Четвер, 18 жовтня 2018 15:00

Виступ експерта Центру Разумкова на Міжнародній конференції "Стратегії примирення. Роль Церков в Україні"

Автор
  • Друк

Виступ експерта Центру Разумкова Михайла Міщенка на Міжнародній конференції "Стратегії примирення. Роль Церков в Україні", (Київ, 17-18 жовтня 2018 р.)
Тема доповіді: "Очікування суспільства від Церкви і міжцерковні відносини".

завантажити pdf версію презентації виступу

ОЧІКУВАННЯ СУСПІЛЬСТВА ВІД ЦЕРКВИ І МІЖЦЕРКОВНІ ВІДНОСИНИ

Соціологічна служба Центру Разумкова здійснює моніторинг стану та тенденцій релігійності українського суспільства з 2000р. Останнє за часом загальнонаціональне дослідження проведене з 23 по 28 березня 2018 року за підтримки Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні. Дослідження здійснювалося в усіх регіонах України, за винятком АР Крим та тимчасово окупованих районів Донецької і Луганської областей. Опитано 2016 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%.

Більшість громадян визнають вплив релігії на певні аспекти суспільного життя. Певною мірою оцінка того, на які саме аспекти суспільного життя впливає релігія, відображає і очікування респондентів від релігії та церкви. Так, 71% громадян вбачають роль релігії в тому, що вона "підвищує моральність і духовність людей" (найчастіше у Західному регіоні (90%), найрідше – на Сході (58%)); 64% вважають її "одним із важливих засобів відродження національної самосвідомості і культури" (найчастіше на Заході країни (82%), найрідше – на Сході (48%)), 52% – "одним із чинників демократичного суспільства" (найчастіше на Заході (70%), найрідше – на Сході (40%).


Довіра до Церкви. За показником довіри Церква продовжує утримувати одну з перших позицій серед суспільних і політичних інститутів (поряд з волонтерськими організаціями та Збройними Силами). Разом з тим, порівняно з 2010р., коли рівень суспільної довіри до Церкви досяг максимуму (73%) цей показник зараз є нижчим (60%). У регіональному розрізі рівень довіри корелює із загальним рівнем релігійності – якщо у Західному регіоні довіряють Церкві 83% респондентів (рівень релігійності – 91%), то у Східному – лише 48% (рівень релігійності – 63%). В усіх регіонах число тих, хто довіряє Церкві перевищує число тих, хто їй не довіряє (однак, на Сході не довіряють Церкві досить багато − 39%). Водночас, привертає увагу досить відчутне (23%) число тих, хто не зміг визначитися в цьому питанні, на Півдні країни.


Разом з тим, високий рівень довіри до Церкви є, швидше, відображенням ставленням до релігії та її потенційної ролі у суспільстві, ніж відображенням ставлення до представників церкви. Лише 19% респондентів упевнені в тому, що «більшість священнослужителів – глибоко моральні й духовні особи» (причому частка тих, хто так вважає, знижується –- у 2010р. їх було – 26%). Найчастіше громадяни упевнені в тому, що «священнослужителі – такі ж як і більшість із нас, – з усіма достоїнствами і гріхами». Наразі таку думку поділяють 44% опитаних. 26% – вважають, що «більшість священнослужителів думають насамперед про гроші, а не про духовне» (у 2010р. – 17%).


Моральний авторитет Церкви. Високий рівень довіри до Церкви дисонує з рівнем її визнання як морального авторитету. На цей час моральним авторитетом визнали Церкву 45% опитаних, тоді як у 2010р. – 56%. Не вважають її моральним авторитетом – 35% (проти 27% у 2010р.).


Позиції громадян з цього питання мають виразний регіональний характер: Церква є моральним авторитетом для 74% жителів Заходу, значно нижчими є показник у Центрі і на Півдні (41% і 39%, відповідно), і особливо на Сході (лише 28%). Східний регіон – єдиний з-поміж регіонів, де більшість опитаних (52%) відповідають, що Церква для них не є моральним авторитетом. Для жителів Східного регіону характерний низький рівень довіри до ієрархів усіх найбільших церков України (у тому числі й тих, які найбільш представлені в цьому регіоні).


Моральним авторитетом вважають Церкву 84% тих респондентів, які відвідували Церкву останньої неділі перед опитуванням, і лише 33% тих, хто не відвідував. Очевидно, що саме визнання чи невизнання Церкви моральним авторитетом і зумовлює рішення для людини – відвідувати чи не відвідувати Церкву.


Лише 49% опитаних вважають, що в сучасному українському суспільстві Церква відіграє позитивну роль,. Знову-таки, найчастіше на позитивну роль Церкви вказують жителі Західного регіону (74%), тоді як у Центральному регіоні – 45%, у Південному − 43%, а у Східному – лише 33%.


