«Визнання Росією незалежності окремих територій Грузії — Абхазії та Південної Осетії — сьогодні не має юридичних наслідків для статусу цих невизнаних територій. Тому що для цього потрібне, звичайно, широке міжнародне визнання. Сьогодні таке рішення підтримав ХАМАС (палестинські бойовики) і Віктор Янукович, поки про іншу підтримку я не чув.

Щодо подальших наслідків… Вони пов’язані з тією межею, до якої готова йти Росія, у порушенні норм міжнародного права. Адже сьогодні, по суті, є два етапи в Грузії: перший стосувався військового зіткнення Грузії з Південною Осетією, потім Грузії та Росії, а другий етап почався з відмови Росії вивести війська з Грузії і з моменту визнання незалежності територій Грузії. Тобто Росія порушила міжнародне право у тій частині, яку сама підтримувала — резолюцію ООН, де говорилося про територіальну цілісність Грузії.

Далі порушення продовжується, заклики міжнародного співтовариства не спрацьовують, тому, звичайно, це реальний виклик не тільки міжнародно-правовій системі, а й міжнародному співтовариству.

Росія вже сьогодні знаходиться у дипломатичній ізоляції. Не думаю, що зайде надто далеко і буде якась міжнародна ізоляція, але, гадаю, що рішення саміту першого вересня ЄС покаже, чи не надто необачною була позиція Російської Федерації у ставці на фактор сили.

Тому, на мою думку, є дві групи наслідків. Перша: сьогоднішні наслідки — розбалансована система — і вона свідчить про те, що в разі, коли одна зі сторін конфлікту є членом Радбезу ООН, у даному випадку Росія, прийти до вирішення конфлікту цим інструментом дуже складно. Це певна міна уповільненої дії усієї системи, яка останні десятиліття регулювала заморожені регіональні конфлікти.

Друга — стратегічні наслідки. Вони стосуються того, що в майбутньому ті, хто сповідуватиме сепаратистські настрої, навіть на території самої Росії, можуть знову звертатися до цього прикладу — дій Росії в Грузії. Тобто, гадаю, у стратегічному сенсі Росія повелася досить необачно.

Можливо, така ситуація призведе до більш ефективної розбудови європейської системи безпеки. Звичайно, це підштовхне до обговорення надійності Росії як партнера. Уже сьогодні обговорюється питання довіри, адже Росія пішла навіть на порушення тих домовленостей, які були досягнуті з керівництвом Німеччини та Франції. І це насторожує лідерів цих країн.

Тобто сьогодні є такі почуття, які об’єднують в Європі подив, настороженість і готовність до більш рішучих дій. Гадаю, що результати цих настроїв ми побачимо дуже скоро.

Які цілі Росії? Росія, не будучи в змозі конкурувати економічно, соціально з провідними центрами євроатлантичних впливів, і тільки маючи силовий фактор (ядерну зброю та армію), вирішила використати цей фактор для того, аби змінити поле конкуренції. Намагаючись перевести конфліктну ситуацію в конкуренцію, Росія намагається досягти, як вона думає, нового впливу в геополітиці. Але сподівання на те, що вона знайде в такій грі партнера з боку країн Заходу, навряд чи будуть виправдані».

«Так, в Чорному морі зараз дійсно напружена ситуація. Хоча маневри кораблів НАТО і ЧФ носять більше рекламно-демонстративний характер, ніж військово-стратегічний. Але зарікатися від біди все ж не варто, — вважає директор військових програм Центру Разумкова Микола Сунгуровський. — Проте, щоб напасти один на одного випадковості замало. Ці питання піднімаються на рівні вищого керівництва країни. Ворогуючі сторони повинні відіслати один одному попередження і вже потім можна пускати в хід ракети».

Москва налякала Чехію і Польщу, що відповість на розміщення ПРО «військовим способом». Росію турбує, що натівські ракети дуже близько підходять до російського кордону. Це серйозно. Що криється за «військовим способом», який може використовувати Москва?

«„Військовий спосіб від Мєдвєдєва” передбачає збільшення кількості балістичних ракет і „підтягування” військових сил до кордонів вищеназваних держав, — розповідає Микола Сунгуровський. — До війни з Грузією Росія вже намагалася здійснити це в Калінінградській області й Білорусі, але США їм відрадили».

«США і Росія зараз збуджені і не можуть мислити розсудливо. Але питання світової безпеки вирішує також Європейський союз: добре, якщо його лідерам удасться вирішити все дипломатичним шляхом», — сподівається директор військових програм Центру Разумкова.

На його думку, «Росія ще не розуміє, яку бомбу уповільненої дії заклала. Це тільки початок нових процесів, які можуть призвести до певних сепаратистських настроїв у самій Росії, про що говорять багато аналітиків у РФ. Росія грає дуже складну гру, яку можна назвати „подвійними стандартами”. Не визнаючи Косово, Росія визнає інші території. Якщо у ЄС, США були одні помилки, то Росія не просто зробила ті ж помилки, вона їх збільшила в рази. Всі негативні наслідки такого рішення Росією не прораховані», — наголосив пан Чалий.

«Ці наслідки настануть не зараз, будуть в часі відтягнуті. Можливо, хтось грає складну багатоходівку всередині Росії. Президента Мєдвєдєва „підставили”. Він навряд чи зможе в майбутньому претендувати на продовження свого терміну президентства. Такі дії, це скоріше не прецедент для Придністров’я, це певний виклик міжнародному співтовариству», — додав експерт.

Він, у той же час, вважає, що сьогодні «позиції України і ЄС достатньо сильні для того, щоб не допустити такого сценарію», як на Кавказі, у Придністров’ї.

Питання створення „УкрПолЛитбату” обговорюється вже понад три роки, відколи 10 червня 2005 року в Брюсселі міністри оборони трьох країн підписали декларацію про наміри. Директор військових програм Центру Разумкова Микола Сунгуровський припустив, що тривалість переговорів зумовлена технічними моментами: «Існують технічні моменти: дислокація окремих частин, ротація командування, сумісність військ і таке інше. Тому я вважаю, що це технічні питання, про розбіжності не йдеться».

Відомо, що батальйон створять на базі вже існуючого „УкрПолбату”, який виконує миротворчі місії ООН у Косовому. Литовці виконують миротворчі завдання у Косовому окремим підрозділом. Військові відомства обговорюють механізми забезпечення структури, фінансування тощо. Планують, що підрозділи готуватимуться окремо на своїх територіях, втім, спільний штаб буде в Україні.

На думку Миколи Сунгуровського, створення багатонаціональних підрозділів є доброю і корисною практикою, яка стимулює відповідальність командування та ефективність місій. Батальйон повинен діяти за згоди президентів та парламентарів трьох країн.

За його словами, економічні стосунки між Україною і Російською Федерацією і без того не можна назвати досить гарними. «Елементи „торгівельних воєн” були і в попередні роки. Зараз багато хто говорить про заборону імпорту сухого молока, але „молочні війни” були і в 2006 році, коли експорт в Росію українських молочних продуктів був поставлений під ембарго. Певні чинники насторожували і раніше», — нагадує він.

Пан Юрчишин зазначає, що для України вступ Російської Федерації до СОТ є важливим з того погляду, що в такому разі торгівля між нашими державами відбувалася б у відповідності до міжнародних стандартів, норм  та правил. «Так само і торгівельні конфлікти могли б мати можливість розв’язуватися відповідно до цих же норм і стандартів, шляхом всім зрозумілим процедурам і системі апеляції», — наголошує експерт.

У той же час, як пояснює Юрчишин, коли одна з країн не є членом СОТ, то для неї ті чи інші рішення та рекомендації не є обов’язковими для виконання. «Тому, на жаль, ситуація швидше всього, залишатиметься такою ж, як і зараз — невизначеною, з досить специфічними правилами, які легко можуть переглядатися, змінюватися чи можуть висуватися додаткові вимоги та умови», — говорить експерт.

На його переконання, саме так званий «інституційний чинник» пов’язаний із членством у СОТ, є найбільш негативним для економічних стосунків між Україною та Росією.

Абхазія не Косово

Росія як суб’єкт міжнародного права має право висловлювати свою позицію по тих або інших питаннях. Але ситуація в Косово тим і відрізняється від ситуації з Південною Осетією і Абхазією, що сьогодні це виглядає як однобічний крок Російської Федерації, без відповідних колективних рішень. Все-таки Косово визнали більшість країн Європейського Союзу, хоча я вважаю, що в стратегічному плані це було помилкою. Проте, сьогодні це виглядає як колективне рішення і завершення конфліктної ситуації, почало якій поклали масштабні етнічні чистки, визнані ООН і міжнародним співтовариством відповідними резолюціями. Росія вчиняє необачно, автоматично переносячи ситуацію в Косово на свої дії в інших регіонах. Це може привести до поганих наслідків для самої Росії. В даному випадку Росія сама може підштовхнути себе до міжнародної ізоляції.

Наслідки для України

Україна чітко заявила свою позицію і послідовно її дотримується: де б не відбувалися такі події, Україна підтримуватиме територіальну цілісність. В Україні немає якихось територій, які були б схожі на те, що ми бачили в Косово або в Грузії. Але в Україні є ґрунт, при зовнішньому впливі на який можливе штучне створення конфлікту, наприклад, в Криму. Зараз потрібно мінімізувати можливість зовнішнього впливу на ситуацію в Україні.

Сьогодні є небезпека принципу доміно, і головне — не допустити, щоб те, що сталося в Грузії, поширилося в нашому регіоні. На це направлені сьогодні зусилля ЄС, США і України як важливої країни в цьому регіоні.

Гравцям пропонується вгадати — який відсоток населення країни так чи інакше дав відповідь на поставлене запитання. Гравцю, який подолав перший раунд, потрібно дати п’ять правильних відповідей, але з кожним запитанням межа можливої помилки зменшується від 40% до 10%.

Опитування для проекту роблять три найбільші соціологічні агентства — Інститут Горшеніна, КМІС і Центр Разумкова.

«Визнання Росією незалежності Південної Осетії, Абхазії вимагає не лише рішення двох палат парламенту, але і відповідного указу президента Росії. Якщо рішення парламенту сьогодні досить прогнозована, то питання такого, на мій погляд, необережного кроку для президента Росії ще не стовідсоткове. У будь-якому випадку гра в цьому напрямі йде і Росія готова до такого кроку, якщо складуться відповідні обставини. Проте, на сьогодні, це визнання можуть підтримати лише декілька країн в світі», — заявив пан Чалий.

На думку експерта, можливе визнання незалежності Південної Осетії — це явище, яке матиме істотні відмінності з фактом визнання незалежності Косово: «Коли питання незалежності Косово обговорювалося вже на останній стадії, йшлося про те, що це не може служити прецедентом для вирішення в такому ж напрямі інших заморожених конфліктів і відділення частини територій суверенних держав. Вже тоді дискусії були досить складними і питання спірне. Звичайно, з точки зору конкретного випадку, ці ситуації відрізняються. Хоч би тим, що етнічні чистки на Балканах і ситуація, яка зараз складається на Кавказі, навряд чи подібні. У кожному разі ООН дає абсолютно різні оцінки цим ситуаціям.

