На крок позаду. Як Київ загнав себе у пастку блокадою Донбасу

22 березня 2017

На тлі суперечливих заяв президента України Петра Порошенка щодо блокади Донбасу експерти говорять про брак стратегії Києва стосовно непідконтрольних територій та глухий кут, у якому через це опинилася українська влада.

Попри підписаний Петром Порошенком указ щодо тимчасової зупинки переміщення вантажів через лінію зіткнення на Донбасі український президент вважає торгівельну блокаду шкідливою. На засіданні Ради регіонального розвитку в Києві у понеділок, 20 березня, Порошенко заявив, що блокада загрожує росту промисловості та курсу національної валюти. "Внаслідок блокади Україна втратила вплив на власні території. Водночас завдано удару по вітчизняній енергетиці, металургії, по бюджету", — зазначив політик.

Та визнаючи шкоду, яку блокада завдає економіці країни, український президент водночас запевняє, що тимчасова заборона на переміщення товарів через лінію розмежування на Донбасі, запроваджена у відповідь на захоплення українських підприємств на окупованих територіях, буде діяти до повернення цих підприємств під юрисдикцію України.

З огляду на суперечливий підхід українського керівництва до блокади непідконтрольних територій DW запитала в експертів про її можливі наслідки для мінського процесу, політичної ситуації у країні та можливості реінтеграції Донбасу.


Блокадна пастка

На думку аналітика громадської організації "Донецький інститут інформації" Віталія Сізова, від запровадження торговельної блокади з боку офіційного Києва найбільше виграє Росія. Він вважає, що це дозволяє Москві завжди бути на крок попереду в конфлікті з Україною. "Якщо торгівлю буде відновлено — це викличе хвилю обурення у частини суспільства, особливо якщо натомість Росія зможе отримати певні поступки", — вважає Сізов.

Водночас продовження блокади завдасть удару не лише по економіці, зазначає експерт. Для західних партнерів, які вже висловили негативну оцінку цього кроку, він означатиме відхід від духу мінських домовленостей, а також ще більше ускладнить потенційну реінтеграцію Донбасу, додає він.

Натомість директор військових програм Центру Разумкова Микола Сунгуровський не вбачає у рішенні української влади загрози для мінського процесу, а саму ідею блокади вважає цілком виваженою. Адже, за його словами, в умовах гібридної війни продовження торгівлі із окупованими територіями створювало ситуацію невизначеності, яка завжди грає на руку агресору, а не стороні, що захищається. При цьому і Сунгуровський вважає останні дії влади непослідовними та неконструктивними. "Не було б тих негативних наслідків і не було б тих підозрілих людей, які брали участь у цій блокаді, якби цю ідею вчасно очолила держава", — каже експерт.


Стратегічний вакуум

Попри різне ставлення до самої ідеї припинення торговельних відносин із непідконтрольними територіями опитані DW експерти відзначають брак стратегії щодо Донбасу з боку української влади. За словами Сізова, якоїсь визначеної політики у цьому питанні в Києва не було із самого початку конфлікту. На його думку, ішлося лише про намагання зберегти владу на решті території України, а тому — необхідність говорити те, що хочуть почути виборці. Тоді як реальна необхідність отримувати донецьке вугілля призводила до того, що слова розходилися зі справами, зазначає експерт. Саме тому, вважає Сізов, українська влада діяла здебільшого ситуативно. "Порошенко постійно висловлювався проти блокади, а потім очолив її, коли в нього просто не залишилося іншого виходу", — констатує експерт.

Сунгуровський нагадує — питання припинення торгівлі із окупованими територіями піднімалося ще восени 2014 року. Тоді було ухвалене рішення РНБО про диверсифікацію постачань вугілля. Тільки у травні наступного року президент затвердив це рішення власним указом, але з тих пір більше нічого не було зроблено, розповідає експерт. На його думку, це свідчить про неспроможність Києва системно підходити до вирішення проблеми окупованих територій. "Влада зациклена на тому, аби знайти прості рішення, які б дуже швидко спрацювали, покращили б імідж певної політичної сили та за які не несли б відповідальності ті, хто ці рішення ухвалює. Але це все політика на рівні рефлексів", — вважає Сунгуровський.


Микола Сунгуровський

Директор військових програм


Народився в 1951 р. в Москві.

Освіта:

Оренбурзьке вище військове зенітне ракетне училище (1972);

Київська академія протиповітряної оборони (1982);

Вища школа підприємництва при Київському інституті народного господарства (1991).

Кандидат технічних наук, старший науковий співробітник, автор понад 100 наукових праць.

Робота:

з 1982 р. — наукова робота (39-й Науково-дослідний інститут бойового застосування військ ППО сухопутних військ, Центральний науково-дослідний інститут МО, Національний центр оборонних технологій і воєнної безпеки, Аналітична служба Апарату РНБО);

з грудня 1999 р. — координатор програм Центру Разумкова;

з лютого 2000 р. — позаштатний консультант Комітету з питань національної безпеки і оборони Верховної Ради України;

з грудня 2006 р. — директор воєнних програм Центру Разумкова.

Полковник запасу, стаж військової служби — 31 рік. Сфери діяльності — системологія, системний аналіз, стратегічне планування, методи аналізу та забезпечення національної безпеки. Остання посада в державних органах — завідувач відділу Аналітичної служби Апарату Ради національної безпеки і оборони України.

(044) 201-11-98

sungurovsky@razumkov.org.ua