сайт в режимі налагодження, якщо ви не знайшли, що шукали можете відвідати стару версію сайту

Понеділок, 26 грудня 2016 07:36

Соціологи: "В умовах війни навіть найбільш невдоволені владою утримуються від протестів"

Автор



Порівняно з 2013 роком дещо поменшало негативного ставлення до правоохоронних органів. Так, у липні 2013-го міліції довіряли 19%, не довіряли 75%. Нині, станом на листопад, поліції довіряють 24% і не довіряють 64% населення. Зміни є, але незначні. Крім того, ми ставили запитання щодо патрульної поліції, яка фактично найбільше реформована. За даними листопада, позитивно до її працівників ставляться 44%, негативно — 37% населення. Але загалом погляди на правоохоронців змінилися мало.

ЗА ДВА РОКИ АРМІЯ ПРОДЕМОНСТРУВАЛА СВОЮ ЗДАТНІСТЬ ВОЮВАТИ, І НИНІ ЦЕ ОДИН ІЗ НЕБАГАТЬОХ ДЕРЖАВНИХ ІНСТИТУТІВ, ДОВІРА ДО ЯКОГО ПЕРЕВАЖАЄ НЕДОВІРУ

Змінилося ставлення до армії. У липні 2013-го їй довіряв повністю або швидше довіряв 41%, не довіряли 43%. Цифри на рівні статистичної похибки, тому можна говорити приблизно про однакову кількість людей, які ставилися до ЗСУ з довірою і недовірою. Станом на 2016-й Збройним силам довіряють 57%, не довіряє 31%. Як бачимо, ставлення змінилося. Але я сказав би, що це відбулося завдяки ставленню людей до рядового складу військ. Спец­опитувань не проводили, але з наявних даних можна зробити висновок, що рівень довіри до генералітету не підвищився. Зросло тільки позитивне ставлення до рядових бійців.

Церкві в липні 2013 року 67% довіряли і 23% — ні. Нині до неї мають довіру 59% і не мають 27%. Можна сказати, що церква залишається одним із найавторитетніших інститутів у суспільстві. Водночас очевидно, що, відповідаючи на запитання, представники різних конфесій мають на увазі ту церкву, до якої ходять і якій симпатизують, може, і з політичних міркувань. А щодо кількості симпатиків чи вірян того або ж того патріархату, то у 2013‑му серед усіх опитаних прихильників УПЦ (МП) було 20%, а УПЦ (КП) — 18%. Це теж на рівні похибки. За даними дослідження, результати якого опублікували в листопаді, до МП зараховували себе 15%, до КП — 26%. І тут можна говорити про зміну ставлення до церков. І, що важливо, це почалося ще у 2013‑му. Загалом, за даними наших опитувань, Московський патріархат перебував на піку в 2010 році. Тоді до його вірних зарахували себе 24% опитаних. І відповідно 15% — до КП.

У питаннях зовнішньої політики переважає євроінтеграція. Так, за даними вересня 2016-го, пріоритетними відносини з ЄС назвали 46% опитаних. У грудні 2013-го показник був на рівні 43%. Водночас побільшало тих, хто вважає пріоритетними відносини зі США: у 2013-му був 1%, у 2016-му стало 5%. Водночас поменшало тих, хто називає такими контакти з РФ: у вересні 2016-го їх 13%, у грудні 2013-го було 34%. Але врахуймо, що зараз ми опитуємо лише контрольовану Україною частину Донбасу й зовсім не залучаємо Крим.

Що ж до правильного чи неправильного розвитку подій, то можна констатувати загальне невдоволення ситуацією. У листопаді 2016 року 17% респондентів вважали, що події розвиваються в правильному напрямку, 67% — навпаки. У жовт­ні 2013-го перших було 15%, других — 65%. Фактично дані не змінилися. Водночас не забуваймо, що люди в різні періоди вкладають різний сенс у визначення «правильний (неправильний) розвиток». Але можна сказати, що таке ставлення до розвитку подій у державі для України є нормальною ситуацією. Більшість досліджень за останні десятиліття демонструють перевагу тих, хто вважає, що події розвиваються хибно. Винятком є хіба що червень 2005 року. Тоді 43% стверджували, що події розвиваються правильно і 31% — навпаки. Схожий сплеск оптимізму був і у 2010-му, коли переміг Янукович. Показники становили приблизно по 35%. Тобто в певної частини населення результат виборів викликав оптимізм. Можна здогадатись, у якої саме. У березні 2014-го також спостерігався сплеск: 32% громадян вважали, що події розвиваються правильно і 41% — що ні.

І про масові виступи. Така можливість існує завжди. Інше питання — їх спрогнозувати. Адже потенційна готовність не означає, що вони виникнуть. Скажімо, коли ми проводили опитування «Чи готові ви узяти участь у протестах?», найвищі показники були наприкінці 2008 року: тоді писали про початок економічної кризи. І на той момент значно зросла частка громадян, готових вийти на вулиці. Але, коли кризові процеси в економіці почалися, відсоток готових узяти участь у масових акціях зменшився. Тобто очікування неприємних подій, кризи може більше стимулювати протестні настрої, ніж сама криза. Це якщо йдеться про економічні причини. Хоча ні у 2008-му, ні у 2009-му масових акцій не відбулося.

Напередодні подій 2013 року соціологи не змогли передбачити їх виникнення, виходячи з даних опитувань. Адже для початку протестів не обов’язково, щоб більшість населення була до них готова. У виступах бере участь активна меншість людей. І саме їхня активність важлива. Плюс потрібна група факторів: готовність активної меншості взяти участь у протестах, наявність певного тригер-ефекту, події, яка була б подразником для акцій. У 2013-му нею стала відмова від підписання Угоди про асоціацію з ЄС, хоча саме влада Януковича налаштовувала громадську думку на це підписання. Коли ж його не відбулося, сталося масове розчарування. А потім побиття студентів: це був контрольний постріл для Януковича в тих умовах.

Щодо нинішньої ситуації. Враховуймо зовнішню агресію: вона є стримувальним фактором для активної меншості. Навіть та частина людей, що невдоволена владою і ситуацією, вийде на вулиці з антивладними вимогами й гаслами лише за наявності дуже великого подразника, який важко уявити. Хіба що, скажімо, раптом виявиться, що українське керівництво повністю перейшло на бік Путіна. Тобто потрібен надзвичайно потужний тригер.

Останнє редагування Четвер, 29 грудня 2016 07:42
Михайло Міщенко

+

Заступник директора соціологічної служби

натисніть для детальної інформації

 Народився в 1962 р. в Києві.

Освіта: Київський державний університет ім. Т. Шевченка, філософський факультет (1984). Кандидат соціологічних наук.

У 1984–1990 р. — співробітник Відділення соціології Інституту філософії Академії наук України;

1990–1998 — співробітник Інституту соціології Національної академії наук України;

1998–2003 — співробітник Українського інституту соціальних досліджень;

2003 — співробітник Київського міжнародного інституту соціології;

з жовтня 2003 р. — заступник директора соціологічної служби Центру Разумкова.

Телефон: (044) 201-11-94

 Електронна пошта: mishchenko@razumkov.org.ua

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Останні матеріали з Михайло Міщенко: