Чи можливий в Україні перехід на контрактну армію

Співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова Олексій Мельник у статті для видання «Новое время» розповів про переваги і недоліки контрактної армії в Україні.

Сьогодні в Україні активно обговорюють можливості і перспективи переходу армії на контрактне формування. Відразу відзначу, що ідея не нова. Більш того, раніше поетапно втілювалася.

Програма переходу на контрактну армію існує з 2003 року. Ще 10 років тому, в 2005 році, українські Збройні сили впритул наблизилися до завершення реалізації цієї ідеї. З практично півсотні пунктів, які були заплановані, були втілені майже всі. Невиконаними залишалися лише найбільш ресурсоємні пункти програми, як, наприклад, забезпечення житлом.

Проте була створена нормативно-правова база, поступово збільшувався відсоток контрактників в армії, зменшувалася загальна чисельність ЗСУ. При Януковичі фактично був припинений призов на строкову службу, тобто де-факто відбувся перехід на контрактне комплектування армії. В Україні залишалася лише незначна кількість призовників, якими комплектувалися внутрішні війська.

Проте події останніх півтора років підштовхнули владу вдатися до різних методів комплектування армії. Мобілізація, по суті, той же призов. Людей призвали, щоб служити в армії, причому в абсолютно немирних умовах. Проблеми виникли дуже швидко. Остання хвиля мобілізації показала істотні складнощі з комплектуванням — особливо від того, що головний наголос робиться на обов'язок, на примус.

Чи не ослабить українські сили на сході країни процес реформування армії? Це складне питання. Адже призов відновили саме внаслідок гострої необхідності збільшення чисельності ЗСУ. Вочевидь, це був вимушений крок з боку влади.

Проте механічне збільшення кількості військовослужбовців не веде до прямого підвищення боєздатності армії. Для тих, хто займається цим питанням послідовно, доцільність формування контрактної армії очевидна давно.

Україна не перша прийшла до такого висновку. Більшість країн Європи застосовують саме такий підхід. При цьому не потрібно стверджувати, що призовна армія не має права на існування. Є країни, де призов зберігся. Проте в такому випадку поясненням служать деякі національні традиції в тих чи інших державах.

Наприклад, в Австрії або до недавна у Швеції це було пов'язано з великим поривом молодих громадян захищати свою країну. Одна з найсильніших армій світу — ізраїльська — формується за призовом усіх громадян (і чоловічої, і жіночої статі). Водночас у Великобританії і США вимушені були відмовитися від призовної служби, що не завадило цим країнам створити найбільш боєздатні армії світу.

Це все національні особливості. Що стосується України, то тут однозначно має бути кістяк призовної армії, але при цьому слід працювати над резервом. Законом чи страхом покарання змусити служити важко. Водночас є чимала кількість людей, готових іти в армію добровільно. Держава, своєю чергою, повинна максимально ефективно використовувати потенціал громадян, а не намагатися переламати всіх через коліно.

Олексій Мельник

Співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки, координатор міжнародних проектів


Народився в 1962 р. в Хмельницькій області. Закінчив Чернігівське вище військове авіаційне училище льотчиків (1984), Інститут іноземних мов міністерства оборони США (1993), Школу командирів ескадрилій Університету військово-повітряних сил США (1994), Курс управління повітряним рухом військово-повітряних сил США (2001), Королівський коледж оборонних наук Великої Британії (2007).

Робота:

1980–2001 р. — служба в Збройних Силах, підполковник запасу, учасник миротворчих операцій ООН (1996, 1997). Остання посада в Збройних Силах України — заступник командира авіаційної бази з льотної підготовки.

2001–2004 р. — Центр Разумкова.

2004–2005 р. — ДП «Укроборонсервіс».

2005–2008 р. — Міністерство оборони України, начальник організаційно-аналітичного управління забезпечення роботи міністра оборони України — перший помічник міністра оборони.

(044) 201-11-95

melnyk@razumkov.org.ua

oleksiy.melnyk