закладене саме в моральній свідомості суспільства. Адже моральна свідомість складається із двох складових: моралі офіційної та тіньової.

Офіційна мораль формулює певний “ідеал” поведінки, однак цей ідеал у більшості випадків видається недосяжним або таким, для якого “ще не визріли необхідні умови”. Для таких випадків і створена тіньова мораль, тобто моральні норми, якими насамперед і керуються в реальному житті. На відміну від норм офіційної моралі, норми тіньової моралі відкрито не проголошуються, а формуються у вигляді певних натяків, якими члена суспільства підштовхують до “потрібного” стилю соціальної поведінки і до “адекватного” ставлення до офіційної моралі. Отже, тіньова мораль існує у вигляді “таємниці, відомої всім”.

Будь-яка тінь існує лише при наявності предмета, який її відкидає, отже, і тіньова мораль може існувати лише при наявності офіційної моралі. І подібно до того, як тінь збільшується мірою того, як денне світило схиляється до обрію і слабшають його промені, так і тіньова мораль стає помітнішою тоді, коли в силу якихось причин вплив і сила офіційної моралі, її здатність регулювати стосунки між людьми слабшає. Але коли офіційна мораль зникає зовсім, зникає і її тінь – тіньова мораль, і тоді настає розпад суспільства, що невигідно нікому. Тому хоча б якась видимість офіційної моралі підтримується навіть найбільш аморальними людьми.

На відміну від офіційної моралі, основним принципом тіньової моралі є раціональність, тобто вважається, що тіньова мораль пристосована саме до реального життя. Такий підхід поширюється на всі сфери, у тому числі й на політику. Свого часу Центр Разумкова ставив респондентам запитання: “Наскільки виправданим є застосування політиками дій, які, хоч і є сумнівними з точки зору моральності, врешті можуть призвести до покращення становища в країні?”. У різні часи від 32 до 41 відсотків опитаних в Україні відповідали, що принаймні за певних обставин такі дії є виправданими. І незмінною була тенденція – прихильники політичних сил, які на час опитування перебували при владі, допускати аморальні, але “ефективні” дії частіше, ніж прихильники політичної опозиції (незалежно від того, яка політична сила перебувала на час опитування при владі). Певною мірою ці дані спростовують поширену міфологему, яка протиставляє “гарний народ” “поганій владі” – значна частина народу, як виявилося, дає дозвіл політикам на аморальні дії. І можна лише здогадуватися, стільки з них допускає аморальні дії для самих себе (також, звичайно, вимушено, “за певних обставин”). Хоча з часом число тих, хто виправдовує аморальні дії політиків, в Україні все ж зменшується (з 41% у 2006 році до 34% наприкінці 2017 року).

“Елітарний” цинізм полягає в тому, що представники соціальних еліт сприймають власне привілейоване становище в суспільстві як природне, пояснюючи це наявністю у себе якихось якостей, які притаманні їм, але не притаманні представникам нижчих класів. Прояви “елітарного” цинізму – байдужість до долі тих, хто не належить до елітних соціальних груп, “кланова свідомість”, небажання допускати в середовище свого спілкування представників нижчепоставлених соціальних груп. Цинізм нижчих соціальних прошарків побудований на переконані в тому, що представники вищих класів байдужі до інтересів нижчепоставлених соціальних верств, тобто фактично є реакцією на цинізм (реальний чи уявний) вищих соціальних прошарків. Часто він проявляється у настроях на кшталт того, що “вони крадуть, і ми будемо красти”. У результаті в суспільстві утворюється “замкнене коло” цинізму, коли цинічне ставлення одних служить виправданням для цинізму інших.

У Льва Толстого є повість “Фальшивий купон”, в якій показується, як один підлий вчинок (фальшивий купон, виготовлений гімназистом) ланцюжком передається від однієї людини до іншої, ламаючи долі і життя. І лише там, де зло доходить до краю, починається подолання зла і дається початок добрим справам, які також передаються від однієї людини до іншої і добро врешті перемагає.

Так і у всьому світі – коли цинізм і аморальність, здавалося б, перемагають у глобальній політиці, це лише ознака прийдешнього морального відродження людства. Як це сталося, наприклад, після перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.

Державні діячі, які будують свою політику на основі цинізму, взагалі заперечують моральний прогрес людства і орієнтуються на ціннісні та моральні стандарти архаїчних суспільств. Так, нацисти ідеалом суспільного устрою вважали стародавню Спарту, все суспільне життя якої було підкорене ідеї війни із сусідніми народами і пригноблення завойованого населення, а спартанська система виховання молодого покоління була взята за зразок для виховання молоді у Гітлерюгенді та СС.

Російський президент В. Путін також любить посилатися на ціннісні норми минулих епох для виправдання своїх дій. Зокрема, виправдовував анексію Криму тим, що анексії досить часто мали місце в історії (наводячи приклади від початку ХІХ століття). Тобто ціннісні та моральні стандарти минулих епох, так само, як і для нацистів, для нього залишаються актуальними.

Слабкою стороною цинізму є те, що він може лише паразитувати на моральності, тобто є дієвим до тих пір, поки здатен імітувати моральність, але довго це нікому не вдавалося робити. Як писав французький філософ Жак Аббаді, “можна дурити всіх деякий час, можна дурити довго деяких людей, але не можна довго дурити всіх”. Суспільство, в якому аморальність та цинізм досягли крайньої межі, “з’їдає” себе зсередини і врешті зазнає краху.

джерело

Михайло Міщенко

Заступник директора соціологічної служби

натисніть для детальної інформації

 Народився в 1962 р. в Києві.

Освіта: Київський державний університет ім. Т. Шевченка, філософський факультет (1984). Кандидат соціологічних наук.

У 1984–1990 р. — співробітник Відділення соціології Інституту філософії Академії наук України;

1990–1998 — співробітник Інституту соціології Національної академії наук України;

1998–2003 — співробітник Українського інституту соціальних досліджень;

2003 — співробітник Київського міжнародного інституту соціології;

з жовтня 2003 р. — заступник директора соціологічної служби Центру Разумкова.

Телефон: (044) 201-11-94

 Електронна пошта: mishchenko@razumkov.org.ua