Слід наголосити – не йдеться про негативну роль Церкви. Так на цей час її оцінили лише 5% опитаних (від 2% на Заході до 8% на Сході). Водночас, значна група (32%) опитаних поділяють ту думку, що «Церква не відіграє помітної ролі» – тут оцінка жителів Центрального, Південного і Східного регіонів (таку оцінку поділяють відповідно 35%, 37%, 39% їх жителів) істотно відрізняється від точки зору жителів Заходу (лише 15% серед них так вважають) (діаграми «Яку роль відіграє Церква…?»).


Найчастіше позитивну роль Церкви констатують вірні УГКЦ (84%), меншою мірою – вірні УПЦ-КП (63%) і УПЦ (54%), ще рідше її відзначають «просто християни» (40%) і «просто православні» (35%), і зовсім рідко – ті, хто не відносить себе до жодного з релігійних віросповідань (5%). Останні частіше за інших вважають, що Церква відіграє негативну роль (21%).


Можливо, авторитет церкви є недосить високим, оскільки громадяни вважають її недостатньо активною у суспільному житті. Так, переважна більшість (74%) респондентів, очікують, що "релігійні діячі повинні ставати на захист найбідніших прошарків громадян у разі прийняття владою рішень, які знижують життєвий рівень населення".. Частіше з цим згодні жителі Західного і Центрального регіонів (82% і 77%, відповідно), порівняно з жителями Півдня і Сходу (69 і 65%, відповідно).


Разом з тим, відносна більшість опитаних погоджується з тим, що релігійні організації беруть слабку участь у соціальній роботі: допомога нужденним, інвалідам, хворим, літнім тощо (з цим згодні 42% опитаних проти 34% незгодних). Однак, слід зазначити, що частка згодних із цим судженням зменшилася порівняно з 2000р., коли вона становила 52%.


Тут істотно відрізняється ситуація в регіонах: якщо в Західному регіоні відносна більшість (47%) не згодна з тим, що релігійні організації беруть слабку участь у соціальній роботі (згодні лише 31%), то у всіх інших регіонах відносна більшість опитаних згодні з тим, що релігійні організації беруть слабку участь у соціальній роботі.


До речі, серед тих, хто респондентів, які погоджуються, що релігійні організації беруть слабку участь у соціальній роботі, рівень довіри до Церкви є нижчим, ніж серед тих, хто з цим не погоджується (відповідно 52% і 76%).


Оцінюючи, на чиєму боці є Церква в параметрах "бідні і знедолені – сильні і багаті", громадяни дедалі більше схиляються до того, що Церква дещо більшою мірою є на стороні «сильних і багатих»: якщо у 2010р. за десятибальною шкалою (де «1» – це "обстоювання прав бідних і знедолених", а "10" – "сильних і багатих"), позиція Церкви була оцінена у 5,2 бала, то у 2018р. – у 5,9 балів. Єдиний регіон, де оцінка склала менше 5 балів, – Захід (4,9 бала); в решті регіонів – від 5,4 балів на Півдні до 6,6 бала на Сході країни.
Як і раніше, більшість громадян переконані в тому, що "Церква не повинна втручатися у відносини між людиною і владою". Однак, число тих, хто так думає, зменшилося з 63% у 2010р. до 54% у 2018р. Натомість дещо збільшилося число тих, хто вважає, що "залежно від ситуації Церква повинна або підтримувати, або критикувати владу", – з 10% до 17%. Ще 11% опитаних упевнені, що "Церква зобов’язана критикувати владу, оскільки її місія – викривати неправду і зловживання". Отже, більше чверті (28%) громадян демонструють запит на критичну позицію Церкви стосовно влади. Лише 6% поділяють ту точку зору, що "Церква зобов’язана підтримувати державну владу, бо «немає влади, щоб не була від Бога".

Українське суспільство залишається загалом толерантним до сповідування різних релігій. Як і раніше, переважна більшість громадян вважають, що «будь-яка релігія, яка проголошує ідеали добра, любові, милосердя і не загрожує існуванню іншої людини, має право на існування» (44%) або "всі релігії мають право на існування як різні шляхи до Бога" (31%). Порівняно з 2017р. загальна сума тих, хто обирає ці два варіанти відповіді, практично не змінилися.
Лише 9% опитаних підтримали твердження "істинною є лише та релігія, яку я сповідую", ще 14% впевнені в тому, що "право на існування мають лише традиційні для нашої країни релігії".


Привертає увагу певна залежність позицій опитаних від їх церковно-релігійного самовизначення. Так, прихильники УПЦ та УГКЦ є дещо менш толерантними до віросповідної свободи, ніж прихильники УПЦ-КП, "просто православні", «просто християни" і громадяни України в цілому. Понад третини прихильників УПЦ та УГКЦ (38% і 35%, відповідно) вважають, що право на існування має або релігія, яку вони сповідують, або традиційні для країни (діаграма "Яке з наведених тверджень стосовно релігії…?").