З точки зору міжнародного права, якщо прибрати якісь нюанси, то ситуація досить схожа. Єдине, що їх серйозно відрізняє, це те, що у випадку з Косово, це була все-таки досить консенсусна позиція більшості ключових світових гравців закріплена в резолюції. У випадку ж з Південною Осетією і Абхазією це сьогодні, по суті, однобічний крок Росії. У цьому відмінність дуже серйозна, з точки зору кола країн і гравців, які згодні на такий розвиток подій».

За словами експерта, можливе визнання Росією незалежності Південної Осетії і Абхазії може стати відправною, а не кінцевою точкою вирішення статусу цих територій: «В разі підписання президентом Росії такого указу — це звичайно викличе жорстку оцінку в більшості країн світової спільноти. Після цього почнуться серйозні дебати, дискусії — інколи досить жорсткі, які можливо приведуть до переосмислення ефективності системи міжнародного права і ефективності систем безпеки в світі. Я думаю, що це буде відправна точка, а абсолютно не крапка у вирішенні статусу цих досі невизнаних територій». 

Натомість директор соціологічної служби Центру Разумкова Андрій Биченко, вважає, що події в Грузії не переважать у суспільній свідомості стереотипи про НАТО, сформовані за радянських часів. «Мені здається, відношення зміниться не так кардинально. Думка українців про Альянс сьогодні будується на стереотипах. Громадяни до цих пір не знають, що таке НАТО», — зазначив Андрій Биченко.

За два місяці після ревальвації гривні можна констатувати: провівши адміністративну ревальвацію, Нацбанк не усунув зовнішні і внутрішні макроекономічні дисбаланси в Україні. Інфляційні складові — високі державні витрати, подорожчання енергоносіїв і продуктів харчування — не можуть бути «нейтралізовані» ревальвацією, і попередній досвід України не свідчить про позитивний вплив ревальвації на рівень інфляції. Також не обмежений або припинений приплив короткострокових (у тому числі торгівельних) капіталів в країну, що, як відомо, є одним з вагомих ревальваційних чинників.

При цьому загострилися інші макроекономічні ризики, адже ревальвація, як відомо, створює передумови для зростання зовнішньоторговельних дефіцитів, покриття яких вимагає дедалі більших витрат резервів або ж девальвації. Більш того, в нинішніх умовах невизначеності грошової політики адміністрування на валютних ринках може навіть спровокувати новий приплив спекулятивних капіталів в очікуванні нових ревальваційних заходів Національного банку. Боюся, що саме такий сценарій реалізується сьогодні в Україні, коли в умовах падіння фінансових ринків і ринків житлового будівництва ми як і раніше чуємо про істотне перевищення пропозиції іноземної валюти на валютних ринках.

При цьому ми, безумовно, не повинні забувати і про те, що національні валюти в країнах Центральної Європи, в Росії, Китаї були укріплені, оскільки особливістю світових фінансових ринків на нинішньому етапі є посилення тенденцій до зміцнення національних валют успішних країн, що розвиваються, в умовах лібералізації міжнародних потоків капіталів. Українська ситуація не є унікальною. Проте в різних країнах підхід до формування курсової динаміки залишався завжди зваженим і був направлений на «природне підвищення» гнучкості валютних режимів. Навіть найбільші країни-лідери — Росія і Китай — при акумуляції валютних резервів не допускали різких курсових коливань, і навіть «зайве наповнення резервів» не ставало приводом для адміністрування курсової динаміки.

Тому, якби йшлося про послідовне, але поступове зниження активності Нацбанку України на валютних ринках і збільшенні гнучкості курсової динаміки, упевнений, оцінка дій НБУ була б абсолютно іншою. На можливу ревальвацію глава Нацбанку натякав ще восени 2007 року, проте далі за декларації справа не пішло, а недостатньо обгрунтоване рішення про ревальвацію в кінці травня 2008 року для населення здобуло шоковий і конфіскаційний ефект.

При цьому аналіз монетарних показників не підтверджує гіпотезу про надмірне зростання монетарних агрегатів (і стрімкому збільшенні пропозиції грошей); з початку року реальна грошова маса скоротилася. А монетарні показники кінця травня 2008 року (коли НБУ адміністративно ревальвував гривню) не демонстрували кризових або високоризикових значень.

І якщо вже дійсно була потреба в ревальвації, то існували набагато більше чинників і передумов для проведення її раніше, скажімо, в другій половині квітня. Саме тоді збільшилися об’єми торгів на валютних ринках, посилилася хвиля «передбачень» глобального обвалу долара, чому сприяло досягнення в цей період доларом свого історичного (відносно євро) мінімуму. Наслідком цього стало поширення панічних настроїв серед населення, яке підштовхували до швидкої здачі долара за явно заниженим курсом. Проте Нацбанк зайняв вичікувальну позицію, що підсилило невизначеність і спровокувало населення «скидати» готівкові долари. Тому у нас залишаються сумніви в можливості НБУ забезпечити стабільність і прогнозованість валютної динаміки, щоб не допустити нових панічних метань на валютних ринках, особливо готівкових.

Варто також відзначити, що напруженість у валютній сфері спостерігається на тлі різкого погіршення зовнішньоекономічної позиції країни — зростання зовнішньоторговельного дефіциту, який, за деякими оцінками, вже в 2009 р. перевищить 10% ВВП, а також зовнішнього боргу, який, судячи з динаміки, зараз складає понад $100 млрд., збільшень припливу короткострокових (у тому числі спекулятивних) капіталів. Проте ці досить реальні ризики залишаються на другому плані.

На жаль, НБУ починає використовувати «улюблені інструменти уряду» — підписання різного роду меморандумів і протоколів про наміри. Без яких-небудь реальних зобов’язань і наслідків за порушення, без моніторингу виконання, аналізу результативності й ефективності. Як результат, наша валютна політика не стала прозорішою і зрозумілішою. Її приховали за черговими «погодженими рішеннями». Адже, по суті, рада НБУ украй обмежена в можливостях впливати на проведення монетарної і валютної політики. По-перше, її рішення носять виключно рекомендаційний характер. По-друге, надане їй право вето — символ, оскільки легко долається двома третинами голосів членів правління НБУ, до складу якого входять лише залежні від голови особи. У таких умовах великі ризики суб’єктивізму й ігнорування раціональності в реалізації політики.

Стабільність наших грошей

Згідно ст. 6 Закону про НБУ, «основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України». Проте цей же Закон під стабільністю грошової одиниці розуміє щось інше, ніж цінова стабільність або ж забезпечення купівельної спроможності. Попередня прив’язка гривні до долара («номінальний якір») могла вказувати на те, що під стабільністю розуміється підтримка рівня номінального курсу відносно виділеної міжнародної валюти. Проте відмова від прив’язки означає, що з «номінальним якорем» вже не асоціюється «стабільність», а про стабільність реального курсу в умовах високої інфляції і номінальної фіксації (і навіть ревальвації) мова йти не може. Таким чином, незрозуміло, що керівництво країни має на увазі під «стабільністю грошової одиниці», а отже, відсутні й умови для виконання Нацбанком його найважливішої функції, що, по суті, формує системну невизначеність для грошових, валютних і фінансових ринків країни, з сумнівними перспективами для економічного розвитку. Найцікавіше, що в НБУ добре усвідомлюють наявність вказаної проблеми, проте нічого не міняється.

Виникає враження, що нормативні провали вигідні. Принаймні, вони дозволяють піти від відповідальності. Адже невипадково НБУ і Кабмін так і не представили «погоджений курс» навіть в переглянутому Бюджеті-2008, хоча без курсових параметрів бюджет країни не може бути зведений.

Багато хто сьогодні говорить, що ревальвація допоможе перемогти інфляцію. Думаю, в черговий раз має місце підміна понять. Інфляція в Україні носить не монетарний характер, оскільки в її основі лежать високі соціальні трансферти. Тому ефективність ревальвації як інструменту придушення інфляції вельми низька. Більш того, для зниження макроекономічних ризиків адміністрування має бути направлене не на значення валютного курсу, який, швидше, є віддзеркалення міждержавного руху товарів, послуг, капіталів. В Україні курс (у нинішніх умовах зовнішньоторговельного дефіциту) знаходиться під високим тиском капіталів, які формують надлишок пропозиції валюти. Тому мова повинна йти про обмеження впливу короткострокових «швидких» капіталів, які до України залучає висока прибутковість нерозвинених фінансових ринків і які зазвичай є одними з основних дестабілізуючих чинників для валютної і макроекономічної стійкості. Саме висока мінливість короткострокових і спекулятивних капіталів привносить макроекономічні дисбаланси.

Отже, не адміністрування на валютних ринках і спроби штучного встановлення «рівноважного курсу» мають бути віднесені до актуальних завдань центрального банку країни. НБУ слід зосередитися на управлінні короткостроковими капіталами, обмеженні їх негативної дії на валютне і фінансове середовище. У такому разі ми зможемо говорити, що результатом регулювання і контролю стане недопущення подальшої значної номінальної ревальвації гривні і (або) утримання реального курсу, що, власне, можна пов’язати із згаданим поняттям «стабільність».

І хоча ризики припливу спекулятивних капіталів і їх негативного впливу на валютний курс були зрозумілі ще в минулому році, досі НБУ, по суті, не зробив жодних запобіжних заходів. І в той же час керівництво Нацбанку вже почало розповідати про валютний курс, як про прогноз погоди. Завдання ж влади в цивілізованих країнах — забезпечення ясності і прогнозованості політики, єдність декларацій і практичних дій. У відсутність таких складових навіть «коректні» заходи (на благо) представляються украй сумнівними.

На жаль, слід констатувати, що сьогодні не лише гривня, але і вся валютна політика запущена у «вільне плавання» з непередбачуваними наслідками для населення і бізнесу.

«Об’єми транзиту залежать від споживачів у ЄС. Ціни на газ ростуть. До того ж незрозуміло, що буде з транзитерами, чи не виникнуть нові газові війни. Тому країни Європи прагнуть максимально заповнити газові сховища», — сказав фахівець. При цьому він відзначив, що ціни на газ для ЄС наступного року відомі. Вони розраховуються за формулою на основі вартості нафти з часовим лагом в 6–9 міс.

Експерт зазначає, що для того, щоб мати змогу вчасно подолати наслідки природної стихії, потрібні дві речі. «Перша — це узгодженість між гілками влади. Якщо буде узгодженість, більшість питань буде вирішуватись автоматично, питання будуть не політизовуватись, а вирішуватись із раціональних міркувань. Друге — суттєве посилення якості роботи тих інститутів, які займаються макроекономічним прогнозуванням. Якщо подивитись на макроекономічні показники останніх років, ми побачимо, що навіть такий важливий показник, як інфляція зовсім не вгадувався ні в минулому, ні в цьому році. Саме від таких макроекономічних показників залежить і формування бюджету, і можливості збереження реальних видатків на ті, чи інші заходи. І це стосується не лише фонду, який містить кошти на непередбачені ситуації, а й пенсійного фонду, і надходжень від приватизації, і все це — часткові питання, які вирішуються в сукупності, а не окремо», — підкреслює він.

Василь Юрчишин впевнений, якщо ці дві речі будуть, тоді будуть вчасно знаходитись кошти на непередбачені ситуації, і розрахунки будуть відповідати потенційним викликам і загрозам. «Кожен ресурс має свою вартість тому, якщо ми надто багато зафіксуємо у резервному фонді, ми суттєво втратимо у можливостях розвитку української економіки», — підсумовує він.

За словами експертів, використання наукової методики набагато ефективніше за нинішню політику вибіркової приватизації. «При будь-яких недоліках ця методика краща за практику, коли Кабмін на свій вибір визначає об’єкти приватизації»,  — говорить директор економічних програм Центру Разумкова Василь Юрчишин.

Тим часом в ЗМІ з’явився другий варіант перекладу слів Деніела Фріда: «для надання ПДЧ потрібна згода населення України». До цього варіанту трактування слів чиновника Держдепу схиляється директор міжнародних програм Центру Разумкова Валерій Чалий. «У НАТО всі рішення ухвалюються на основі консенсусу. Тут йдеться про консенсус український, про те що питання референдуму і остаточного затвердження цього вибору — це питання останнього етапу», — сказав пан Чалий.

За його словами, ПДЧ як новий формат взаємодії з НАТО — питання технічне, яке не вимагає особливих процедур на відміну від безпосереднього вступу до Альянсу: «Тому неправильно щоразу підвищувати температуру довкола цього питання. Воно може бути вирішене як в грудні на зустрічі міністрів закордонних справ країн-членів НАТО, так і на самому саміті або зустрічі послів».

Валерій Чалий схиляється до того, що Україна отримає ПДЧ в 2009 р. Він відзначив, що заява на вищому рівні країн-членів НАТО про те, що Україна стане членом організації не стільки наближає це питання, скільки робить його обговорення достатньо серйозним. «Тому з’являються жорсткі оцінки Росії в концепції її зовнішньої політики і відповідна реакція Німеччини, Франції, США, що третя сторона не може вирішувати питання, які стосуються НАТО», — резюмував експерт.

«Будь-яке підвищення вартості монопольного товару або послуги — погане для споживачів, — говорить директор соціальних програм Центру Разумкова Людмила Шангіна. — У споживачів не буде вибору, відтак ті кошти, які вони витрачали на інші товари, тепер витрачатимуть на оплату послуг ЖКГ, що, відповідно, вплине на рівень їхнього добробуту».

Як вважає експерт, винуваті в цьому урядровці, які були при владі останні 17 років і які не вирішили питання енергетичної безпеки та незалежності держави. «Чиновники за 17 років незалежності України мали змогу вирішити енергетичну проблему країни — перевести ЖКГ зі споживання газу на електроенергію, якої в Україні виробляють достатньо, навіть забагато, якщо врахувати той факт, що її експортують за кордон, а також запровадити енергоощадні технології, в тому числі у виробництві, провести реконструкцію мереж ЖКГ. Подивіться, за що громадяни платять гроші — здебільшого вони оплачують не послуги, а втрати мереж, які потребують негайної заміни або реконструкції. Усе це дає підстави говорити про злочинне недопрацювання української влади та тих осіб, які її представляли та представляють. Позаяк усі ці витрати перекриють за кошт українських громадян», — упевнена експерт.

«Так само, як і переважна більшість експертів, я розглядаю девальваційний сценарій на кінець року, як найбільш ймовірний для гривні. Насамперед, внаслідок стрімкого зростання зовнішньоторговельного дефіциту, розширення соціальних виплат, яке неодмінно запроваджуватиметься з початку осені, кризових проявів на фінансових та іпотечних ринках тощо. Тобто, близько 5 гривень за долар на кінець поточного року початок наступного — цілком реалістичний сценарій», — вважає Василь Юрчишин.

«Стосовно ж найближчих перспектив, ситуація досить суперечлива. Продовжується приплив в Україну спекулятивних капіталів, які тиснуть на гривню в напрямку її зміцнення, і донині НБУ не може впорядкувати такі потоки. Тому, на жаль, не виключаю, що до початку нового ділового циклу у вересні, НБУ може ще раз вдатися до адміністративного укріплення гривні — десь до рівня офіційного курсу 4,7 гривні за долар», — припускає експерт.

Українські експерти по-різному оцінюють результати дослідження британських колег. «Визначення вартості валюти за допомогою біґмаків або інших продуктів є некоректним. Воно не відображає ті процеси, які відбуваються в національних економіках», — вважає провідний експерт економічних програм Центру Разумкова Костянтин Кузнєцов.

«У нас структурні реформи в економіці не закінчені, високий компонент тіньових грошей. Плюс потрібно врахувати агроінфляцію. Порівняння за цінами на біґмак такі чинники не враховує», — продовжує фахівець. На його думку, якби порівнювали не біґмак, а якусь продукцію машинобудування або промисловості, то дані були б іншими.

«Для економіки, яка швидко розвивається, велике негативне сальдо є характерним. Високодинамічній економіці потрібно дедалі більше ресурсів, у ряді випадків імпорт „притягується” припливом іноземних інвестицій. Тому говорити, що таке негативне сальдо є ознакою „економіки проїдання”, я б не став», — вважає директор економічних програм Центру Разумкова Василь Юрчишин.

Що стосується астрономічного торгівельного сальдо Росії, то воно створюється насамперед за рахунок енергоресурсів, при цьому, за словами фахівця, експорт інших товарів дуже низький. «Україна ж не має таких ресурсів, тому її модель економіки інша. І можна говорити про те, що для нашої країни швидше „неправильним” буде велике позитивне сальдо, як це було в 2003, 2004, 2005 роках, оскільки воно було сформоване за рахунок напівсировинних товарів», — відзначив пан Юрчишин.

Чіткої й активної стратегії дій НБУ з кінця травня дійсно немає, визнають фахівці. Натомість є обережна вичікувальна позиція. На думку Костянтина Кузнєцова, експерта Центру Разумкова, «стратегічні дії НБУ відносно вільного курсу долара відбудуться до осені. Купівлю євро як один з механізмів формування валютного курсу я б не розглядав як новий і глобальний механізм дії НБУ. Це подія — одне з дослідних спостережень НБУ, аналіз реакції гравців ринку».

«Найважливішу роль в подібній ситуації грають роль і місце керівництва ФДМУ, яке на даний момент демонструє абсолютно інші підходи, ніж це передбачає економічна теорія. Подібні процеси, що склалися довкола приватизації в цілому, значно впливають на економічний клімат в країні», — впевнений провідний експерт економічних програм Центру Разумкова Костянтин Кузнєцов.

В умовах відсутності приватизації уряду, швидше за все, доведеться забути про плани не лише видати по тисячі гривень в кожні руки, але і компенсувати внески в якомога більш можливому обсязі. Грошей на це, як і на деякі інші програми, елементарно не буде. Щоправда, Костянтин Кузнєцов вважає, що від цього є і своя користь. «Оскільки ці виплати — одна з інфляційних складових, то відсутність прибутку від приватизації, яка була б направлена на подібні виплати, само по собі — позитивний момент», — вважає експерт Центру Разумкова.

Тому вже третій рік приватизація залишається законсервованою. Якщо не брати до уваги продаж «Криворіжсталі», впродовж останніх трьох років країна виконує план приватизації лише на чверть, в кращому разі — на третину. У 2008 році намічається черговий рекорд із цього приводу — за перше півріччя 2008 років приватизовано лише 3% зі всього списку об’єктів до приватизації на цей рік.

Що стосується доцільності приватизації зараз, пан Юрчишин вважає, що приватизація може бути ефективною вже зараз, а не після прийдешніх виборів. По-перше, це поповнення бюджету. По-друге, для припливу інвестицій в країну іноземному капіталу важливо також показати, що Україна готова до виведення з держвласності привабливих підприємств.

«Це уже прагматичні кроки і нормальні стосунки. Але мені здається, що тут були ще якісь теми, які не були офіційно озвучені. Оскільки візит пана Міллєра є досить несподіваним. І мені здається, що він пов’язаний із проблемами у Туркменістані, який, найімовірніше, висуває занадто високу ціну. І можливо, Росія пропонує в обмін на період поступового зростання ціни конкретні варіанти чи то експорту до ЄС, чи то створення спільного підприємства. Треба почекати. Можливо, уряд пізніше озвучить це», — зазначив Володимир Саприкін.

— Якщо Польща відмовиться від розміщення ПРО, чи можемо ми запропонувати свої послуги Америці?

Польща не відмовиться. Звичайно, ні, тому що сьогодні українська Конституція забороняє розміщення іноземних баз на території України.

— Германия поддержит вступление в НАТО, поддерживает реформы, оказывает экономическую помощь и т. д. Что в ответ может Украина дать Германии? Не станет ли Украина очередным «засланным казачком» как Польша, разрушающим все начинания Германии по укреплению ЕС и созданию паралельной к НАТО военной евроструктуры? Кто даст в Украине гарантии за те обещания сотрудничества с Германией, если в стране нет консолидированного взгляда на место Украины в этом мире?

1. Насчет консолидированного взгляда. Он обозначен и в законе Украины «О национальной безопасности», в документах, которые касаются стратегии национальной безопасности. В законодательстве, в нормах он есть. Другое дело, что непоследовательность наших политических групп приводит к тому, что в один период, когда эти политические партии пребывают во власти, они заявляют одну позицию по поводу членства в ЕС-НАТО, когда они переходят в оппозицию, эта позиция корректируется. Поэтому есть вопрос завершения формирования такого консенсуса различных политических сил по поводу евро-атлантической интеграции. По членству в ЕС сегодня нет серьезных разногласий – разговор идет просто о той или иной степени отстаивания национальных интересов Украины.

2. Что может дать Украина Германии? Конечно, если бы такого интереса к Украине вообще не существовало в Европе, то евроинтеграция Украины была бы невозможной даже в той ситуации, в которой мы сегодня пребываем. Сегодня Украина – это потенциально громадный рынок с большим человеческим потенциалом. В условиях роста цен на продовольствие – это большой аграрный рынок поставок. Если в ЕС, в Германии, в частности, были опасения насчет вступления на сельскохозяйственный рынок ЕС, то сегодня ситуация кардинально поменялась. Это является свидетельством, что мы не должны думать о перспективах сегодняшним днем. Ситуация в мире может поменяться: могут появиться новые угрозы или возможности, поэтому может возникнуть или более благоприятная возможность для евроинтеграции Украины, или менее благоприятная. Но что важно – что Украина уже сейчас вносит серьезный вклад в европейскую безопасность. Поэтому у нас есть возможности, которые сопоставимы или превосходят возможности некоторых стран-членов НАТО. Поэтому я думаю, что это важная составляющая.

3. Украина, будучи членом НАТО, действительно, может занять несколько более провосточную позицию. Наверное, так оно и будет. В данном случае, конечно, Украина, находясь на восточных границах ЕС и НАТО, будет отстаивать и поддерживать идею надежных, взаимовыгодных партнерских отношений с Россией. Хотя я думаю, что мир меняется, и уже сегодня состояние отношения ЕС и России или НАТО и России говорит о том, что в принципе в следующий период, мне кажется, это будут хорошие партнерские, надежные отношения.

По поводу текущей ситуации – вы знаете, что сегодня Россия является противников членства Украины в НАТО. Это закреплено в Концепции внешней политики России, и канцлер Германии недвузначно заявила, что решение о членстве Украины в НАТО будет приниматься только НАТО и только Украиной. Это был четкий мессидж, который, видимо, ожидала украинская сторона.

— Обсуждался ли с Меркель вопрос о проведении Евро-2012?

Этот вопрос обсуждался только в контексте возможного инвестирования немецкой стороны в инфраструктурные проекты, по реконструкции стадионов. И абсолютно не в том контексте, как написала одна из газет сегодня — по поводу возможного переноса Чемпионата из Украины в Германию.

— Валерий, скажите, пожалуйста, без дипломатических увиливаний — с Вашей точки зрения, в декабре Укрина получит ПДЧ?

Говорю без дипломатических увиливаний: нет. Не получит. Потому что сейчас главное не сроки, главное — найти взаимное понимание. На самом деле, ПДЧ — это инструмент для реформирования. Мы его воспринимаем, как дополнительный инструмент для реформирования. Конечно, это серьезный шаг к членству в НАТО, но это абсолютно неравнозначно членству в НАТО.

На мой взгляд, вопрос слишком политизирован, причем, политизирован как в Украине, в Европе, так и в России. На этом строятся даже какие-то внутриполитические позиции.

В случае Украины, я думаю, если бы не ежегодные целевые планы, которые у нас уже существуют, то вряд ли мы бы добились даже такого скудного финансирования армии, которое есть на сегодня. Внешние обязательства подталкивали Украину к тому, чтобы выполнять обязательства по финансированию, по обеспечению военнослужащих.

Конечно, это можно делать и самим, но, к сожалению, ситуация такова, что пока такие документы и целевые планы, и план Украина-ЕС являются хорошими помогающими программами для Украины.

Я не исключаю совсем, что в декабре Украина получит ПДЧ. Это мое экспертное мнение. Но я думаю, что в следующем году Украина присоединится к ПДЧ. И это не обязательно произойдет на юбилейном Саммите.

— Валерий, неужели Меркель приезжала исключительно для того, чтобы подтолкнуть нас в НАТО? Зачем она берет на себя эту миссию? Мы, кажется, и сами можем для себя решить этот вопрос,не так ли?

На самом деле, трудно заподозрить Меркель во втягивании Украины в НАТО. Я думаю, что в данном случае украинская сторона была более настойчивой. И ответы, которые прозвучали, достаточно обнадеживают.

По поводу позиции Германии. Конечно, Германия занимает достаточно осторожную позицию в этом вопросе, тем не менее, достаточно неожиданная для многих формула в Бухаресте о том, что Украина будет членом НАТО, написана непосредственно за столом Меркель. Т.е. это формула, которую Германия поддерживает политически. Она идет гораздо дальше, чем план действий в отношении членства, но я думаю, что такое решение не свидетельствует о втягивании в НАТО. Этот путь может занять разное время.

По поводу того, что мы можем решить сами. Да, должны решить сами. В этом и смысл, чтобы этот вопрос поставить на реальное обсуждение. Многие годы модели обеспечения безопасности Украины никак не звучали. Сегодня они звучат, сегодня они обсуждаются, сегодня предлагаются альтернативы, но сегодня законом четко определено, что Украина движется в евро-атлантические структуры.

— Чем «ассоциированное членство» в ЕС отличается от полноценного членства? Объясните, пожалуйста. Спасибо.

Фраза «ассоциированное членство» — я думаю, это не очень адекватное толкование, потому что такого понятия, как «ассоциированное членство» в Европейском Союзе нет. Есть соглашения об ассоциации, и речь, скорее, идет именно об этом. Соглашение об ассоциации действительно является соглашением, которое традиционно было соглашением по подготовке к членству.

Это переговорный процесс, и выводы можно будет делать, когда мы увидим соглашение. Действительно, важно не только то, что будет записано. Есть соглашения со странами, не имеющими перспективы членства. Но соглашения об ассоциации с нашими соседями — Польшей, Чехией, Словакией, Венгрией, — приводили к выполнению Копенгагенских критериев и к членству в ЕС.

В этом нас сейчас и убеждает европейская сторона — что важно наполнение, важен результат, а не формулы. Позиция Украины до последнего времени была более сконцентрирована на Преамбуле и политической части соглашения, чтобы там были отражены наши стремления к будущему членству в ЕС.

Но это только одна часть. Если будет записана просто определенная фраза, это не означает автоматический, существенный шаг вперед. Необходимо, чтобы в отдельных частях соглашения отражалось наполнение этой фразы, чтобы, действительно, по направлению четырех свобод были конкретные позиции, которые бы выполнялись в соответствии с новым усиленным соглашением. Тогда в связке политической формулы и наполнения соглашения через усиление зоны свободной торговли, через доступ граждан Украины, через перспективный доступ капиталов можно говорить о реальной интеграции в ЕС. Зона свободной торговли — это, фактически, первая ступень к реальной интеграции.

Сегодня продолжается дискуссия, решение пока не принято. Но окончательное решение мы услышим в сентябре. Более того, в сентябре, чтобы избежать ошибок, не будут подписываться никакие соглашения. В сентябре будет согласована политическая часть, а усиленное соглашение, включающее четыре раздела, в том числе и раздел о зоне свободной торговли, будет подписываться, когда оно будет готово. И это займет, я думаю, не один год.

Поэтому очень важно, чтобы сегодня прозвучал запрос к украинской власти о том, что необходимо не только отчитаться, что есть прорыв в формулах, а и о том, чем они наполняются.

— Что имела в виду Меркель, когда говорила об активизации газового сотрудничества с Украиной?

Речь идет о внесении вклада Европейского Союза, Германии в модернизацию газотранспортной системы и нахождение решений в «треугольнике» ЕС-Россия-Украина для надежных поставок энергоресурсов в ЕС через территорию Украины из России.

— Как можно с уверенностью заявлять о том, что Украина обязательно станет членом НАТО, не проведя референдум, не спросив самих украинцев — а нужно ли им это членство? По-моему, в данном случае телега едет явно впереди лошади. Как Вы думаете?

Прежде всего, согласно украинскому законодательству и требованиям НАТО, референдум не требуется. Т.е. в принципе вопрос членства в НАТО решается, в случае Украины, в парламенте.

Формула — через референдум — было политическое соглашение всех фракций парламента, в первую очередь, влиятельных, что специфика Украины и учет интересов граждан требует проведения такого референдума, как дополнительного инструмента подтверждения последовательности и неизменности курса.

Но референдум, на самом деле, буде проведен после того, как Украина будет готова к членству в НАТО. Сегодня Украины не готова. Вопрос о членстве в НАТО сегодня не стоит. Сегодня, возможно, Украина готова по военным реформам, частично — по сектору безопасности, но есть еще вопросы экономики, социальных стандартов, которые мы еще не выполняем. Поэтому референдум, думаю, все-таки будет проведен после соответствующего решения НАТО о готовности принять Украину, о готовности самой Украины, решения парламента. Хотя это очень необычный случай. В практике НАТО это единичные случаи, когда проводится референдум. Скажем, испанский референдум был проведен через 4 года после вступления в НАТО, и на момент вступления в Испании уровень поддержки был 12%. Это было ответственное решение политических элит, политиков, государственных деятелей, которые за 4 года доказали, что это было правильное решение. После 4 лет уровень поддержки вырос до 53%.

Я не думаю, что мы, в данном случае, ставим телегу впереди лошади. Идет процесс партнерства, углубления сотрудничества, который, кстати, не только Украина проводит с НАТО. И пока референдум — дополнительная трата средств, потому что пока достаточно социологических опросов, которые показывают, что уровень поддержки сегодня недостаточен для того, чтобы принимать такое решение. Но количество сторонников НАТО медленно и постепенно растет.

— Означает ли членство в НАТО, что Украина раз и навсегда будет избавлена от посягательств на ее территории (Крым) со стороны России?

Прежде всего, я не вижу посягательств на территорию Украины со стороны России. Такой угрозы на сегодня не существует и она серьезно не рассматривается в ближайшей перспективе.

По поводу защиты Украины в случае вхождения в систему коллективной безопасности от потенциальных угроз: собственно для этого Украина и стремиться в систему коллективной безопасности – для того чтобы меньшими средствами обеспечить больший уровень безопасности. И стать 5 Вашингтонского договора как раз и говорит о том, что в случае угрозы территориальной целостности и безопасности одной из стран все другие члена Альянса выступают на защиту этой страны. Поэтому маленькие страны ищут членства в НАТО, потому что НАТО, при всех проблемах и отношении к этой организации, остается пока что ключевой организацией по безопасности в Европе. Большинство стран ЕС входят именно в эту систему безопасности. Ничего нового пока не создано.

Возможно, если бы была альтернативная система на базе европейских стран, то для Украины это была бы более комфортная ситуация. Но такая система безопасности пока не создана. Было предложение Президента России Дмитрия Медведева об обсуждении новой системы, которая была бы более консолидирована в широкой Европе. Но пока это гипотетически и пока в Украине мы мыслим прагматично и говорим о членстве в организациях, которые существуют и которые на деле могут обеспечить безопасность страны, в том числе в случае возникновения различных угроз.

— Чем должна заплатить Украина за НАТО? Что требуется с нашей стороны? Обязаны ли мы будем участвовать в военных операциях Альянса?

Вклад страны — это вклад в содержание своего персонала, участие в операциях, дополнительные средства на участие в организации — в целом эти средства составляют порядка 40-50 миллионов.

Насчет участия в операциях Альянса. Если страна — ответственный член организации, она должна стремиться помочь общей безопасности. С другой стороны, каждое такое решение будет приниматься отдельно.

— Имеет Россия право высказать свое отношение к вступлению Украины или Грузии в НАТО? Что мешает НАТО прислушаться к мнению России?

Сегодня нет независимых стран. Все переплетается. Есть международные инструменты, в которых та или иная страна имеет право высказываться. Другое дело, что ни одна страна не имеет права вето, в данном случае, по поводу суверенного права Украины входить в те или иные организации. В принципе, я думаю, что обсуждать этот вопрос нужно. Более того, если мы говорим об Украине и России и членстве в НАТО, то сегодня было бы полезно проводить консультации на различных уровнях — от официального политического до официального уровня, — о тех мнимых или реальных угрозах и опасениях, которые могут возникать.

Другое дело — неоднозначно воспринято четкое закрепление концепции внешней политики России в позиции непринятия вступления Украины в НАТО. С одной стороны, это право России, с другой стороны, это уже не намек, а очень четкая позиция, которая свидетельствует о том, что после такого закрепления в официальном документе могут последовать очень четкие, конкретные шаги, которые, конечно, будут идти в разрез с интересами официального Киева.

Тут очень тонкая грань насчет возможности заявлять свою позицию.

Відповідаючи на запитання журналістів, чи зможе Україна отримати запрошення приєднатися до ПДЧ у грудні цього року, пан Чалий відповів: «Ні, не отримає». На думку Валерія Чалого, питання приєднання України до ПДЧ політизується як в Україні та ЄС, так і в Росії. За його словами, на цьому питанні будуються навіть якісь «внутрішньополітичні позиції». При цьому, зазначив експерт, необхідно розуміти, що ПДЧ не є гарантією вступу України в Альянс. Валерій Чалий вважає, що Україна може приєднатися до ПДЧ у 2009 році.

Звичним стало сприйняття Росії як авторитарної енергетичної держави, де є засилля силовиків на верхніх щаблях влади й практикується форма ексклюзивного державного устрою у вигляді «суверенної демократії», в якої «особенная стать» і яку «аршином общим не измерить»... Чи повністю можна застосувати до Росії формулу американського історика Річарда Пайпса: «Амбіції Росії в бажанні стати світовою державою — це просто використання своєї переваги в натуральних ресурсах для того, щоб тримати в шорах інші країни. Проте, чинячи так, Росія ніколи не буде загрозою для більш розвинених економічних країн»?

Яким є вектор розвитку нинішньої російської «тандемократії», яку багато хто з експертів оцінює як складову певного перехідного етапу? Втім, свого часу М.Салтиков-Щедрін зауважив: «Ні, видно є в божому світі кутки, де всі часи — перехідні»...

Російська «перехідність» є перманентною та малопередбачуваною. Її мінливо-невловний образ, створюваний у медійному просторі, м’яко кажучи, не зовсім адекватний реальним процесам, що відбуваються в російських містах і селах. Напевно, правий був В.Черчілль: «Росія — це загадка, загорнута в загадку, поміщену всередину загадки».

Запропоновані роздуми не претендують на повноту й завершеність. Це скоріше штрихи до портрета Росії в інтер’єрі перемін.

Давай, Росіє, давай, давай...

Слова цієї фанатської кричалки дедалі частіше лунають над російськими просторами. Спортивно-музичні успіхи країни зводяться в ранг національно-історичних звершень, супроводжуються гучно-патріотичними PR-кампаніями (чого вартий лише величезний банер із портретом Петра I на недавньому футбольному матчі зі шведами). А які історичні паралелі й алегорії наводилися. Не дай боже Росія у фіналі Євро-2008 зустрілася б із німцями. Згадаймо, який афронт улаштували російські мас-медіа Сердючці за дурненьку пісеньку, яка нібито зачіпає національні почуття росіян! Для російських ЗМІ легендарний лідер «ДДТ» Ю.Шевчук на певний час став «неформатним» — після того як узяв участь у сумно відомому марші незгодних у Санкт-Петербурзі.

На цьому тлі абсолютно органічний вигляд мають нові «старі» герої Росії. Загально­національне опитування у рамках здійснюваного телеканалом «Россия», Інститутом російської історії РАН, Фондом «Общест­венное мнение» проекту «Имя России» виявило сьогоднішні уподобання росіян. На п’єдесталі: Петро I, Йосип Сталін і Воло­димир Ленін. І навіть після залучення до голосування 2,5 млн. «просунутих» інтернет-користувачів картина не зазнала істотних змін, хіба що Петра I замінив Микола II. І тільки наприкінці списку — Іван Бунін, Олександр Блок, Іван Тургенєв, Федір Шаляпін. Нинішня Росія, звичайно, ще залишається країною Олександра Пушкіна та Михайла Ломоносова, але переважно це вже країна, де в пошані царі й генсеки, вожді й завойовники.

«Патріотизацію» та «великодержавність» суспільної свідомості слід розглядати як складову внутрішньополітичного курсу, прокладеного В.Путіним і як асиметричну відповідь на нескінченні закиди Заходу з приводу ущерб­ності російської демократії, згортання свобод, витіснення опозиції за 101 кілометр тощо. Проте плекання національного патріотизму стає обопільно гострим процесом, якщо відбувається одночасно з виявленням зовнішнього ворога та боротьбою із п’ятою колоною.

На думку експертів російського інформаційно-аналітичного центру «Сова», «ідеї низового етнічного націоналізму вийшли з маргінальної сфери й переміщаються в мейнстрим суспільної свідомості». Саме «етнічну» мову дедалі більше задіюють високопоставлені політичні активісти. За оцінками експертів «Сови», ситуація в цій сфері дуже тривожна — кількість злочинів на ґрунті міжнаціональної ворожнечі збільшується щорічно на 20%. Досить згадати погром у Ясеневі, масові сутички в Кондопозі, Самарі, Вольську.

На ідеології боротьби із внутрішніми й зовнішніми противниками будувалася недавня парламентсько-президентська кампанія в Росії, що вражала своєю очевидною передбачуваністю і духом часів не таких уже й давніх, які, здавалося б, пішли в небуття.

У листопаді 2007 р. на перед­виборному мітингу в «Лужниках» тоді ще президент РФ В.Путін розставив усі крапки над «і»: «Ті, хто протистоїть нам, не хочуть здійснення нашого плану, тому що в них зовсім інші завдання й інші плани щодо Росії. Їм потрібна слабка, хвора держава, дезорієнтоване, розділене суспільство... На жаль, знаходяться й усередині країни ті, хто шакалить біля іноземних посольств, оббиває пороги дипломатичних представництв, розраховує на підтримку зарубіжних фондів та урядів, а не на підтримку власного народу».

Нині до тих, хто «проти­стоїть», віднесено й Україну. Налагоджена, збалансована й усеосяжна державно-пропагандистська машина подає Україну як країну: а) керівництво якої втягує народ у вороже Росії НАТО; б) де немилосердно викорінюють російську мову й культуру; в) витісняють Чорноморський флот; г) возвеличують військових злочинців; д) обпльовують і перекручують спільну історію.

Така ідеологічна лоботомія призводить до передбачуваних результатів. За даними квітневого (2008 р.) опитування, проведеного ВЦВСД, росіяни до ворожих держав відносять США, Грузію (по 25%), Україну (21%). Іншими словами, в суспільній свідомості Київ поряд із Вашингтоном і Тбілісі опинився серед головних запеклих ворогів. Якщо ми говоримо про міжнародні відносини (зокрема українсько-російські) як про стосунки між народами, то можна констатувати, що вони добряче зіпсовані.

Але ж іще рік тому (у серпні 2007 р.) думка росіян щодо України не була такою однозначною: ворожість у відносинах фіксували лише 7% респондентів. (Ворогом Росії вважали США — 24%, Грузію — 19, Британію та країни Балтії — по 7%). Мало того, у травні минулого року, за даними того ж таки ВЦВСД, 42% росіян вважали, що було б правильно, якби Росія об’єдналася з Білоруссю, 36% — з Україною і 30% — із Казахстаном. Ці опитування розділяє всього лише рік, що віддалив не Банкову від Кремля, а Україну від Росії.

Ставлення ж громадян України до сусіда, який стає дедалі агресивнішим, залишається більш ніж миролюбним. За результатами опитування, проведеного Центром Разумкова у грудні 2007 р., 67,3% громадян України вважають, що потрібно поглиблювати співробітництво із сусідньою Росією. Причому, на їхню думку, поліпшенню відносин можуть сприяти передусім родинні зв’язки між жителями обох країн, спільне історичне минуле та збіг економічних інтересів. Меншою мірою — збіг політичних інтересів і політичної волі керівників країн...

Ми говоримо Медведєв, маємо на увазі...

У недавній статті журналу Economist (11 липня 2008 р.) «Дивна пара» є цікаве міркування про те, чи є Д.Медведєв, якого Дж.Буш назвав «розумним хлопцем», справжнім президентом, чи просто дублером В.Путіна. Поки що відповідь на це запитання, на думку видання, звучить так: «ні те ні інше». А далі пасаж про В.Путіна: «Як прем’єр-міністр він управляє головними важелями влади, державною казною і телебаченням. Він популярніший за Медведєва. Кремлівські втаємничені особи називають Путіна «босом», а Медведєва — зменшувальним Діма...».

За соціологічними вимірами, що їх проводить ВЦВСД у червні-липні 2008 р., рейтинг популярності В.Путіна коливається в межах 57—62%, Д.Медведєва — 37—42%. І — ще. У червні-липні 2008 р. схвалювали діяльність глави уряду РФ 73—76% росіян, глави держави — 66—68%. А не схвалювала приблизно однакова кількість опитаних — 10—13%. Утім, тут зарано говорити про тенденцію — скоріше це є свідченням потужної інерції в суспільстві пропутінських симпатій. Наскільки закріпиться образ В.Путіна в статусі довгострокового й незмінного «лідера нації», покаже час.

Так, В.Путіна все ще приймають і за кордоном, і в російських містах і селах за президентським масштабом. Протокол його першого зарубіжного візиту в новому статусі до Франції було складено за найвищим розрядом. Центральні російські ЗМІ дуже збалансовано подають президентські й прем’єрські дії як одного порядку, що для Росії, м’яко кажучи, є невластивим. І «інавгураційна» промова нового прем’єра в Думі була витримана саме як послання лідера нації.

А тим часом уже з’явилися і досить чіткі заяви Д.Медведєва, що зовнішньою політикою керує президент, і його нові антикорупційні ініціативи, й недвозначні заяви про російську політичну «карму» вічно бути державою з жорстко централізованою президентською моделлю управління. Це чіткий сигнал тим, хто розробляв законопроекти про перехід Росії до парламентсько-президентської системи.

Які ще явні зміни відбулися після реалізації операції «наступник»? Очевидно, що попередник Д.Медведєва розробив і запустив довгострокову стратегію розвитку Росії, відлив у «законодавчій бронзі» філософію держуправління, визначив зміст, пріоритети й навіть лексикон зовнішньої політики. Д.Медведєв, по суті, почав політ в «спарці» з досвідченим пілотом-інструктором. Проте вважати, що він погодиться на не відповідну блиску в його очах роль «местоблюстителя», було б наївно.

У найближчі півроку очікується низка нововведень, за результатами яких можна буде чіткіше судити про реальне співвідношення сил і ролей. До осені готується масштабна реформа Ради безпеки, секретарем якої став колишній глава ФСБ М.Патрушев. Планується, що Радбез із дорадчого й рекомендаційного органу може перетворитися на реальний центр влади із широкими повноваженнями — ухвалювати резолюції та директиви як акти прямої дії, що не потребують підтвердження іншими органами влади — наприклад, указами президента — і є обов’язковими для виконання керівниками всіх виконавчих органів, зокрема урядом.

Управлінська колода тасується постійно, формуючи зі старого складу нові команди, які готуються до боротьби не так за статусні позиції, як до боїв за контроль над фінансовими потоками та забезпечення відповідного силового прикриття.

Ситуація з формуванням правлячого російського класу, на думку відомого російського соціолога О.Криштановської, який на 60% складається з вихідців із силових відомств і спецслужб, не зазнала поки що істотних змін. До Росії все ще можна застосувати, очевидно, універсальну для таких держав формулу, озвучену відомим англійським актором Пітером Устиновим: «Що стосується президентської влади в Америці, то тут машина керує водієм».

І все ж від нового президента РФ очікують якихось кроків щодо лібералізації політичного життя Росії. Очевидно, від цього багато в чому залежатиме здатність керівництва країни реалізовувати проголошене демократичне гасло, представляти систему цінностей, які сповідує європейське співтовариство, і, відповідно, керуватися ними, проводячи свою політику на пострадянському просторі.

Виступаючи в червні в Берліні перед німецькими політиками і бізнесменами, Д.Медведєв заявив: «...російську і європейську демократію об’єднує спільне гуманітарне коріння. У нас єдиний «ціннісний» набір». Поки що довіра до слів президента РФ не дуже велика, особливо якщо судити про Росію не з передач на контрольованих Кремлем центральних телеканалах, а з реальної ситуації зі свободою слова, верховенством права, яка особливо яскраво проявляється під час виборчих кампаній, де масову присутність європейських спостерігачів не надто вітали.

Спадщина для наступника

Новий російський президент отримав неоднозначну спадщину. В.Путіну вдалося вивести країну з постєльцинської прострації, забетонувати вертикаль влади, «вишикувати» регіони, забезпечити соціально-політичну, макроекономічну стабільність, зміцнити міжнародний авторитет Росії. Проте такий прорив здійснювався переважно адміністративно-силовими методами на тлі запаморочливого зростання цін на енергоносії. Очевидно, що «сировинна велич» — лише неоднозначна преамбула стабільного зростання, і в даному випадку можна погодитися зі згаданим вище Річардом Пайпсом.

(Пригадаймо, що 1999 р., коли голову ФСБ В. Путіна було висунуто на посаду прем’єр-міністра, середня ціна нафти марки Brent становила лише 17,9 дол. за барель, нині — близько 140 дол. Ціна російського газу для країн ЄС із 1999 до 2008 р. зросла з 64 дол. за тис. куб. м до 410 дол. Відповідно, за експертними оцінками, експортна виручка «Газпрому» злетіла з 6,8 млрд. дол. до приблизно 38 млрд.)

Втім, російську макроекономічну стабільність помітно розхитують високі темпи інфляції, зростання цін на продукти харчування. Значні фінансові ресурси вливаються у державні корпорації і витрачаються на соціальні потреби. Зростання економіки стримується високим рівнем корупції. За останній рік у рейтингу рівня корупції Transparency International Росія опустилася зі 120-го на 143-те місце зі 160 країн, опинившись у компанії з Гамбією, Індонезією та Того (2004 р. країна знаходилася на 90-й позиції). В інтегральному рейтингу конкурентоспроможності економіки за 2007 рік, укладеному Всесвітнім економічним форумом, Росія, яка прагне закріпитися у «великій вісімці», хоч і випередила всі дер­жави СНД, проте посіла на загальному тлі досить скромне 58-е місце у списку зі 131 країни.

Очевидною проблемою є те, що застаріла пострадянська ін­фраструктура та «малорухливі» трудові ресурси сьогодні не в змозі забезпечити зростання споживчих та інвестиційних потреб. Російські економісти вже давно б’ють на сполох: оплата праці зростає швидше за її продуктивність. Зростання зарплати пов’язане в більшості випадків не з підвищенням якості роботи, а з тим, що в роботодавця (дер­жави) з’явилися зайві нафтодолари. До речі, згідно з даними Росстату, за останній рік кількість зайнятих в економіці країни збільшилася лише на 300 тисяч. Очевидно, що в рамках федеральної міграційної програми (яка нині проводиться абияк) цю проблему не вирішити. Не є панацеєю і відносно дешева праця гастарбайтерів із країн СНД, Китаю тощо.

Бурхлива «китаїзація» російського далекосхідного регіону вже тепер виглядає нагальною проблемою для Кремля. Іншою проблемою є етнічна диспропорція рівня народжуваності в різних регіонах країни. Так, за деякими прогнозами, до середини століття мусульманська громада буде найчисленнішою, а іслам — домінуючою релігією.

Дісталися у спадок і соціальні проблеми. За експертними оцінками, 2007 року більш як 22 млн. росіян жили за межею бідності. За останні два роки різко збільшилася кількість надзаможних громадян РФ, а от кількість малозабезпечених (прибутки котрих нижчі за прожитковий рівень) зменшилася лише на 7%.

Згідно з даними червневого опитування «Левада-Центр», росіян насамперед турбують зростання цін (82%), бідність, зубожіння більшості населення (45%), різке розшарування на багатих і бідних (35%). (Примітно, що 2008 р. російський ринок вперше посів перше місце в Європі за продажами автомобілів, яких лише в першому півріччі було продано 1,645 млн. За два перші квартали росіяни витратили на придбання авто 33,8 млрд. дол.)

А от проблема обмеження громадянських прав і демократичних свобод хвилює тільки 2% опитаних.

Новому господарю Кремля дісталася більш ніж поміркована опозиція в Державній думі в особі вічно готової до співробітництва ЛДПР та самосвідомих комуністів. Грудневі вибори 2007 р. забезпечили владі всеохопний контроль над депутатським корпусом. Демократичну опозицію в особі СПС, «Яблока», Об’єднаного громадянського фронту та групи необ’єднаних правозахисних організацій витіснено на периферію політичного життя. Нещодавно, 10 липня, об’єднана демократична опозиція оприлюднила проект програми «300 кроків до свободи». Перший крок до свободи полягає в «негайному й беззастережному скасуванні цензури та поверненні повноцінної свободи слова». А от останнім трьохсотим кроком демократів стане перенесення столиці з Москви «в глиб країни». Якщо такий сюрреалістичний сценарій здійсниться — це буде вже зовсім інша Росія.

Багатолика Росія

Росія продовжує шукати своє місце у світовій спільноті, відпрацьовує форми й методи впливу на геополітичні процеси. З одного боку, Кремль позиціонує країну як «нафтогазову наддержаву», в якої є начебто переконливі «вуглеводневі» відповіді на виклики, що виникають. За подібними прикладами далеко ходити не треба. Пригадаймо демонстративне закручування вентилів у перші дні 2006-го, газовий ультиматум, викликаний обнародуванням результатів парламентських виборів в Україні у вересні 2007 р.

Десь тиждень тому Росія вдвічі скоротила постачання нафти до Чехії у відповідь на підписання в Празі договору про розміщення радіолокаційної установки американської ПРО.

З іншого боку, Росія має унікальну «золотовалютну» самодостатність, яка дозволяє пережити будь-які перипетії на нафтогазовому ринку.

Утім, політика Кремля аж ніяк не зводиться до «енерготиску». РФ намагається ініціювати створення нових міжнародних механізмів для нарощування партнерства в різних сферах. Нещодавно Кремль озвучив пропозицію стосовно створення своєрідного зернового ОПЕК. А 5 червня 2008 р. в Берліні
Д.Медведєв на зустрічі з представниками політичних і громадських кіл Німеччини запропонував скликати загальноєвропейський саміт для укладення регіонального пакту з безпеки в Європі та контролю над озброєннями. При цьому російський лідер запропонував враховувати виключно «голі» національні інтереси, не перекручені будь-якими ідеологічними мотивами».

Очевидно, що більш повне й неупереджене з’ясування процесів, які відбуваються в сучасній Росії, по-перше, сприятиме подоланню стереотипів та однозначних схем, розширить розуміння сенсу та спрямованості російської внутрішньої та зовнішньої політики. По-друге, додасть неупередженості й прагматизму двосторонньому діалогу, допоможе розчистити завали штучних і застарілих ідеологем, крізь призму яких політики двох країн оцінюють один одного. По-третє, пізнання Росії, тенденцій її розвитку допоможе сформувати реальну стратегію дій України в російському напрямку.

Сьогодні країни, проголосивши одна одну стратегічними партнерами, діють у тактичному режимі протистояння, мало дбаючи про майбутнє партнерства. Внаслідок цього в середньостроковій перспективі наші відносини являтимуть собою конгломерат співробітництва, конкуренції та конфронтації, а на зміну численним деклараціям і погрозам, які межують із втручанням до внутрішніх справ, можуть прийти цілком реальні дії та виклики, для реагування на які українським політикам не зайве буде перечитати Стратегію національної безпеки України.

***

Це лише деякі штрихи до портрета сусідньої держави. Безумовно, Росія – країна велика, із дивовижною історією й унікальним народом. Колись Олександр Бенкендорф сказав: «Прошедшее России было удивительно, ее настоящее более чем великолепно, что же касается ее будущего, то оно выше всего, что может нарисовать самое смелое воображение». Втім, усвідомлення цього приходить не тільки й не стільки через офіційну пропаганду, переможні реляції можновладців, колишніх і нинішніх, пафосні заклинання завзятих патріотів, а через надію, що нове покоління росіян будуватиме не стільки потужну ядерну державу, яка прагне домінувати на підконтрольному просторі, що постійно стискається, ніби шагренева шкіра, а конкурентоспроможну, сучасну європейську країну з високими демократичними та соціальними стандартами. Партнерство з такою державою було б привабливим для її сусідів, котрі досі так само відчувають фантомні болі пострадянського розділення, але все-таки намагаються будувати своє майбутнє, а не воскрешати тіні минулого.

Директор економічних програм Центру Разумкова Василь Юрчишин вважає, що новий прогноз Світового банку може вплинути на процес внесення змін до бюджету. «Ця оцінка буде використана для обгрунтування вимог внести до бюджету вищий прогноз інфляції, — говорить експерт. — Перегляд урядового прогнозу інфляції збільшить номінальні доходи бюджету, а витрата цих коштів лише додатково розганятиме ціни».

— Долар почав зростати. Чи можна сказати, що він зростатиме і далі? Чим обумовлено підвищення курсу долара?

За копійчаною зміною я вам не можу сказати, оскільки ми не ділери і технічним аналізом не займаємося. Швидше за все, що таке легке коливання, яке зараз спостерігається, триватиме до початку бізнес-циклу. До кінця серпня продовжуватимуться такі копійчані зрушення. 17 липня НБУ викупив надлишок пропозиції за 4,75 грн. за високим курсом для того, щоб продемонструвати, що він має намір і далі слідувати оголошеному новому коридору, але це дрібний перманентний процес, який триватиме до кінця літа. Я не думаю, що станеться щось велике, хоча як і раніше не можна заперечувати, що НБУ вирішить ще раз провести ревальвацію. Я не думаю, що це може бути, але, проте, і не виключаю такої дії.

З осені почнеться девальваційна тенденція. Це не означає, що НБУ девальвуватиме гривню, а, швидше за все, він знову спробує продемонструвати, що рішення по новому коридору правильне. НБУ використовуватиме резерви для підтримки, але мені здається, що дедалі сильніше до кінця року посилюватиметься саме девальваційний тиск. У наших прогнозах ми вказуємо різні сценарії, але найбільш ймовірний варіант полягає в тому, що до кінця року будуть тенденції до підвищення курсу, тобто 4,95 – 5 грн. за один долар. Ще раз повторюся, що це лише тенденції. Зараз є тенденція до зниження курсу долара тому, що на міжбанку або в обмінниках — 4,6 грн. за долар, а офіційний — 4,85 і, проте, НБУ не проводить якихось явних дій, окрім інтервенцій підтримки долара. Такого самого сорту тенденції можуть бути і восени, але це не означає, що НБУ проведе девальвацію. Швидше за все, НБУ намагатиметься до кінця року утримати курс долара, щоб показати, що курс 4,85, який піддався високій критиці, був правильним.

— Якщо НБУ і далі викуповуватиме надлишки долара, то курс зростатиме?

НБУ не викуповує долар. Зараз поведінка НБУ дуже раціональна, на мій погляд. НБУ не втручається активно у валютні ринки і дозволяє, щоб попит і пропозиція встановлювали певний курс. Але є період, коли явно надлишок пропозицій, явно рух курсу до нижньої межі коридору, як було пару днів назад, і тоді НБУ виходить з викупом і явно вищим курсом саме для того, щоб середньозважений курс підвести і показати серйозність своїх намірів. Він не систематично так виходить. Навпаки, ось такі справжні ситуації, коли ситуація залишається невизначеною, такі точкові характеристичні дії, на мій погляд, дуже раціональні і заслуговують на увагу.

— Чи буде НБУ і далі викуповувати долар?

Звичайно так, чому ні? Ми точно не знаємо, з якою валютою НБУ проводить операції, але, принаймні, у мене немає такої інформації. Викуповувати іноземну валюту таким точковим чином НБУ буде, і це правильно.

— Чи варто до осені розраховувати на стабільний курс?

