Про що свідчать останні події
Ще й раніше мав розмірковування про те, що перш, ніж буде завдано удару по Кримському мосту, має бути проведена ґрунтовна оцінка ризиків для України. Мимоволі повертаєшся до цих міркувань, особливо на фоні сумнівів у тому, що вибух на Кримському мосту — акція українських спецслужб. Напрошується висновок про те, що цей вибух міг бути провокацією російських спецслужб. Провокація ця переслідує кілька цілей внутрішніх, і в тому числі, надати певну легітимізацію черговій безпрецедентній ескалації, яку ми сьогодні спостерігали.
Що стосується оцінки того, що відбувалося у суботу вранці на Кримському мосту, то є підстави для серйозних сумнівів: чи міг вибух вантажівки спричинити обвал двох прольотів та ще й у той час, коли проходив ешелон із повними нафтопродуктів цистернами? Перечитав експертні оцінки вибухотехніків та спеціалістів із цивільної безпеки подібних структур. В результаті цього аналізу виникає виправданий сумнів у тому, що це міг бути просто підрив вантажівки.
По-друге, повертаючись до початку своїх міркувань: чи це був прорахунок вищого політичного керівництва — зробити цю акцію саме в той момент, коли Захід всіляко намагається зупинити черговий виток ескалації? Бо висновок однозначний — інцидент із Кримським мостом прискорить ескалацію.
Той оці два фактори посіяли у мене підстави для сумнівів у тому, що це була саме акція українських спецслужб. І ще одне: добу прокремлівська медіаспільнота з офіційними особами намагалися розігрувати традиційну карту того, що це просто нещасний випадок. І тут раптом Путін виступає і прямим текстом (причому, це була кількасекундна заява) звинувачує українські спецслужби. У Новофедорівці були вибухи, здійснювалися атаки на штаб Чорноморського флоту у Севастополі, ще раніше — затоплення крейсера Москва, але Кремль всіляко намагався відхилити версії того, що це могла зробити Україна. А тут, раптом, на тобі. І це прозвучало як анонс сьогоднішньої масованої ракетної атаки.
У контексті цих подій абсолютно доцільно подивитися на Білорусь
Якщо у когось є сумніви, мовляв, не може такого бути, щоб росіяни підірвали власний міст. Ну, це ті ж самі люди, які підірвали Північні потоки кілька тижнів тому, які підірвали будинки на Каширському шосе у 1999 році (що стало приводом для початку другої воєнної кампанії проти Чечні, на цьому Путін прийшов у Росії до влади), так званий «рязанський цукор». Такі історії ще на пам’яті.
Чому кажу провокації? Бо ми вже навчилися розрізняти провокації й справжні військові акти. Але якщо буде ухвалене політичне рішення завдання ударів по військовій інфраструктурі на території Білорусі, то це може слугувати радше стримуючим, ніж провокуючим фактором.
Що ж може утримати Лукашенка від відкритого вступу у війну? Думаю, що, насамперед, його внутрішні інстинкти. Бо будь-як сигнали (їх уже стільки надходило з різних столиць Євросоюзу), думаю, він пропускає повз вуха. Але сигнал, який він не зможе пропустити — якщо «председатель Си» передасть йому через свої канали — вступати чи не вступати у війну. Бо Білорусь доволі сильно залежить і економічно від Китаю. Тож думка саме китайського керівника для Лукашенка була б переконливою.
Джерело:
