сайт в режимі налагодження, якщо ви не знайшли, що шукали можете відвідати стару версію сайту

П'ятниця, 29 вересня 2017 10:52

Антикорупційний суд: Стратити не можна помилувати

Автор

Судова система значною мірою дезорієнтована і деморалізована. Важко прогнозувати результати її чергової модернізації в сенсі приведення усіх її сегментів до здатності належно здійснювати справедливе правосуддя. Сьогодні увагу фахового і політичного суспільного середовища зосереджено на очікуванні "фіналізації" процесу формування нового складу Верховного Суду і визначенні перспектив утворення антикорупційного суду, особливо – методів і засобів вирішення цього питання.

Антикорупційний суд (чи як "Вищий", чи як система судів, чи шляхом спеціалізації суддів) має бути утворено, як би контроверсійно це не сприймалось. По-перше, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" не тільки проголосив існування такого суду, а й в перехідних положеннях (п.16) виклав умови його утворення та проведення конкурсу на посади суддів.

По-друге, попри закиди керівництва НАБУ і САП на адресу судів, що вони, на їх погляд, недостатньо вмотивовані щодо боротьби з корупцією, відомо, що є й інші причини інертності судів щодо розгляду антикорупційних справ. Немало судів залишилися без суддів. Ще більше "некомплектних" судів, в яких працюють по кілька суддів, які мають неймовірне навантаження, оскільки зобов’язані за законом у відповідні строки розглядати кожну наявну справу. Звичайно, не усі судді добросовісні, як і учасники процесу.

По-третє, і мабуть основне: з корупцією необхідно реально боротися, особливо з "верхньою". В умовах, коли результати компанії пошуку корупції в усіх закутках тріади влади вивели Україну на перші рядки корупційних держав, а судова влада послідовно і цілеспрямовано позбавлена левової частини суспільної довіри, утворення спеціалізованого антикорупційного суду переведе проблему боротьби з корупцією в практичне русло. Назване не вичерпує аргументів на користь реалізації ідеї утворення спеціального антикорупційного суду.

З якого боку необхідно підступатися до організаційного етапу утворення цієї судової інституції?

Не можна не звернути увагу на те, що Закон України "Про судоустрій і статус суддів" проголосив створення "Вищого антикорупційного суду" як єдиного суду з розгляду антикорупційних справ. В професійному середовищі саме цей факт оригінальної недолугості авторів закону викликав несприйняття і критику, а не ідея утворення спеціалізованого антикорупційного суду. Саме заявлений статус "Вищого" суду без нижчих судів, позасистемного, "из ряда вон выходящего" наділив його очевидною "особливою" ознакою, попри те, що утворення особливих судів заборонено Конституцією. Особливість цього суду (в будь якій системній чи позасистемній іпостасі) виявляється як в пропозиції ухвалити окремий закон щодо його статусу, так і в пропонованому порядку відбору кандидатів на посади антикорупційних суддів: пропонується утворити спеціальну конкурсну комісію, яка проведе відбір на посади суддів. В цей же час, відповідно до встановленого законом порядку – це прерогатива Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККСУ) і Вищої ради правосуддя (ВРП).

В цьому контексті, пропоновані додаткові гарантії для антикорупційних суддів: вищі в порівнянні з суддями інших юрисдикцій зарплати, окрема охорона – явні колізії з загальним принципом єдності статусу судді. Доречно нагадати висновок Консультативної ради європейських суддів щодо спеціалізації про "неприпустимість формування при цьому враження, що компетентність судді в окремих питаннях відносить його до елітної групи суддів….що може викликати відсутність суспільної довіри до суддів".

Названі (і не названі) особливі ознаки антикорупційного суду необхідно мати на увазі і зробити все необхідне, щоб у конкретному процесі його утворення звести їх нанівець.

Створення окремої підсистеми спеціалізованих антикорупційних судів у системі кримінальних судів загальної юрисдикції не заперечується принципом спеціалізації суддів. Зразу скажу, що не вважаю вдалою спробу виправити недолугість ідеї впровадження "Вищого антикорупційного суду" авторами законопроекту №6011 "Про антикорупційні суди". Вони ще більше заплутали ситуацію, про що свідчить зміст статей 3 і 5 проекту і їх співвідношення. Виявляється, що у Вищому антикорупційному суді не тільки здійснюватиметься правосуддя як судом першої інстанції, а й переглядатимуться в апеляційному порядку його власні рішення. В одних справах судді Вищого антикорупційного суду діятимуть як судді першої інстанції, в інших – як судді апеляційної інстанції. Це засвідчує наступний зміст статті 3: "Судді апеляційної палати не беруть участь у кримінальному провадженні як суд першої інстанції. Судді апеляційної палати, які раніше брали участь в ухваленні судового рішення, не беруть участь у його перегляді в апеляційному порядку".

В статті, окрім цього, зазначено, що перегляд у касаційному порядку судових рішень Вищого антикорупційного суду, що набрали законної сили здійснює Велика Палата Верховного Суду. В той же час, в статті 5 передбачено створення у Касаційному кримінальному суді Верховного Суду Антикорупційної палати для перегляду вироків і ухвал Вищого антикорупційного суду, яким було здійснено розгляд справи по суті. В протиріччі з вище названим положенням статті 3, в статті 5 тільки рішення Апеляційної антикорупційної палати Верховного Суду направляються на перегляд Великої палати Верховного Суду. Звертає на себе увагу допущення подвійної касації по антикорупційних справах. Можливо, у цьому і є сенс, але в цілому наведені положення проекту закону №6011 справляють враження безсистемного конгломерату де в чому дивних новел.

Намагання поєднати в одному судовому органі, як в "матрьошці" двох судових інстанцій по одних і тих справах своєрідне ноу-хау. Професор Шишкін В.І. свого часу звернув увагу на те, що у переважній більшості країн судові системи організовані таким чином, що для кожної стадії судового провадження (інстанції) утворюються судові установи, до функціональної діяльності яких віднесено лише один із видів провадження справи. Цим забезпечується законність і обґрунтованість прийнятих судових рішень, усуваються допущені порушення закону та відновлення справедливості. Взаємопов’язанність судових інстанцій не допускає відносин підпорядкування нижчих судових органів вищим і не допускає впливу судів апеляційної (касаційної) інстанції на внутрішнє переконання суддів першої інстанції чи касаційної інстанції на обидва нижні суди при винесенні рішень у конкретних справах. Так побудована інстанційно і українська судова система.

Окрім запропонованого законом і оформленого проектом №6011 шляху створення антикорупційної юрисдикції, проектом №6529 пропонується варіант зі спеціалізацією суддів в судах кримінальної юрисдикції. Такий шлях можливий, але є серйозні перестороги. Зокрема, невизначений час відбуватиметься процес утворення самостійної спеціалізованої системи кримінальних судів. Відповідно до закону, спеціалізація суддів, в т.ч. – з розгляду антикорупційних справ, запроваджується за рішенням зборів наявних суддів відповідного суду без будь-яких конкурсів. Такий же процес має відбуватися і в апеляційних судах. В Касаційному кримінальному суді має бути утворена Антикорупційна палата з урахуванням спеціалізації суддів. Треба мати на увазі, що залишаються незаповненими сотні суддівських вакансій, а процес відбору на них ВККСУ ще не почала. Попереду ще масштабний процес оцінювання діючих суддів місцевих і апеляційних судів на відповідність займаній посаді за критеріями компетентності, доброчесності і професійності. Усе це робить перспективи завершення суддівської антикорупційної спеціалізації відверто туманними.