Якщо НБУ послідовно переходитиме до режиму плаваючого валютного курсу, то тоді треба визначати поняття стабільності. Я не знаю, що таке плаваючий стабільний курс. До травня можна було говорити, що у нас стабільний номінальний курс гривні відносно долара — 5,05, оскільки відносно інших валют він коливався. Зараз я не знаю, що таке стабільний курс.

— Чому зараз в Білорусії курс долара штучно стримують?

Я в Білорусії не був, і тому не знаю. Швидше за все, що багато напівзакритих країн мають свою точку зору на те, яким має бути курс. У Україні, якщо пригадати 90-ті, гривня була переоцінена, але тоді був множинний курс — адже тоді був офіційний, був міжбанківський, був вуличний, і всі вони були різними і по кожному переслідувалися свої цілі. Я не знаю, чому білоруси проводять ту або іншу політику. Якщо знатися на їх курсі, то треба дивитися платіжний баланс, приплив з капіталами і так далі

— Чи варто Україні відмовитися від прив'язки до долара?

По факту в нас сьогодні немає прив’язки до долара. В той же час, прив’язуватися до євро, на мою думку, не раціонально, тобто зміна прив’язки в ситуації невизначеності на світових ринках не вирішує проблему стабільності і, принаймні, чіткості у визначенні валютних перспектив. Ми не знаємо, яке буде співвідношення долара до євро через місяць або півроку, тому сьогодні можна прив’язуватися не до тієї валюти. Може виявитися так, що євро почне дешевшати, і потім розповідатимуть про те, що ми імпортуємо інфляцію, хоча це зовсім сумнівна теза. Раціональніше те, що оголосив НБУ. Інша справа, як він це реалізовуватиме. Це поступовий і послідовний перехід до плаваючого режиму, тобто якісь елементи виявляються зараз в тому, що НБУ не є надактивним учасником валютних ринків, але в разі декілька напружених ситуацій може виходити з певними діями, акціями і так далі

— У якій валюті краще всього зберігати заощадження?

У тій, в якій у вас є доходи. Конвертувати зараз не треба, оскільки можна дуже сильно пограти саме на конвертації. Якщо ви вірите в те, що долар повертатиметься, значить, тоді є сенс купити долари дешеві і чекати, що через півроку вони будуть дорожчі. Якщо ви вважаєте, що євро буде і далі міцним, то це інше. Цікавий російський рубль на тлі збільшення енергетичних цін, але зараз дедалі більше говорять про нафтову бульбашку. Я вже не говорю про такі сумнівні вкладення, як іпотечний ринок або ринок житлового будівництва. В світі ринок будівництва «полетів» і тому висока ймовірність того, що у нас це теж станеться. Заощадження треба зберігати в тому, в чому у вас доходи.

«Думаю, ми почуємо від нашого керівництва чергові завірення, що Україна була і буде надійним транзитером російського газу до ЄС, — говорить директор енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Саприкин. — А сторони Німеччини, швидше за все, нам порекомендують мати спокійну домовленість з Росією по газу на майбутній рік. Це турбує ЄС, оскільки там знають, що очікується різке підвищення ціни на газ для України, і висловлюють побоювання з приводу можливої газової війни. У ідеалі вони чекають від нас підписання довгострокового договору з Росією, що є європейською практикою. Україна теж зацікавлена в цьому, але все питання в цифрі ціни на газ».

За словами експерта, період переходу до НАТО має бути якнайбільше скорочений. Професіоналізація, перехід до контрактної форми несення служби дійсно покращують обороноздатність, відзначає пан Сунгуровський, але «катастрофічно не вистачає коштів на ефективний процес професіоналізації, такий, що охоплює і кадри, і технічну модернізацію, і питання управління і реструктуризації армії».

За словами пана Сунгуровського, не лише військові винні в настільки поганому стані армії. «На Збройні сили відпускається всього два відсотки ВВП. Ось яким буде ВВП, таким буде і оборонний бюджет», — упевнений експерт.

Нафтогін «Одеса–Броди» до аверсу не готовий, немає ні достатньої кількості нафти, ні відповідних угод, — вважає експерт з енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Саприкін.

«Це досить сирі такі наміри, які намагаються провести деякі керівники крупних компаній. Причому вони мають намір це зробити за участю офшорних компаній. Тобто, жодним чином не можна буде прослідкувати, куди, хто, чого постачав, скільки це коштувало і куди пішли гроші. Щодо політики в транспортуванні нафти, безумовно, це питання виконавчої влади. Уряд розробляє політику в цій сфері. Мені досить дивне втручання Секретаріату Президента. Це не його питання», — каже експерт.

«В ідеалі звичайно ж краще всього, щоб українські компанії освоювали перспективні родовища. Але, по-перше, у нас немає відповідного устаткування для видобутку газу на глибинах більше 80 метрів. Тут без західних технологій, без західної техніки не обійтися. По-друге, фінансовий стан „Нафтогазу” на сьогоднішній день далеко не ідеальний. А для розробки родовищ потрібні сотні і сотні мільйонів доларів. Тому, безумовно, запрошувати інвесторів потрібно. Мене дивує лише одне питання — чому в компанії „Венко Прикерченська" немає хочп б п'яти відсотків частки України. Я вважаю, що при реалізації подібних проектів в майбутньому частка держави повинна бути обов'язково присутньою», — відзначив експерт.

У той же час В. Саприкін вважає, що конфлікт уряду з компанією «Венко Прикерченська» необхідно вирішувати в рамках переговорів сторін. При цьому він відзначив, що будь-яких стандартних умов розділу продукції в світовій практиці не існує. «У кожній країні кожен конкретний контракт або угода про розділ продукції є результатом переговорів. А результат цих переговорів залежить від безлічі компромісівув різних сферах — фінансових витрат, зусиль, часу і т. ін.», — підкреслив він.

Боротьба проти корупції стала сьомою сферою досліджень Центру Разумкова. У Центрі працюють експерти в галузях економіки, енергетики, права, політології, міжнародних відносин, військової безпеки, земельних відносин, соціології, історії та філософії.

Деякі політики і сьогодні невтішно сподіваються на те, що з падінням курсу американської валюти купувати російський газ стане дешевше, а тому вигідніше, адже оплату за енергоносії, що купуються за кордоном, Україна здійснює саме в доларах. Суперечливим це твердження вважає Василь Юрчишин, директор економічних програм Центру Разумкова. За його словами,  зв’язку між ревальвацією гривні і цінами на енергоносії немає. «Це швидше популістські інструментарії тих, хто зацікавлений в зміцненні національної валюти», — запевняє він.

Саме у популізмі досить часто звинувачують нинішню главу уряду, Юлію Тимошенко. Від неї зараз залежить багато чого, вважає Василь Юрчишин. «Падіння долара ніяк не позначиться на економіці України, доки не буде ухвалено бюджет по витратній частині», — стверджує він, при цьому, додавши, що це можливо лише за умови, якщо в країні проводитиметься раціональна політика, і ніхто не підіграватиме тим чи іншим політичним віянням.

Падіння долара викликає побоювання стосовно стану золото-валютних запасів країни, велика частина яких номінована в американській валюті. Втім, не так давно стало відомо про вирівнювання часток долара і євро, тоді як впродовж декількох минулих років левова частка золота обчислювалася в доларах. «Диверсифікація валютного кошику різними валютами дозволяє будь-якій країні стати захищенішою від фінансових кризових потрясінь», — стверджує Василь Юрчишин. — І особливо це актуально для України, яка щороку збільшує обсяги імпорту і експорту з єврозоною».

Економісти стверджують: зменшення темпів зростання обсягів міжнародної торгівлі було прогнозованим. Його пов’язують з міжнародною економічною кризою. Низькі показники світових лідерів експерти пов’язують з агресивною економічною політикою деяких менш розвинених держав.

«Азійські країни (так звані „тигри”) останні декілька років проводять активну політику збільшення обсягів експорту. Крім того, керівництво цих країн проводить активні реформи у напрямі зменшення оподаткування, що робить їх привабливішими для міжнародних торгівельних компаній», — говорить провідний експерт економічних програм Центру Разумкова Костянтин Кузнєцов.

У тому числі нарощують свої показники і країни СНД. Частка співдружності в світовій торгівлі досягла найбільшого показника, починаючи з 1990 року. На колишні країни СРСР в 2007 році довелося 3,74%  світового експорту і 2,7%  імпорту.

Подальший розвиток країн СНД можливий за цілого ряду умов. Якщо говорити про Україну — це проведення реформ згідно з умовами СОТ. «Якщо уряд зуміє провести необхідні реформи, Україна стане привабливішою для іноземних інвесторів», — підсумував пан Кузнєцов.

Директор економічних програм Центру Разумкова Василь Юрчишин вважає, що активними будуть переговори і з країнами Середньої Азії, адже Україні необхідно «поліпшити свої позиції в енергетичному секторі».

Костянтин Кузнєцов, провідний експерт економічних програм Центру Разумкова, вважає, що розвитку інвестиційних програм в Україні, особливо інфраструктурних, перешкоджає слабкий український менеджмент і високий рівень корупції. «Інвестування такої крупної організації в інфраструктурні проекти України стало б відмінним прикладом для інших інвесторів», — відзначає пан Кузнєцов.

Ситуацію з приватизацією вугільних копалень коментує директор енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Саприкін:

«Це нормальний варіант розвитку подій для країни, в якій відбувається реструктуризація вугільної галузі. Питання в тому, як це правильно організувати: все міститься у деталях приватизаційного процесу. Безумовно, більшість привабливих шахт вже продано. Потрібно розробляти нестандартні підходи. Можливо, запропонований урядом варіант, коли в парі приватизується одна майже прибуткова, а друга майже збиткова шахти, принесе свій результат.

Мені здається, що сьогодні потрібно ще раз провести „категорування” шахт: встановити, до якої категорії належить та чи інша шахта. Потім відібрати нестандартні варіанти приватизації та працювати. Це потрібно, бо переважна більшість державних шахт неприваблива для інвесторів. І більшість із них вже не буде рентабельною.

Уряд може поставити завдання приватизувати всі державні шахти. Розробити таку програму — теж не проблема. Але слід врахувати, що минулого і цього року шахти не приватизовувалися. Можливо, й справді потрібно провести у вигляді експерименту приватизацію дванадцяти лотів, як говорить уряд, і в разі успіху поширювати таку практику далі. Однак це може розтягнутися на 15-20 років».

В. Саприкін зазначив, що уряд Лівії надав Україні для розробки 4 нафтогазові блоки (земельні ділянки — ред.) на безконкурсній основі. «А досить недавно Лівія відкрилася для західних компаній, які почали пред’являти претензії до уряду Лівії, що блоки повинні надаватися на конкурсах», — додав він. Експерт підкреслив, що ймовірність повернення України до розробки зовнішніх родовищ, невелика. «Якщо буде і далі відсутня будь-яка робота в цьому напрямі Україна може позбутися і тих блоків, що залишилися», — підкреслив В. Саприкін.

Хоча звалищ і могильників з радіоактивними відходами в Україні немає, впевнені експерти, випадки незаконного обігу радіоактивних відходів не рідкі. «Це кримінально переслідувана справа і цим займається СБУ і МВС. Такі випадки бувають, коли підприємство, наприклад, щоб не платити спец комбінату, скидає свої відходи абикуди», — говорить Ольга Кошарна, провідний експерт енергетичних програм Центру Разумкова.