Ставлення громадян до різних релігій і релігійних течій є переважно або позитивним, або байдужим. Найчастіше висловлювалося позитивне ставлення до православ’я – 78% (від 82% у Центральному регіоні до 74% – на Сході). Позитивне ставлення до греко-католицизму висловили 42% респондентів, байдуже – 39%, негативне – лише 4%. Стосовно всіх інших релігій і релігійних течій загалом по країні переважає байдуже ставлення, однак, привертають увагу і досить значні частки опитаних, які засвідчили негативне ставлення, зокрема до ісламу (19%), євангелічних і харизматичних церков (16%), іудаїзму (14%), протестантизму (13%).


У питанні ставлення до деяких релігій і релігійних течій дуже виразними є регіональні відмінності. Так, на Заході переважна більшість (74%) опитаних засвідчили позитивне ставлення до греко-католицизму – тоді як у решті регіонів відносна більшість опитаних є до нього байдужими (від 46% у Центрі до 38% на Півдні); подібним є розподіл позицій стосовно римо-католицизму: на Заході позитивне ставлення до нього виявили більшість (61%) опитаних, у решті регіонів відносна більшість засвідчили байдуже ставлення (від 49% у Центрі до 39% на Півдні, таблиці "Як Ви ставитеся до наведених релігій і релігійних течій?").


Якщо відносна більшість (48%) вірних УПЦ-КП висловлюють позивне ставлення до греко-католицизму, то відносна більшість (45%) вірних УПЦ ставляться до нього байдуже. Така ж тенденція проявляється і у ставленні до римо-католицизму − відносна більшість (43%) вірних УПЦ-КП позитивно ставляться до нього, тоді відносна більшість (46%) вірних УПЦ – байдуже.


Оцінюючи причини міжконфесійних конфліктів найчастіше респонденти відповідають, що «конфлікти між Церквами є суто політичними» – так вважають 31% опитаних (хоча цей показник і помітно менший, ніж у 2017р., коли так вважали 37% опитаних); такі чинники, як конфлікти через майно та будівлі, а також конфлікти через те, що керівники церков жадають влади, посіли другу і треті позиції (28% і 25%, відповідно). Рівень підтримки тези про амбіції ієрархів значно знизився порівняно з 2000р. (з 39% у 2000р. до 25% у 2018р.), підтримка тези про майно є дещо вищою, ніж це було у 2000р. – 28% проти 23%, відповідно, але нижчим від зафіксованого у 2010р. (35%).


Слід зазначити, що жителі Західного регіону найчастіше називають майнові чинники як причину конфліктів, у Південному та Східному регіонах частіше за інші називають політичні чинники,а у Центрі політичні, майнові чинники і «владні амбіції» ієрархів називаються приблизно однаково часто.


Привертає увагу також число тих, хто вбачає причину міжцерковних конфліктів "у національному питанні": впродовж часу моніторингу воно не становило менше 10%, а у 2010р. досягло 18%. У 2018р. цей показник дорівнював 16%: від 12% у Центрі країни до 20% − на Півдні.


14% респондентів вважають, що ЗМІ роздмухують релігійну нетерпимість і міжцерковні.

Отже, можна зробити такі висновки:

  • Питання релігійного і церковно-конфесійного визначення мають виразний регіональний характер. Західний регіон традиційно характеризується найвищим рівнем релігійності, Південний та Східний – найнижчим. До того ж, у Південному і Східному регіонах самовизначення громадян у релігійній сфері характеризується нестійкістю, що відображає загальну суперечливість змін у масовій свідомості цих регіонів.
    Найчастіше роль релігії і Церкви громадяни України вбачають у тому, що вона повинна "підвищувати моральність і духовність людей", служити "засобом відродження національної самосвідомості і культури", "сприяти утвердженню демократичного суспільства".
  • Лише 49% опитаних вважають, що в сучасному українському суспільстві Церква відіграє позитивну роль. До того ж, знижується рівень визнання Церкви моральним авторитетом (особливо це стосується Сходу).
    Можливо, авторитет церкви є недосить високим, оскільки громадяни вважають її недостатньо активною у суспільному житті. Оцінюючи, на чиєму боці є Церква в параметрах «бідні і знедолені – сильні і багаті», громадяни дедалі більше схиляються до того, що Церква дещо більшою мірою є на стороні "сильних і багатих".
  • Можна припустити, що саме на основі ідеї соціального служіння та активної соціальної позиції Церкви України можуть знаходити шляхи взаємодії та компромісу.
Михайло Міщенко

Заступник директора соціологічної служби

Детальніше

Народився в 1962 р. в Києві.

Освіта: Київський державний університет ім. Т. Шевченка, філософський факультет (1984). Кандидат соціологічних наук.

У 1984–1990 р. — співробітник Відділення соціології Інституту філософії Академії наук України;

1990–1998 — співробітник Інституту соціології Національної академії наук України;

1998–2003 — співробітник Українського інституту соціальних досліджень;

2003 — співробітник Київського міжнародного інституту соціології;

з жовтня 2003 р. — заступник директора соціологічної служби Центру Разумкова.

(044) 201-11-94

mishchenko@razumkov.org.ua