З іншого боку, утворення спеціальних антикорупційних судів у системі судоустрою не стане чимось абсолютно екзотичним. На мій погляд, систему антикорупційних судів можна сформувати і наповнити суддями протягом кількох місяців. Відомо, що в структурі НАБУ утворені три територіальні управління: Львівське, Одеське, Харківське. Генеральний прокурор називає до трьох тисяч антикорупційних досудових проваджень і завершених слідством справ, НАБУ – кількасот. В названих областях і Києві необхідно утворити окружні антикорупційні суди. В Києві, окрім цього – Апеляційний антикорупційний суд і Антикорупційну палату в Касаційному кримінальному суді. Кількість суддів в кожному суді неважко визначити і організувати конкурс за участі ВККСУ на посади суддів в усі суди.

Найбільше питань викликатиме механізм (процедура) відбору кандидатів на посади суддів в названі інстанції. Заслуговує реального вивчення на предмет застосування механізм проведення конкурсу, запропонований в проекті №6011. Перспектива цього реальна, враховуючи, що голова ВККСУ С.Коз’яков допускає можливість інкорпорації представників окремого органу для проведення конкурсу в структурі Комісії з врахуванням застережень, які ВККСУ готова надати розробникам законопроекту чи про внесення відповідних змін до закону "Про судоустрій і статус суддів", чи про визначення спеціальних вимог до суддів антиконституційних судів. Допустимість встановлення таких вимог витікає зі змісту останнього речення частини третьої статті 27 Конституції України: "Законом України можуть бути передбачені додаткові вимоги для призначення на посаду судді".

Забезпечити нормативно процес утворення антикорупційних судів і відбору на посади суддів можна внесенням низки конкретних змін і доповнень до Законів "Про судоустрій і статус суддів", "Про вищу раду правосуддя", до Кримінального процесуального кодексу. Ніякого конкретного закону про антикорупційні суди приймати непотрібно, тим більше, що проект такого закону дійсно можна чекати лише від президента.

І останнє застереження. Деякі автори законопроекту №6011 закидають на адресу автора альтернативного законопроекту №6529: "Головне, що намагається зробити цей законопроект – обмежити НАБУ і САП від антикорупційного суду для того, щоб у НАБУ не було безпосереднього зв’язку з ним". Ця позиція викликає тривогу: про який "безпосередній зв'язок НАБУ і антикорупційного суду" йде мова? Чи мета створення антикорупційного суду – замкнути ланцюг "кримінальна справа – судовий вирок"? Якщо саме таку мету переслідують автори законопроекту №6011 і низка громадянських активістів– антикорупціонерів, цей процес необхідно негайно припинити: між НАБУ і САП з антикорупційними судами може існувати лише зв'язок, визначений їх статусом і Кримінальним процесуальним кодексом. Бажано, щоб полеміка навколо антикорупційного суду відбувалася виключно в професійній площині з тим, щоб ці суди забезпечили право на справедливий суд як щодо злочинців, так і щодо безпідставно обвинувачених у здійсненні кримінальних злочинів.

джерело

Віктор Мусіяка

Науковий консультант з правових питань

натисніть для детальної інформації

 Народився у 1946 р. у Миколаївській області. У 1973 р. закінчив Харківський юридичний інститут (сьогодні — Національний університет "Юридична академія імені Ярослава Мудрого"). Науковець, відомий політичний і державний діяч, заслужений юрист України, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія», один з авторів Конституції України.

У 2015 році нагороджений Премією імені Ярослава Мудрого за видатні заслуги в законотворчій, судовій і правозастосовчій діяльності.

Робота:

1983-1996 — завідувач кафедрою цивільного права, проректор Національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого;

1994-1995 — перший представник Президента України у Верховній Раді України;

1994-1998, 2002-2005 — народний депутат України;

1995-1998 — віце-спікер Верховної Ради України;

1998-2002 — заступник директора з наукової роботи Інституту законодавства Верховної Ради України;

з 2014 — науковий консультант Центру Разумкова з правових питань.

 Телефон: (044) 206-85-05

Електронна пошта: musiyaka@razumkov.org.ua