Радіоактивні відходи утворюються в результаті експлуатації АЕС і розділяються на низько-, середньо- і високоактивні. «Відходи, які є продуктом діяльності підприємств промисловості, здаються на спеціальні комбінати державного об’єднання „Радон”, яких в Україні всього шість. Вони призначені для тимчасового зберігання радіоактивних відходів низької і середньої активності», — відзначає пані Кошарна. Тут хоч і є певні проблеми, але всі вони, переважно, впираються в необхідність модернізації комбінатів і в додаткового фінансування.

«Набагато складніше ситуація зі зберіганням радіоактивних відходів АЕС», — упевнена Ольга Кошарна. За її словами, в даний час такі відходи в основній своїй масі зберігаються на промислових майданчиках атомних станцій.

«Згідно з Законом „Про поводження з радіоактивними відходами”, низко- і средньорадіоактивні відходи АЕС повинні захоронюватися в приповерхневих сховищах. Цього у нас досі немає. В даний час завершується будівництво в чорнобильській зоні першого такого сховища „Вектор”, — розповідає Ольга Кошарна. Ще складніша ситуація — зі зберіганням високоактивних відходів, які, згідно із Законом, повинні захоронюватися в сховищах, які споруджуються в глибоких геологічних утвореннях. В Україні таких досі немає, і в осяжному майбутньому не передбачається», — додала експерт.

За словами Ольги Кошарної, Україна є стороною «Об’єднаної конвенції про безпечне поводження з відпрацьованим паливом і про безпечне поводження з радіоактивними відходами». Згідно з цим документом, Україна раз на три роки готує національну доповідь про те, як вона виконує свої зобов’язання.

Хоча, як наголошують українські військові, навчання є миротворчими. І до того ж, зазначає директор міжнародних програм Центру Разумкова Валерій Чалий, від цих маневрів є не лише військовий, а й економічний сенс, адже навчання українських військових оплачуються іноземними державами.

«Якщо говорити про економічну складову, то тут, скоріше, мова йде про заощадження коштів українських громадян, тому що, дійсно, така можливість унікальна: можливості взаємодії і фінансування потрібно використовувати! Хоча, звичайно, армія ніколи не принесе економічної користі, не в цьому її покликання».

Директор політико-правових програм Центру Разумкова Юрій Якименко переконаний, що в короткотерміновій перспективі тактичну перемогу отримали Юлія Тимошенко і БЮТ. Адже опоненти не змогли відправити уряд у відставку і сформувати нову коаліцію.

«Першим об’єктом критики для бютівців і урядовців стануть Партія регіонів та інші парламентські сили, які провалили зміни до бюджету, — каже експерт про подальший розвиток подій. — Мовляв, через нерозподіл додаткових коштів неможливе підвищення соціальних стандартів. Другим об’єктом стане президент, який завадив ухваленню цих змін».

Завдяки цьому БЮТ намагатиметься до осінньої парламентської сесії покращити рівень підтримки населення. Також літо стане паузою для проведення переговорів щодо зміцнення існуючої коаліції. Насамперед, на думку експерта, за рахунок Блоку Литвина.

Чимало залежатиме від того, що за ці місяці уряд зможе зробити у соціально-економічній сфері. Позитивні очікування пов’язані з гарним урожаєм зернових та зниженням цін. Це може зміцнити позиції БЮТу й Кабміну.

Партія регіонів так само використає літні місяці для перемовин, аби восени ще раз  спробувати відправити уряд Тимошенко у відставку. Регіонали повинні мати в цьому чіткі гарантії підтримки від своїх партнерів.

«Якщо Україна дійсно хоче стати інвестиційною оазою, то в даний час будь-які розмови про реприватизацію економічно недоцільні», — сказав він.

За словами В. Юрчишина, ініціатива щодо «Крівороржсталі» глави ФДМ Валентини Семенюк-Самсоненко, легітимність якої залишається під питанням, є піар-ходом. «Вона просто в черговий раз хоче нагадати про себе і про свою високу значимість», — зазначив він.

При цьому пан Юрчишин підкреслив, що якби ці розмови велися в рамках розгляду питання про звітність ФДМ, розгляду програм і персональної відповідальності та в рамках виконання зобов’язань, узятих на 2008 р. у тому числі і про надходження від приватизації, тоді про це можна було б міркувати. «А так, це політизований піар-хід, які українські політики навчилися дуже добре виконувати», — підкреслив він.

Після плідних дискусій і почутих думок як з боку ЄС, так і представників США і Росії, країн регіону, і, зокрема, — президента Грузії Михаїла Саакашвілі, екс-президента Олександра Кваснєвського виникають нові запитання. А вони часом є також важливими. Бо в пошуку відповіді на них з’являється істина і формується позиція для реалізації ефективної політики.

Звичайно, сьогодні зростає занепокоєння щодо гальмування процесів інституційних перетворень ЄС, викликаних проблемою ратифікації Лісабонського договору. Будемо відвертими: це називається політичною нестабільністю в Європі, яка впливає на можливості представити Україну більш готовою до поглиблення інтеграції з ЄС. Але, тим не менше, звучить обережний оптимізм, що є об’єктивні процеси, які можуть гальмувати чи прискорювати. Вони насправді існують.

Ці процеси пов’язані з тим, що ЄС вийшов на кордони Чорного моря, фактично до нашого регіону, де Україна відіграє важливу роль. При всіх проблемах економіки наша країна готова до глибших механізмів взаємодії.

Але є проблема з лідерством. Причому з лідерством країн, політиків. Новому баченню євроінтеграції, європеїзації потрібні нові люди, нові не за віком, а за баченням. Які не готові чекати якогось часу. Треба уже сьогодні в Україні тими силами, які є, намагатися імплементувати нове бачення. У такій роботі, спробі створити нові правила гри, не тільки більш стабільні, а ефективні, мабуть, міститься відповідь, що нам треба робити, аби бути готовим до прискорення інтеграційних процесів.

Насторожує, що українські політики з різних партій бачать вирішення питання лише через вибори. А хотілося б, щоб вони таки знайшли порозуміння щодо національних пріоритетів. Бо є запит суспільства і на продовження демократичних процесів, і на ефективну економіку, перетворення — тобто реформи. На жаль, можна констатувати, що є питання гальмування реформ — як конституційної в ЄС, так і в Україні. Можливо, сьогодні пропозицій було небагато, але вони показали, що в Україні є успіхи. Але цих успіхів недостатньо, щоб говорити про реалістичний порядок денний вступу України в 2020 році.

Дата така обговорюється, але головне — не вона, а швидкість руху. Лише тоді можемо говорити про терміни. А якщо чекати певних дат, то просто можна не встигнути.

Надходження до бюджету від митниці значно зросли після заборони імпортерам розраховуватися векселями замість сплати ПДВ. Отримати значні надходження від податку на прибуток урядові не вдасться, оскільки Верховна Рада не підтримала законопроекти, покликані обмежити ухилення від сплати прибуткового податку через офшорні зони, зокрема Кіпр. Про це в коментарі «Українському бізнес-ресурсу» розповів провідний експерт економічних програм Центру Разумкова Костянтин Кузнєцов.  

Газета наводить слова Валерія Чалого, заступника генерального директора, директора міжнародних програм Центру Разумкова: «Говорячи про регіональне лідерство, не слід більше повертатися до термінології „країни пострадянського простору”. Згадуючи наші країни, слід говорити про ГУАМ і Вірменію або про Чорноморсько-каспійський регіон. У такому формулюванні ми можемо вже думати про нові геополітичні перспективи, нове лідерство. Крім того, на відміну від Росії, яка, зазвичай, тим або іншим чином залучена до всіх „заморожених конфліктів” практично на всіх згаданих територіях, Україна має всі шанси і можливості стати незалежним арбітром при рішенні багато із згаданих конфліктів. В усіх цих процесах важливу роль можуть зіграти неурядові організації цих країн. Їм слід починати вибудовувати співпрацю по осі країн Чорноморського регіону».

Експерти пояснюють таке зростання кількома причинами. По-перше, з початку року уряд підняв рівень мінімальної заробітної плати. В результаті підприємства і установи (особливо державної форми власності) були вимушені переглянути ставки.  Значну роль зіграв індекс споживчих цін. «З початку року інфляція досягла 15%, — підтвердив директор економічних програм Центру Разумкова Василь Юрчишин. — Зростання зарплат можна пояснити і за рахунок цього компонента».

Старший радник політради Європейського союзу Пірка Таппіола відзначив, що Європейський союз дедалі більше придивляється до Чорноморського регіону і робить акцент на співпраці з країнами, розташованими в цій частині Європи. Секретар Ради національної безпеки і оборони України Раїса Богатирьова також вважає, що співпраця в Чорноморському регіоні є одним з пріоритетів для України.

На думку заступника генерального директора, директора міжнародних програм Центру Разумкова Валерія Чалого, проблема Чорноморського регіону в тому, щоб Росія не домінувала тут. На його думку, Україна може бути посередником в цьому питанні. «Ми можемо говорити про створення регіональної ідентичності. До того ж, економічний потенціал регіону дає хороші перспективи для його розвитку».

— Що хоче змінити уряд?

Кабмін серйозно збільшив фінансування Міністерства палива та енергетики, вніс зміни щодо забезпечення різних соціальних програм. Це правильно. Але ж принциповим для уряду було би продемонструвати, що він пропонує не тільки соціальні виплати. А планує також розвивати певні важливі галузі української економіки. Наприклад, належно фінансувати  наукові розробки у сфері енергозбереження, переглянути програми щодо розвитку українського села.

Сьогодні чи не основна проблема для економічного розвитку країни — занепад малого та середнього бізнесу. Якщо порівняти витрати на утримання органів державної влади з коштами, виділеними на програми його підтримки — ці позиції в бюджеті суттєво відрізняються. І це потрібно виправляти.

Загалом же у поданих урядом змінах до бюджету економічна логіка є. Документ не виглядає розбалансованим. Це — серйозний проект для обговорення в парламенті.

— Він не остаточний?

Так. Загалом сьогодні змінений бюджет потрібен країні. Усі політичні сили мають домовитися. Опозиція в парламенті не повинна заявляти, що не голосуватиме за зміни до бюджету лише тому, що це — проект політичних опонентів. Це не державницька позиція.

— Чому уряд не може узгодити показники з Нацбанком, що вже дало підстави президентові говорити про існування двох макроекономічних сценаріїв у країні?

Прем’єр Юлія Тимошенко неодноразово зустрічалася з цього питання з головою Нацбанку Володимиром Стельмахом. Але цифри вони не узгодили. Бо розрахунки НБУ є економічно виваженішими, ніж показники уряду. Кабмін занижує їх спеціально, щоб гарантовано виконати бюджет.

Та навіть у разі остаточного узгодження змін до бюджету Верховна Рада навряд чи затвердить їх найближчим часом. До канікул залишилися лічені дні. Народні депутати не бажають займатися бюджетними питаннями, хочуть відпочивати.

— А чому уряд запропонував ці зміни саме зараз?

Власне, він мав зробити це ще на початку березня. Однією з причин нинішньої ініціативи є інфляція. Останній урядовий прогноз на цей рік був 15,9 відсотка, проте насправді подорожчання буде більшим. Але уряду вигідно занижувати офіційний прогноз, бо так більшими будуть надходження до Держбюджету.

Але існують й інші точки зору на процеси, що відбуваються в цій сфері. Василь Юрчишин — ди