Упродовж останнього десятиліття у світовій енергетиці відбулося чимало змін, що зумовили нові тенденції розвитку паливно-енергетичного комплексу та чинять вплив на енергетичну політику країн світу. Визначальними факторами формування трендів розвитку світової енергетики сьогодні є:
(1) загострення протиріч між основними гравцями на міжнародних енергетичних ринках, зокрема зміна вектора взаємовідносин між споживачами та виробниками, що посилює конкуренцію за енергоресурси;
(2) зміна структури пропозиції енергоресурсів та підвищення ролі окремих постачальників;
(3) нерівномірне зростання енергоспоживання, що посилює регіональні енергетичні диспропорції: темпи зростання попиту на енергетичні ресурси в таких країнах, як Китай та Індія, перевищують темпи зростання більшості розвинутих країн світу;
(4) швидка та непередбачувана волатильність цін на енергоресурси, зокрема нафту, природний газ та вугілля;
(5) зростання обсягів міжнародної торгівлі енергоносіями, розвиток інфраструктурної складової постачань енергоресурсів і загострення пов’язаних із цим ризиків; (6) необхідність боротьби зі зміною клімату, де головним засобом є подальша декарбонізація енергетики.
Важливою складовою сучасних тенденцій розвитку світової енергетичної галузі став розвиток технологій видобутку сланцевих нафти та газу, що призвів до “вуглеводневого буму” в США. Позитивний досвід використання технологій у США у середньостроковій перспективі дозволить країні стати одним з найпотужніших експортерів енергоресурсів. Крім того, відродження нафто- та газовидобутку у США може змінити ситуацію у міжнародній торгівлі енергоресурсами, а також вплине на формування цін на нафту та природний газ у світі. Зокрема, “сланцева революція” в США разом із введенням у експлуатацію нових експортних СПГ-терміналів у Катарі, Росії та Австралії у найближчому майбутньому призведе до принципово нового етапу розвитку світового газового ринку у частині міжрегіональної торгівлі газом.
Правила функціонування міжнародного ринку нафти вже досить довгий час формуються ОПЕК, яка відіграє ключову роль у регулюванні цін і поставок палива, а відтак суттєво впливає на загальну ситуацію на світовому енерегетичному ринку. Загальновідомо, що зміна цін на нафту, а з тим і обсягів їх міжнародних поставок чинять вплив на ціни на природний газ, оскільки останні досить сильно корелюють з ціною на нафту через їх прив’язку по газових контрактах.
Так, зниження цін на нафту у 2015р. та утримання їх на відносно низькому рівні у 2016р. стало позитивним результатом для країн-імпортерів як нафти, так і газу, що не можна сказати про країн-експортерів.
Дедалі більша виснаженість запасів традиційних видів палива, а також значні цінові коливання змушують країн-імпортерів диверсифіковувати джерела постачання енергоресурсів, що, своєю чергою, зумовлює посилену конкуренцію між країнами-експортерами. У зв’язку з цим, з початку ХХІ ст. дедалі чіткіше простежується тенденція вирішення проблеми енерегозабезпечення через політичні важелі. Поява саме політичної складової забезпечення енергетичної безпеки в ряді країн змушує суб’єктів міжнародних відносин, задля захисту власних інтересів, створювати структури та започатковувати механізми співпраці, які стають n 5 n активними компонентами світової енергетичної системи. Аналіз такої тенденції є необхідним з точки зору розробки ефективних заходів подолання міждержавних розбіжностей і забезпечення балансу інтересів між експортерами та імпортерами в умовах використання паливно-енергетичних ресурсів.
Зростаюча конкуренція на світових енергетичних ринках відкриває ширші можливості щодо вибору джерел, оптимізації енергетичного міксу та, в перспективі, зменшення емісії СО2. Захист довкілля шляхом прискореного переходу на низьковуглецеву енергетику в поточному десятилітті у спосіб застосування нових енергозберігаючих технологій, залучення інвестицій у НДДКР та впровадження державного регулювання, є розумною відповіддю на ризики глобального потепління. Можна з упевненістю стверджувати, що найважливішим “видом палива” в майбутньому стане ефективність енергоспоживання: обсяг енергії, зекономленої за рахунок підвищення ефективності її використання, буде більшим, ніж обсяг енергії, яку дасть будь-яке окреме джерело.
Український енерегетичний сектор як невід’ємна складова світового в умовах міжнародної нестабільності, волатильності світових цін на енерегоресурси, зовнішніх протистоянь та внутрішніх проблем, повинен ефективно фунціонувати, забезпечуючи енергетичну самодостатність країни. Прогрес залежатиме від ефективності реалізації внутрішніх реформ у частині ощадливого використання енергоресурсів власного видобутку поряд з політикою диверсифікації імпорту енергоресурсів. Задля досягнення конкурентоспроможності економіки та утримання гідних позицій на міжнародній арені, Україна повинна у своїх планах розвитку енергетики не стільки орієнтуватися на пріоритети сьогодення, скільки на виклики, що формують майбутній розвиток та діяти на випередження.
